Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Пан Халявський

матінка прокинуться, тоді покличуть дітей до ласощів. Тут нам винесуть або горіхів, або яблук, повидляника, повидла або чого-небудь подібного і накажуть поділитися злагідно, порівну й аж ніяк не сваритися. І що ж? Тільки ото Петрусь, як старший брат, починає ділити й відкладає свою частину, ми, підстарші, в крик, що він несправедливо ділите і для себе бере більше. Він нам не потурає, а ми — хап-лап!. — і пішли цупити без ліку й міри. Сестри й менші діти, як покривджені в сьому поділі, стануть кричати, плакати… Коли се чуємо, батенько йдуть, щоб угамувати й навести лад, а ми, що заволоділи силоміць, криком кричачи, — на голубник, втягнемо туди й драбину за собою і сидимо там, не боячись нічого, бо знаємо, що як зліземо ввечері, то вже ніхто не згадає об кривді, котру ми вчинили другим.

Хоч би що ми ділили межи собою, поділ завсіди кінчався сваркою і на користь одного з нас, і се змусило горбаньчика Павлуся одного разу, коли отак ділили, сказати: «Ах, душечки, братики й сестрички! Бодай ви всі скоріше повмирали, щоб мені не було з ким ділитися й сваритися!»

На полуденок нам давали молоко, сметану, сир, яєшні всякого сорту — і всього вдосталь. Потім, надвечір, ми «підвечіркували»: звичайно тут давали нам холодну печеню, що лишилася від обіду, новопечене порося й ще що-небудь таке. А коли сонце заходило, — вечеряти: галушки здобні в молоці, «квасок» (особлива м'ясна страва з цибулею, і що за пречудова! В кращих домах тепер, на пишних столах, її вже не видно!), ковбаса, що шкварчить на сковороді, і завсіди вареники, що плавають у маслі й облиті сметаною. Наказ від матінки був той же: їсти побільше, вночі, мовляв, не дадуть.

Описавши, як ми вдома час провадили, уважаю, що не зайве буде викласти, як батенько робили «бенкети» у визначені дні року. І що то були за бенкети!.. Куди там! Тепер і не насниться нікому втнути такий бенкет, і тіні чогось подібного не побачиш!.. А ще кажуть, що всі кинулися в розкоші! Та яка була в усьому статечність і регула!..

Коли батенько задумували вчинити бенкет, то заздалегідь об'являли матінці, котрі, бувало, одразу ж стануть здихати, а часом і заплачуть. Звісно, вони мали до того велику причину. Подумайте: на один бенкет треба було курей п'ятдесят, качок двадцять, гусей стільки ж, поросят десять. Кабана треба було неодмінно заколоти, кількох баранів, нарізати й цілу яловицю. Все ж це одгодоване, невпоїд кормлене добірним зерном. Ох, як то матінка вміли вигодовувати птицю або особливо кабанів! Навряд чи хто з теперішніх молодих паній-господинь знають усі способи до того, та й, годі-бо, чи ж беруться за сю важливу справу! Повірте моєму слову, що коли, бувало, заколять кабана — то в нього, каналії, сала на цілу долоню, опріч того що все м'ясо поросло салом! А птиця — пальцем можна було її розбирати, а смалець з неї в роті не вміщається, так і тече!

Треба сказати, що матінка не одразу взялися господарювати і попервах багато було смішних з ними случаїв. Розповім один зворушливий анекдот. Невдовзі, як вони побралися з батеньком, приїхала до нас сім'я сусід тільки пообідати. Матінка, щоб добре їх пригостити, покликавши домашнього кухаря, наказали йому зарізати барана й приготувати що слід. Кухар, чоловік ретельний до користі господарів своїх, став виставляти резони, мовляв, ми барана заріжемо, та його всього не споживуть за столом, половина зостанеться і через літній час попсується: треба буде її викинути. «Так ти ось що зроби, — сказала матінка, не довго думаючи, — задню частину барана візьми для столу, а передня хай живе й пасеться в полі поки що до слушної нагоди». Кухар так і зареготав. А матінка заходилися домислюватись, чого це йому так смішно. Коли додумалися й побачили, що вони сказали дурне й смішне, то махнули рукою, почервоніли, як вишенька, і пішли од кухаря. Після цього годі було його держати: відпустили на волю, а настановили куховарку.

Будь ласка, повернімося до своєї речі. Ото як батенько об'являть матінці про бенкет, то самі пошлють до міста по «городського кухаря». Так усі називали чоловіка в ранзі чиновника, що його всі шанували за незвичайну художність і вмілість готувати обіденні столи; до того ж він, справляючи свою службу, підв'язував білий фартух і на голову надівав ковпак, усе досить чисте. Сей кухар з'явиться за п'ять днів до бенкету й першим ділом почне гуляти. Відомо, що три дні йому належало погуляти, перше ніж візьметься робити! І чого б тільки він у сі три дні не зажадав, треба все йому дати, інакше-бо кине він усе, піде геть і ні за що вже не візьметься. Одгулявши три дні, стане до роботи. Дізнавшись від батенька, скільки має бути перемін за столом, він іде з матінкою до сажів, де вигодовується живність, і вибирає сам, яку йому треба. Пам'ятаю і тепер, як матінка стоять біля дверей сажа й, приклавши руки до грудей, жалісно дивляться на вибір кухаря. Коли ж він помітить щонайжирнішу з птиці й прирече її на смерть, тут матінка охнуть, обітруть сльозинку з очей і не втерплять, щоб не шепонути: «А щоб тебе родимець побив! Найжирнішу взяв, тепер хоч увесь саж кидай!» А втім, матінка це робили не через скнарість і не жаліючи подати гостям луччеє, а так: любили, щоб усього було багато в, запасі й щоб усе було луччеє. Вони, бувало, й гостям хвалилися, що природа благословила їх достатком як на дітей, так і на свійську живність, себто на птицю та інше. Другого дня убуток у сажі наповниться птицею, котру з часом також вигодують, а все ж узятого жаль. Незбагненне серце, незбагненна й вдача господинь отаких, як матінка! Кухар, за допомогою десятка баб, узятих з роботи, упорається з птицею, поросятами, корінням, городиною; булошниця дрижить тілом і душею, щоб опара на булки була добра й щоб тісто підійшло й булки випеклися на славу; куховарка в другій кухні, з помішницями, також порається з птицею, виданою їй, та вже не годованою, а з тих, що гуляють на волі, і готує в двох великих горшках обід осібно для панських конюхів, для козаків, що припроваджують пана