Агата Задорожна - Страви сердечні, Агата Задорожна

Палац начищали до блиску, в ньому змінювали меблювання згідно з найновішою модою, у вази завжди ставили свіжозрізані букети. І все це – тільки для того, аби господар навіть раз не навідав свої володіння. А втім, платня була непогана, тож Розмарі робила те, що вміла найкраще: не ставила зайвих запитань. 

Я ж похвалитися таким вмінням точно не могла. Як можна було роками працювати у місці, що не має жодного сенсу, і не підозрювати нічого дивного? Не намагатися з’ясувати хоч щось?..

Замок попереду, який нарешті визирнув з-за високого й густого гілля, тепер видавався не тільки розкішним, але й трохи моторошним. 

Я вийшла на дорогу з бруківкою – вочевидь, Розмарі не помітила розвилки, коли тікала серед ночі, і через це й перечепилася об корінь дерева. Я простежила за дорогою, якою вночі бігла нещасна дівчина, рятуючись від найбільшого кошмару свого життя. 

Вочевидь, це не закінчилося добре.

Спогади про нього, себто про кошмар, прийшли не поступово, як решта, а впали на голову, як важка цеглина. І ось тепер я на мить замислилася: а чи справді я аж так хотіла туди повертатися? 

Страшний жах Розмарі, від якого навіть в тіла після її смерті все ще трусилися жижки, привида, вперше побачили пів року тому. Саме в той час третій квітникар, чиїм єдиним завданням було вчасно замінювати букети у вазах і стежити, щоб у південній вітальні стояли білі троянди, а у музичній залі – рожеві півонії, вирішив, що з нього досить. 

Одного дня він просто залишив старі квіти та подався до своєї родини у сусіднє село. Всі про це знали, і хоч й відчували невеликий острах від зміни порядку, заведеного роками, ніхто його не спинив. І ніхто не виконав роботу квітникаря – бо що ж буде, якщо дзвіночки, півонії й жоржини постоять на один день довше?.. 

Я якраз наближалася до саду, де чоловіка й знайшли наступного ранку після його повернення. Переляканого до смерті, нездатного сказати навіть слово. 

Певно, саме через те, що він занімів, ніхто вчасно не зрозумів, яка насувалася біда. Тож тоді “вихідні” почали непомітно брати майже усі слуги замку: конюхи, кухарі, покоївки, дроворуб і троє садівників… 

Того дня, коли на стіл рано-вранці не виставили звичного порцелянового кавника та три таці з пиріжками, заварним кремом й тістечками, привид явився до всіх. Неясна блідо-зелена істота в кайданах і білій пошарпаній сукні почала кричати, як причинна, носитися по всьому палацу й розносити в ньому все дощенту. 

Та для прибирання залишилося не так багато працівників: після підтвердження до того неясної чутки про привида замку більша частина слуг похапали свої речі та дали драла. 

Залишилося всього з десяток людей, які не могли підтримувати лад так само як і раніше. 

Тож терор привида не припинявся, і зрештою у палаці залишилася тільки стара економка пані Циндра, третя помічниця шостого кухаря Розмарі та старий дроворуб, який не сказав майже жодного слова за весь той час, що дівчина тут працювала. Але якби не він, всі вони тут, певно, замерзли б до смерті. 

Знову почав падати сніжок, а я пришвидшила кроки. Полотняні туфлі, які, вочевидь, зовсім не призначалися для прогулянок на вулиці у таку погоду, вже зовсім змокли, а руки почали дрижати. Розмарі перед поспішною втечею озброїлася тільки канделябром, який я за іронією долі зараз волочила у руці, та легким шаликом поверх домашньої сукні. 

Навіть без грошей! А їх у Розмарі мало бути немало – і щойно я це зрозуміла, пришвидшила крок. Придумування планів мені завжди давалося легко – а цей лежав прямо на поверхні. 

До замку залишалося йти всього нічого: якісь кільканадцять метрів бруківкою. І тільки-но я підняла очі, шукаючи якийсь вхід, масивні ковані двері прочинилися, і в одвірку застигла невисока жінка з дуже невдоволеним лицем.

___________________________________

Любі друзі, ось і починається ще одна історія, цього разу зимова і, сподіваюся, дуже позитивна. Щоб не пропустити нових пригод Марі, додавайте книгу до бібліотеки та натискайте вподобайку. Для вас всього секунда, а для мене – велика приємність! ❄️❄️❄️

Публікації очікуйте щодня о 7 ранку, окрім понеділка та четверга.