Люк Бессон - Артур і війна двох світів

Артур тяжко зітхнув — одночасно з Барахлюшем. Обидва приятелі не в найкращому стані: тепер вони схожі на двох маленьких дідусів, що скоцюрбилися на лавці.

— Сподіваюся, ви не збираєтеся тут сидіти, як дві мухоквочки, і зітхати до наступної повні?! — вигукнув тоненький голосок, несподіваний і грізний, як грім серед ясного неба.

Голосок, звичайно, належав Селенії. У хвилину небезпеки принцеса завжди бадьора і сповнена енергії. Певно, нещастя для неї — як бензин для автомобільного мотора. Де лиш виникне проблема, запанує несправедливість чи станеться катастрофа, як маленька принцеса напоготові до мандрівки» щоб покарати винуватих і порятувати потерпілих. Її не слід умовляти не втручатися — вона вас не послухає. Вона — як яблучний хробачок, що, зачувши запах яблука, мчить до нього, налягаючи на ноги і не вибираючи стежки.

— А що це за мухоквочки? — несміливо запитав Артур, позираючи, як Селенія нетерпляче пританцьовує.

Барахлюш не знає, що сказати. Як кількома словами описати тварину, що має безліч усіляких якостей? Мухоквочки водяться на Другому континенті, на рівнинах Тама-Тама. Середньої величини, вони мають м'яку вовну і два великих блакитних ока, що печально і втомлено дивляться на світ. Мухоквочки живуть сім'ями і постійно зайняті тим, що вилизують одне одного, щоб запобігти появі паразитів і знищити тих, які вже вчепилися у вовну. Більше вони нічого й не роблять. Пожувавши жуйку, лягають спати водночас із сонцем. Але тільки-но на всіяне зорями небо викочується місяць, як вся родина мухоквочок прокидається, сідає на задні лапи і підіймає голови, линучи поглядами до нічного світила. І так вони можуть сидіти годинами, ночами і навіть роками. Можливо, їм хочеться розгадати таємницю Місяця? Будь-яка інша істота, спостерігаючи стільки часу за Місяцем, давно б уже розгадала його секрети. Але мухоквочки знані не лишень своїми великими печальними очима, а й браком кмітливості: ще жоден із них не розгадав ні одної загадки.

— Ну, та як би це сказати… Це не дуже мудра тварина, і порівняння з нею — далеко не лестощі! — вистрілює пояснення.

Барахлюш після коротких роздумів і кидає похмурий погляд у бік сестри.

Та принцесу таким поглядом не залякати. Вона ніколи не лягає спати, доки не вирішить проблему. Хоча заздрити їй нічого: вона сама приймає рішення і сама ж їх виконує.

— Повинен бути вихід! Повинен! Вихід є завжди! — шепотіла вона, рухаючись по колу.

— «А коли немає виходу, значить, нема проблеми»! Стаття двісті друга Великої книги, — відрапортував Барахлюш, дуже задоволений, що йому вдалося хвастонути своїми знаннями.

Селенія враз зупинилася і повернулася до Артура.

— Нам треба скликати раду, знову витягти меч із каменя і знищити цього бісового У, доки він не нашкодив нікому.

— Селеніє, я ладен тебе підтримати! Але ж Жахливий У виріс понад два метри, а ми — двоміліметрові! — резонно нагадав Артур.

— Два метри, два міліметри! Хіба про те мова? — достойно відповіла принцеса. — Хоробрість воїна вимірюється не міліметрами!

— А чим вимірюється дурість? Кількістю подяк, написаних на твоєму надмогильному камені? — відбився Артур, сердитий на своє безсилля. — Цілих два метри! Селеніє! Ти просто не уявляєш, яка це величина! Попри всю твою силу, твій меч видасться йому зубочисткою! Особливо коли він схопить його скрюченими кігтями!

— Якщо ти, мій юний Артуре, гадаєш, що маленький зріст зупинить мене, ти помиляєшся! Я справжня принцеса і захищатиму своє королівство до останньої краплі крові! — відповіла Селенія, охоплена благородним поривом.

— Прибережи свій запал для Великої ради! — як завжди, Барахлюш не втратив можливості вщипнути сестру.

Селенія зміряла його поглядом, потім замислилася, ніби намагалася щось пригадати.

— Ну ж бо, нагадай мені, Барахлюшику, чи давно я тебе збиралася придушити?

Зіскочивши з лавки, Артур енергійно замахав руками:

— Досить! Брейк! Від того, що ми передушимо одне одного, рішення не знайдеться!

— Он воно що! Ну, тоді подумай над своїм планом, месьє Всезнайко! — понервовано вигукнула Селенія; їй дедалі важче було стримувати хвилювання.

Артур підійшов до принцеси і, поклавши їй на плечі руки, примусив сісти.

— Щоб продумати план, треба поміркувати спокійно. Спершу подумати, а потім діяти! — переконано сказав Артур.

І він став посилено терти скроні — ніби хотів прискорити роботу мозку.

— Підсумуємо: У — величезний, ми — маленькі. Очко на його користь. Але він потрапив у світ для себе незнайомий, а я цей світ знаю. І це очко на нашу користь.

— А знаючи У, можна передбачити, що він швиденько збере своє військо і завоює твою країну! — додала Селенія.

Та й Барахлюш не лишився позаду:

— Йому потрібно було менше селенелії, щоб підкорити всі Сім континентів, а на той час зріст його сягав трьох міліметрів!

— Звісно, ми це беремо до уваги і зараховуємо ще одно очко на його користь, — вів далі Артур, зосереджено дивлячись собі під ноги. — Отже, нам слід якомога швидше збільшитися, щоб зупинити Жахливого У.

— Блискуче! Просто неймовірно! Головне, правильно передати ситуацію! — вигукнула Селенія, розвівши руки і звівши очі до неба. — І як же ти збираєшся збільшуватися? Увіллєш у себе сто порцій селенельної юшки, щоб вирости на один міліметр?

Артурові відомо, що від юшки діти ростуть, а від селенельної й поготів — удвічі швидше, одначе це не вихід. Розв'язок задачі десь поряд. Усе ще зосереджено дивлячись у землю, Артур посилено вишукує в пам'яті відповідь… Як на лихо, в його голові такий само безлад, як і в його кімнаті, і він ніяк не може віднайти те, що шукає. До речі, не лише хлопчик не любить прибирати свою кімнату…

Якщо чесно, то в Арчибальдовому кабінеті ще більший розгардіяш. І якщо б дідусь мав у своїй пам'яті таку мішанину, яка є в його кабінеті, то не згадав би і власного імені. Лишень на книжкових полицях у нього ідеальний порядок — там рівненькими рядами вишикувалися книжки.

— Книжки! — зненацька вигукнув Артур.

Барахлюш підскочив і з переляку кинувся на шию сестрі.

— Які книжки? — вивільняючись від несподіваних братових обіймів, спитала принцеса.

— Книжки мого дідуся Арчибальда!

— Ти гадаєш, у них пишуть про збільшувальний засіб? — скептично затягнув Барахлюш.

— Та ні! Засіб сховано між книжками! — радісно повідомив Артур.

Нарешті він знайшов те, що так довго шукав у своїй пам'яті… І справді, саме напередодні переходу хлопчик сидів за дідусевим письмовим столом. Ніч була місячна, і він з нетерпінням очікував на промінь, щоб проникнути у світ своєї коханої принцеси. Щоб полегшити очікування, він уже вкотре гортав одну із Арчибальдових книжок. А по правді, розгортав її на п'ятдесят сьомій сторінці, де містився портрет Селенії.

Артур міг годинами розглядати цей малюнок, обводити