Ельфріда Елінек - Хіть, Ельфріда Елінек

коров’ячі коржі. Спочатку чоловік задирає ногу лише у власному саду, а потім виходить за ворота й мітить кожен ріг. Від нього не вберегтися найтемнішим зазубням. Це нормально, як і те, що Ерос ще жодного разу не запалив тонких скалників їхнього шлюбу, такими вже вони вродилися, але залишатися такими їм зовсім не обов’язково. Ні, директор таки відповість на оголошення про знайомства, щоб поміняти свій «форд-імперіал» на нову, потужнішу модель. Якби не страх підхопити найновішу болячку, то робота в божественній майстерні його плоті кипіла б увесь час. І в їхній домівці теж розклеєні плакати на чорній дошці оголошень: голосуйте за хіть, за незалежного народного обранця. Потужні хвилі спрямовуються крізь час, і спраглі чоловіки палають незглибимою пристрастю. Їх вабить далечінь, але придасться і те, що лежить під ногами. Жінка рветься геть, жадає вирватися із цих смердючих пут, якими зв’язані поліна, що нудяться, чекаючи вогню на порозі її халупи. Жінку викрали в небуття, і щодня штемпель чоловіка перекреслює її знов і знову. Вона загинула. Її ноги, що механічно загрібають повітря, він закидає собі на плечі. Зі стола на підлогу летять предмети, що належать дитині, м’яко вдаряючись об килим. Чоловік її з тих, хто знається на класичній музиці. Витягнувши руку, він намацує клавішу. Звучить музика. Жінці доводиться зносити багато чого. Смертні живі працею й зарплатою, але ж без музики теж не обійтися, еге ж? Директор притискає дружину всім своїм тілом. Щоб тиснути на робітників, які залюбки чергують працю й відпочинок, досить його підпису, на них йому не випадає навалюватися всім тілом. Його гострий шпичак ніколи не дрімає. У грудях його спить пам’ять про друзів, із якими він колись навідувався в бордель. Зриваючи із себе пальто й піджак, він обіцяє дружині нову сукню. Він бореться зі сп’янінням, краватка на шиї закрутилась у петлю. Все це я хочу тут і зараз знову втілити в слова! Директор врубив стереоустановку на всю губу, обертається платівка, і директор рухається швидше. Обоє його звукознімачі з розчепіреними пальцями сягають уперед, хапаючи жінку міцніше. Директор повинен показати світові свого прутня! Його задоволення триватиме доти, поки він не досягне дна й поки бідняки, з яких вицідили любов, не покинуть уторованої колії й не вирушать на біржу праці. Усе триватиме вічно, ба — все повторюватиметься знову й знову, так кажуть чоловіки, коли натягають поводи, що їх колись із такою любов’ю тримали в руках їхні матері. Так, усе вийде. І ось чоловік увіходить у свою дружину, як помащений, і знову виходить із неї. Не може бути, щоб природа припустилася помилки, ми не хочемо, щоб на цьому полі росло що-небудь інше. Він і вона утворюють єдність плоті, і наймити, що ковтають сльози, коли їм відмовляють, шаленіють, коли їхні дружини ніжно гладять перелякану забійну худобину. Чоловіки люблять дружити зі смертю, але справу треба рухати. Навіть найпослідущішому біднякові жіночі руки дарують насолоду, і з десятої вечора кожен із них збільшується в розмірах. Для директора час ролі не грає, на своїй фабриці він сам робить час, він пробиває контрольну картку доти, аж годинник заходиться криком.

Директор кусає дружину в груди, і вона мимоволі викидає руки перед собою. Це ще дужче заводить його, він б’є її по потилиці й із силою заламує їй руки — свої старі неприятельки. Слуг він теж не любить. Він заганяє в жінку член. З динаміка лунає голосна музика, і тіла несуться вскоки. Дружина директора злегка зірвалася з нарізки, тому так важко вставити лампочку в її патрон. Чоловік — чисто сонний пес, якого не варто було будити й відривати від друзів і партнерів. Свою зброю він носить нижче пояса. Зараз він просто стрельнув. Тепер уже не до спортивних досягнень. Він цілує дружину. Він бризкає їй у вухо словами любові разом зі слиною, квіточка червона цвіла недовго, чи не хочете подякувати йому як слід? Щойно він плескався й борсався в ній, і незабаром його пальці знову витягнуть зі скрипки прекрасні звуки. Чому вона відвертає голову? У природи для всіх нас знайдеться місце! Навіть найменшому члену, хай на такий і нема великого попиту. Чоловік вихлюпнув себе в жінку, він хотів би одного чудового дня знову постати у всій оздобі й утнути з нею в басейні щось найнеймовірніше. Зберігаючи позу плавця, який ось-ось стрибне, директор сповзає із дружини, а його бризки залишаються в ній. Незабаром над нею знову закляпнеться мишоловка домашніх клопотів, і вона знову повернеться туди, звідки прийшла. Сонце зайде ще не скоро. Чоловік вилив із себе свій захват і тепер, впускаючи слину з рота й слиз із ґеніталій, вирушає до ванної кімнати, щоб перебити чимось смак буденщини.

Місцевий люд дивиться на них із замилуванням, адже в них там, в окрузі, зовсім мало спортивних дівчат. Жінка заколисує свої турботи, Герман лежить на ній у нічному спокої. Син їхній дає собі раду з іншими дітьми куди краще, аніж зі скрипкою. Батько займається виробництвом паперу — ефемерного товару, що зникає в полум’ї його пристрасті. Лише попіл залишається там, де погляд сковзає по праці чоловіків. Жінка відводить погляд від стола, що вона накрила, відчиняє люк, прилаштований збоку на сукні, і зсипає туди недоїдки, не зраджуючи себе надалі. Сьогодні родина у вузькому сімейному колі попиває собі спогади, що ллються із проектора. Їжу подадуть пізніше, разом з дитиною, що копирсається в тарілці. Хоч що хлопчині казати, він одним вухом слухає, а в друге випускає — така бридка й свавільна його поведінка. Ось уже кілька місяців він обіцяє, що гратиме на скрипці краще, однак батько досі смакує ляпаси, які він відважує цій юній і милій натурі. Вся наша країна відрізняється подібною марнотратністю, годуючись за рахунок мистецтва й морячи голодом усіх своїх вірних позикодавців і добропорядних громадян, не зазначених у графі «надто цінні».

Язик у жінки немов сукня, що ховає все. Вона відпускає собі гріхи, хрумтячи солоними паличками, які на телевізійному екрані здаються куди більшими, ніж у роті, де вони миттю розчиняються. А проте, ми сиплемо цей продукт у стічні труби наших тіл, налаштованих на затишний домашній вечір. Батько з ніжністю вареної ковбаси схиляється над своїм сином. Малому неодмінно куплять гірський велосипед. Син директора насолоджується заздрістю сільської дітвори, наче великою пригорщею влади. Йому б вирватися зараз на волю й порвати там що-небудь на клапті. Батько аж ніяк не має наміру відпускати свою здобич, і син сердито