Шекспір Вільям - Макбет, Шекспір Вільям

Минулого вівторка
Сліпа сова, цей мишачий ловець,
Впіймала сокола і заклювала.
Росе Дункана коні (хай хоч як це дивно,
А правда це) — ставні, баскі, й на вдачу
Всі лагідні, краса свого поріддя,-
Сказились раптом, стійла поламали
І повтікали, мов на бій з людьми.
Старий І, кажуть, гризлись між собою.
Росе Так,
Очам моїм на диво.
Входить М а к д у ф.
Ось іде
Макдуф наш добрий. Що, шановний пане,
На світі діється?
Макдуф Ти сам не бачиш?
Росе Відомо, хто вчинив криваве діло?
Макдуф Ті, що Макбет убив їх.
Росе Ну ж і день.
Яка їм вигода?
Макдуф їх підкупили.
Малкольм і Дональбайн, сини Дункана,
Втекли таємно, і тому підозра
На них упала.
Росе й це протиприродно!
О властолюбство неощадне, п'єш
Ти соки власного життя. Тепер
Макбет напевно стане королем.
Макдуф Його вже нарекли, він в Скон поїхав
Коронуватися.
Росе Де прах Дункана?
Макдуф Перевезли на острів Колмекіл,
В священну предків усипальню, де
Лежать останки їхні.
Росе В Скон поїдеш?
Макдуф Ні, друже мій, у Файф.
Росе А я — туди.
Макдуф Що ж, добра путь. Скажу лиш на прощання —
Все ж краще за нове — старе убрання!
Росе Прощай же, діду.
Старий Хай бог благословить і вас, і всіх,
Що прагнуть добрими зробити злих!
Виходять.

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Форрес. Кімната в палаці.
Входить Банко.
Банко Тепер ти все — Гламіс, Кавдор, король,-
Все так, як віщі сестри провістили,
Хоча, боюся, ти зіграв нечисто.
Та трон твій — спадок не твоїх нащадків,
Бо я — казали сестри — батько й корінь
Майбутніх королів. Коли це правда
(Адже з тобою все збулось, Макбете),
То чом би і мені не сподіватись
На здійснення надій цих гордовитих,
Провіщених мені? Та годі, тихше...
Сурми. Входять Макбет і леді Макбет у королівському вбранні, Ле-
нокс,Росс, лорди, леді і почет.
Макбет От найдорожчий гість.
Леді Макбет Якби його
Забули, зіпсувало б це все свято,
І все було б не до ладу.
Макбет Сьогодні
Ми даємо бенкет і просим вас
На нього завітать.
Банко Скоряюсь вашій
Величності, до вас повік прикутий
Обов'язку незламним ланцюгом.
Макбет Ви їдете кудись?
Банко Так, володарю.
Макбет А жаль. Бажали б ми сьогодні в раді
Почути вашу думку, завжди мудру
І цінну. Що ж, то відкладім до завтра.
Далеко їхать вам?
Банко Так, володарю.
До вечора не повернусь, якщо ж
Пристане кінь, тоді й частину ночі
Я прихоплю.
Макбет Глядіть же, не спізняйтесь.
Банко Ні, не спізнюсь, владарю.
Макбет Чули ми
Про двох братів кривавих, що втекли
До Англії й Ірландії. Вони
Не визнають провини батьковбивства
й чутки безглузді тчуть про людське око,
Але про це ми на державній раді
Подумаємо завтра. Прощавайте.
До вечора. Поїде з вами Флінс?
Банко Так, володарю. Нам уже пора.
Макбет Бажаю, щоб легкі були на ноги
Та бистрі ваші коні. їхнім спинам
Ввіряю вас. Щасливої путі.
Банко виходить.
Ви вільні всі до сьомої години;
Нам буде ще приємніше зустрітись,
Якщо до вечора побудем ми
На самоті. Всі прощавайте! З богом!
Усі, крім Макбета і одного слуги, виходять.
Гей, ти! Ті люди тут?
Слуга Так, володарю,
За брамою.
Макбет Веди до нас.
Слуга виходить.
Ніщо —
Стать королем, коли не стать ним міцно.
Страх перед Банко глибоко гніздиться
В моїй душі. В нім є щось королівське,
Й воно лякає. Сміливий, одважний,
Він має розум, що керує ним.
З усіх людей лиш він мені страшний,
І знічується перед ним мій геній,
Як перед Цезарем колись Антоній.
Наганивши сестер, що королівський
Мені звістили трон, спитав їх Банко
Про себе, й предком королів вони
Його назвали у своїх пророцтвах.
