Галина Бабич - Професор Шумейко

— Знову чергове спалення мерця, — скрушно хитав головою пацієнт (той, хто проходив обсервацію).

Хоч голосіння за покійником ніхто не чув. Народ заспокоював спочатку себе, а тоді пацієнта, у кого зовсім від страху потьмарився розум. Та про обережність ніхто не забував. І всякий раз, здаючи аналіз, косо зирив на баночку з калом свого сусіда. Тільки дітей не можна було утримати від веселого сміху, пустощів.

— Тато! А білявий хлопчик дристав під кущем!

— Натко! Скільки можна тобі повторювати: не білявий хлопчик, а Сашко. І твоє погане слово, навіть вимовити не можу. Забудь його.

— А мама вдома, коли чистить унітаз, каже: «Знову наш татусь дристав!»

— Приїду — розберуся.

Але Натина інформація занепокоїла Клима Івановича. Може, не йти сьогодні до них на посиденьки?

«До них» — це дві чарівні жінки і білявий хлопчик Сашко. Вони ж усе зрозуміють. Запідозрив, злякався. Господи, яка мука! Так іти чи не йти до них?

Як же гарно все складалося. Клим Іванович дістав путівки до моря. Можна з дитиною. Це влаштовувало всіх, особливо дружину.

— Оздоровимо біля моря Натусю. Хворітиме менше взимку.

Відпустку дружині перенесли, і Клим Іванович поїхав до Одеси з Натусею. Приїхав. І як же все гарно починалося! Погода сонячна, один тільки день дощило, від пансіонату до моря — два кроки. Ната друзів знайшла. Клим Іванович також. І на тобі! Серед білого дня дільничний Марко замогильним голосом наказував усім, ні, просив, звільнити пляж. Дивиться Клим Іванович через огорожу на море, а на березі ані душі. Це Ната привела його до білявого хлопчика і його мами. Оскільки мама була з подругою, то відпочивали тепер гуртом: двоє дітей і троє дорослих.

— Що його робити? Іти сьогодні до них чи не йти?

— Нато! Ти нічого не переплутала? Може, це був не Сашко?

— Сашко, Сашко! У нього трусики в зірочки.

Коли й зірочки розгледіла моя Ната, то, напевно, правда. Я не боягуз, і тим більше не зрадник. Вирішив бути твердим.

— Нато! Знайди нашу гру «Скреблі». Після вечері підемо до Сашка в гості. Будемо грати. Це цікава гра: фішками складати слова. Потренуємось, Натко, бо гра ця інтелектуальна. Умова: нічого не брати, з чужих склянок не пити, в туалет не бігати.

— А як захочу?

— Кажи: хочу додому, хочу спатки. І сідай подалі від Сашка.

— Вечір добрий! — старався бути привітним як ніколи Клим Іванович.

Дамо невеличку характеристику двом жінкам. Русокоса, синьоока, висока заміжня — це мати Сашка, Уляна Павлівна. За фахом — соціолог. Друга назвалась Євгенією, а простіше: звіть мене Женя. Завідувачка хімчистки, і до нашої з Уляною Павлівною гуманітарії наче й не мала стосунку. Але це тільки на перший погляд. Згодом, познайомившись ближче, Клим Іванович зрозумів, що це не так. Не мала ні дітей, ні чоловіка, хоч за віком наче й пора. Вирізнялася від усіх в пансіонаті своїм гардеробом. Та кому він потрібен в обсервації? Усі пацієнти ходили в одному і тому самому вбранні: синіх спортивних костюмах фабрики «Киянка», хоча у валізах залежувалося інше. Женя міняла одяги (так каже Ната) двічі на день. На неї кидали сердиті погляди, багатьох дратувало, а Климу Івановичу подобалося, Климу Івановичу подобалися не тільки одяги Жені, а ще й Уляна Павлівна.

Цього вечора гра в «Скреблі» йшла мляво й нецікаво. Весь час вигравала Женя. У Клима Івановича нерви остаточно розладналися, надто після третього візиту Сашка до туалету.

— Нато! Ти спатки не хочеш?

— Не хочу!

— Як не хочу? Ходімо, любенька!

— Було дуже цікаво і весело! — в удаваному захопленні мовив Клим Іванович.

Жінки підозріло поглянули на нього.

— У вас щось негаразд?

— О ні! У мене все гаразд! Я здоровий! Розумієте, погане харчування, напружена обстановка, нерви.

— Мамо! — кричить білявий хлопчик.— Невже ти не бачиш, що Клим Іванович вважає нас заразними?

— Як це?

— Ната сказала, щоб я не дихав на неї.

Запала неприємна мовчанка, виразно чути було кожен звук, крапало з крана у ванній.

Клим Іванович поспіхом вибачився і, схопивши Нату за руку, потягнув до дверей. Повернувшись до своєї кімнати, прочитав на ніч дитині казку, поцілував і спробував відключитися. У корпусі стояла німа тиша. Треба заснути. Та де там. Яка ганьба! Хоча вони повинні мене розуміти: усім годиться бути обережними. Я ж нічого підлого не зробив. Я не боягуз. Просто турбуюсь про здоров'я своєї дитини. А все-таки неприємно. А як же гарно починалося. Шумейко (це прізвище Клима Івановича) не міг заснути. Раптом зарипіли ворота, почулися глухі голоси. Клим Іванович вийшов з кімнати. Карета швидкої допомоги під'їхала до