Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Соня 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Соня" автора Катерина Бабкіна. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 44
Перейти на сторінку:
це значить?

– Що мені треба було рівно один раз його побачити. Побачити, роздивитися і запам’ятати. Я би навіть намалювати його тепер не змогла. Оце правда нечесно, що він навіть не попередив – нічого ж не залишилося. Ніби не було ніякого Луї. Я мала право його пам’ятати вічно, а тепер навіть не можу уявити, як він виглядає.

– Подивися фотки на телефоні, – порадила Етері.

Соня дістала трубку. Луї на сенсорному екрані виглядав як Луї, але щойно вона відводила погляд – запам’ятовані риси зникали знову, розпадалися, губилися чи складалися в якусь жаску маячню.

– У мене таке було, коли помер батько, – раптом сказала Катя. – Я сиділа і думала, який він. Я ж усе могла відтворити словами – що він мав залисини і бородавку під лівим оком, що очі були карі, а вії та брови майже вилізли, що в нього нижня губа перекосилася від інсульту ще шість років тому, й коли він говорив – то завжди ніби посміхався на одну сторону, тому постійно здавалося, що він на щось натякає. Ми багато через це сварилися. Що в нього була довга шия, завжди завеликі коміри, якісь крихкі плечі, що праве вухо стирчало, а ліве ні. Сказати це все було просто, ніби я завчила текст і носила його в собі, але ніяк не можна було зосередитися і його знову побачити. А це не Луї. Це був мій тато. Я все життя на нього дивилася, може, не з таким задоволенням, але все життя.

Катин тато втопився в якомусь випадковому озері, катаючись на лижах з її молодшим братом. Тонкий лід присипало снігом, й вони провалилися обоє, коли з’їжджали поза трасою розлогим чистим схилом. Катин брат плавав там чотири години, знявши під водою лижі і важкі черевики, і все ніяк не міг видряпатися, лід ламався й кришився, а озеро не закінчувалося, було воно наче скрізь. Тато теж зняв під водою снарягу, так вони потім усі там на замерзлому дні й лежали – дві пари лиж, дві пари лижних черевиків і синій Катин тато в комбінезоні та флісовій шапці.

– А потім ти згадала?

– Потім він мені приснився, – сказала Катя, – з лижами. У мокрій шапці. Скільки я не стараюся – тільки так його і згадую. Іноді сідаю й думаю – от моя сім’я. І бачу – мама, схудла цього літа; брат – поступив, виріс, вдівся по-людськи нарешті; тато і лижі.

– А Луї мені теж присниться? – спитала Катя.

– Так, – сказала Етері, – коли помре.

Соня мала сказати, як вона не хоче, щоби Луї взагалі коли-небудь помирав, але прислухалася до себе – їй було все одно. Всередині в Соні ніби відбувався якийсь порожній, зачинений на реконструкцію басейн, звідки відкачали любов і біль, як голубу хлоровану воду. Їй чомусь здалося, що це набагато гірше, ніж власне переживати любов і біль. Залишилися тільки побутові спогади і плани на життя удвох, котре вже не могло статися – як рудиментарні тумби і трампліни, вимкнені душі та замкнені роздягальні. Від того, що їй нема як усе це більше застосувати, розривалося серце.

– Так не можна, – сказала Соня, – нестерпно просто. Я мушу його ще раз побачити.

– Значить, побачиш, – сказала Етері.

І тоді Соня побачила Луї.


Вона бігла за ним, а він ішов великими кроками, на плечах у нього ще ніби лишилося трошки диму і світла, темний ліс обгортав його обережно, а він на ходу розстібав штани. Спина в нього була велика і рівна, як завжди. Соня підійшла майже нечутно, зупинилася позаду нього і чекала, поки він справлявся на якийсь дуб чи граб. Що вона, врешті, мала йому сказати? Нічого, вирішила Соня, я тільки подивлюся і запам’ятаю. Тоді хай собі іде куди хоче. Луї застебнувся, обернувся й мало не наштовхнувся на Соню. Вона заплющила очі й потягла носом повітря.

– Ти що? – сказав він, і Соні майже одразу захотілося плакати. Чоловік був високий, гнучкий і весь якийсь твердий, мав зморшки навколо очей і розпатлане волосся, бороду, густі акуратні брови, великі руки (однією все ще тримався за зіпер на джинсах), тонкі губи. Спину, сорочку, вузькі стегна. Все це не допомагало. Все було як у Луї, але разом складалося, як у спустошеній Сониній уяві, зовсім в іншу людину.

– Можна я тебе намалюю? – від несподіванки сказала Соня. Акуратні брови насупилися, він дивився на неї якось дуже зверху.

– Ну, гаразд, – сказав він. – Тепер я більш терплячий і можу позувати. Зараз? Не темно? Ти за мною йшла, щоби мене намалювати?

– Так, – сказала Соня і тут же виправилася. – Ні. Вибачте, я ніколи не обманюю.

– Я теж, – сказав він. Соні це сподобалося.

– Ти п’яна? – спитав він.

– Ні, – сказала Соня, – я п’ю воду. Я за кермом.

– Добре, якщо за кермом, – сказав чоловік. – Поїхали.

– Поїхали, я тебе підвезу, – погодилася Соня, подумала і спитала: – А що, якби була п’яна?

– Тоді би не поїхали, – сказав чоловік.

І це була правда.


Поки Соня обережно вибиралася на дорогу, а колеса пробуксовували по вологій траві, чоловік заснув. Соня зупинилася і зафіксувала його ременем безпеки, голова в нього відкинулася назад і вбік. Соня понюхала його в шию, під вухом. Він не прокинувся, коли подзвонила Етері.

1 ... 3 4 5 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Соня"