Мене ж вінцем увінчано безплідним,
В руках у мене — берло неплодюче,
Не синові дістанеться воно,
Чужою вирване рукою. Отже,
Згубив я душу для нащадків Банко,
Для них убив я доброго Дункана,
Для них злоби отруту влив у чашу
Свого спокою, вічний скарб спасіння
Віддав я ворогу людського роду,
Щоб їх вінчать, вінчать нащадків БанкоІ
Та ні, з тобою зітнемося, доле,
Виходь же на останній бій! Гей, хто там!
Повертається сл у г а з двома убивцями.
Стій за дверима, поки я покличу.
Слуга виходить.
Це з вами вчора розмовляв я?
1-й убивця Так,
Із нами, володарю.
Макбет Добре ж ви
Слова мої обміркували? Знайте,
Не я, як ви вважали,— винен він
В нещастях ваших. Я той раз довів вам,
Як ошукали вас, до рук прибрали
І хто призвів до цього. Безголовий
Недоумок, і той би зрозумів,-
Це справа Банко.
1-й убивця Так, ви це казали.
Макбет Отож. Та я на цім не зупинився
й покликав вас для другої розмови.
Чи в вас терпіння стільки, що готові
Терпіти далі, чи такі побожні,
Що молитесь за нього з цілим родом,
Хоч він грабує вас і ваших ближніх
Та в яму заганяє?
1-й убивця Ні, владарю,
Ми тільки люди.
Макбет Числитесь людьми ви
В загальнім списку. Гончих, вовкодавів,
Хортів, дворняг і пуделів зовуть
Усіх собаками, та розрізняють
Лінивих, бистрих, хатніх і мисливських,
Ласкавих, злих — в залежності від тих
Властивостей, що їм дала природа.
До родового імені — собака —
Додаємо ми ще й окремі назви.
Так і з людьми. Якщо в тім списку ви
Щодо відваги не були останні,-
Скажіть мені, і я вам спосіб дам,
Як над проклятим ворогом помститись,
А цим і нашу ласку заслужить.
Бо сам я — хворий, поки він живий,
Лиш смерть його мені здоров'я верне.
2-й убивця Я так багато, володарю мій.
Зазнав на цьому світі, що готовий
На все, аби лиш людям відомстити.
1-й убивця Я теж од кривд стомився і недолі
І без вагань життя на карту ставлю —
Чи виграю, чи втрачу я його.
Макбет То знайте ж, Банко — ворог вам обом.
Обидва убивці Так, володарю.
Макбет І мені він — ворог.
Запеклий ворог, так що кожна мить
Його життя загрожує моєму.
Я б міг змести його з лиця землі,
Аби лиш забажав, але не варто,-
Ми друзів спільних маємо, й тоді
Я втрачу їхню ласку, доведеться
Того оплакувать, кого згублю я.
Отож, причини маючи поважні
Це приховати від людських очей,
По вашу вдавсь я допомогу.
2-й убивця Все,
Владарю, зробимо.
1-й убивця Хоч би й ціною
Життя...
Макбет Рішучість вашу бачу я.
Не більш як за годину повідомлю,
Коли і де у засідку вам сісти
І як підстерегти його найкраще.
Зробити треба це вночі сьогодні,
Від замку якнайдалі... Хоч би що,
Я маю чистим бути... Ще одне,-
Щоб не лишати в ділі недоробок,-
З ним разом їде Флінс, його синок,
Чиєї смерті я не менш жадаю,
Ніж батькової. Хай його у пітьмі
Спітка та сама доля. Поміркуйте
І зважуйтесь.
Обидва убивці Ми зважились, владарю.
Макбет То зачекайте. Зараз вас покличу.
Убивці виходять.
Гаразд. Якщо до раю в Банко путь,
Його туди сьогодні ж проведуть.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Там же. Інша кімната.
Входять леді Макбет і слуга.
Леді Макбет Поїхав Банко?
Слуга Так, поїхав, пані,
І вернеться аж на ніч.
Леді Макбет Передай
його величності, що хочу з ним
Поговорить.
Слуга ІДУ-
(Виходить)
Леді Макбет Усе дарма,
Жертв більшає, а втіхи нам нема.
Самому краще у труну лягти,
Ніж потерпать, дійшовши до мети.
Входить М а к б є т.
Ну, що, мій друже? Знову ти самотній
У товаристві роздумів сумних.
Нехай вони загинуть, як і ті,
Кого стосуються. Чи варто нам
Журитись тим, чого вже не повернеш?
Що зроблено, те зроблено!
Макбет Ми тільки
Поранили змію, але не вбили.
Нікчемній злобі нашій тим же зубом
Вона грозитиме. Ні, краще хай
Речей основи розпадуться, хай
Світи зруйнуються обидва разом,-
Ніж я зі страхом їстиму свій хліб
І спатиму під гнітом снів жахливих.
Ні, краще буть в труні, як той, хто став
Небіжчиком для нашого спокою,
Аніж довіку корчитись на дибі
Душевних мук. Лежить Дункан в могилі,
Пропасниці позбувшись життьової.
Своє зробила зрада: сталь, отрута,
Чи заколот, чи напад чужоземний
Для нього не страшні вже.
Леді Макбет Заспокойся,
Мій друже, брів не суп, глянь веселіше,
Гостей зустрінь увечері привітно!
Макбет Гаразд. Та будь так само й ти весела,
Найбільше ж Банко приділи уваги,
Голуб його і поглядом, і словом.
Бо поки ми в собі не певні, мусим
В потоках лестощів високий сан
Свій обмивати й машкару носити,
Щоб те, що в серці, приховать під нею.
Леді Макбет Забудь про все.
Макбет Дружинонько, не можу.
Мій мозок знову жалять скорпіони.
Ти ж знаєш, досі Банко й Флінс живі.
Леді Макбет Але ж вони не вічні.
Макбет Так, на щастя,
Тіла їх уразливі. То радій же!
Раніше, ніж кажан нічний злетить
З-під арок монастирських і на поклик
Гекати чорної полине жук,
Б'ючи гудінням сонним в ночі дзвони,
Жахливе діло скоїться.
Леді Макбет Що саме?
Макбет В невіданні безвиннім будь, голубко,
Лиш зроблене вітай. Сновійна ноче,
Дню благосному очі зав'яжи
й кривавою, незримою рукою
Скинь і порви дощенту ланцюги,
Що в'яжуть дух мій. День погас, і крук
Летить у повну гайвороння пущу.
Сон кволить денні добрі поривання,
Злі сили ночі йдуть на полювання.
Тобі це дивно? Та побудьмо тихо;
Хто злом почав, той кличе й далі лихо.
Ходім, мій друже.
Виходять.
СЦЕНА З
Парк. Дорога, що веде до палацу.
Входять троє убивць.
1-й убивця А хто тебе прислав до нас?
3-й убивця Макбет.
2-й убивця Нема підстав йому не довіряти.
Все, що зробити треба нам, він знає
Докладно.
1-й убивця Ну, тоді лишайся з нами.
На заході згасають рештки дня.
До заїзду спізнілий подорожній
Жене коня, і недалеко той,
На кого ми ждемо.
3-й убивця Ти чуєш тупіт?
Банко
(за сценою)
Гей, гей, вогню!
2-й убивця Оце напевно він.
Всі, до бенкету кликані, давно
У замку.
1-й убивця Чуєш, коні вбік звертають.
3-й убивця їх повели в обхід. Там буде з милю.
А він пішов до хвіртки пішки,— тут
Усі так ходять.
Входять Банко і Флінс із смолоскипом.
2-й убивця Світло!
3-й убивця Так, це він!
1-й убивця Дружніше!
'Банко Буде дощ вночі.
1-й убивця Вже йде!
Утрьох кидаються на Банко.
Банко Тут підступ! Флінсе, утікай, рятуйся.
Тікай і відомсти! О раб мерзенний!
(Умирає)
Флінс тікає.
3-й убивця Хто смолоскип згасив?
1-й убивця Навіщо він?
3-й убивця Тут лиш один лежить. А син утік.
2-й убивця Зробили діло лиш наполовину.
1-й убивця Ходімо, скажем, що могли — зробили.
Виходять.
СЦЕНА 4
Тронний зал у палаці. Накритий стіл.
Входять Макбет, леді Макбет, Росе, Ленокс, лорди Л почет.
Макбет Прошу за стіл сідати. Незалежно
Від ваших титулів, ми раді вам.
Лорди Величності ми вашій вдячні всі.
Макбет Між вас я сяду, як господар скромний,
Наблизившись до вас. А господиня,
Що зайняла своє почесне місце,
Нас в добрий час привітом обдарує.
Леді Макбет Прошу вас і за мене, володарю,
Сердечним словом друзів привітати.
1-й убивця показується в дверях.
Макбет Вони всім серцем дякують тобі,
Всі по обидва боки посідали.
Я ж сяду тут.