Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

Перед тим як заснути, вона дозволяє собі трохи помріяти. Коли в неї буде будинок, чому не зробити в ньому спеціальну кімнату, де б лежали книжки? Багато книжок — шухляда чи навіть дві. Зараз вона не може їх носити на своїх плечах, а от свій дім надійно збереже мудрі скарби. Якщо купити його в мирному заможному місті, то, може, її й до навчання допустять у хорошій школі для дорослих?

Батьки, як могли, давали їй знання, та Пенсі й сама полюбляє спілкуватися та дізнаватися щось нове. Але серед мисливців і випадкових знайомих багато брехунів і любителів перебільшити. А їй хотілося б знати більше про світ навколо: тварин і дивності, руїни в Чорних лісах і руїнників, старі дороги та статуї, стародавні артефакти, водні простори й те, що можна зустріти за обрієм, про винаходи людей і загалом про історію цього світу. І всього-то їй потрібні новий будинок — той, що пахне деревом і фарбою, невеликий, але свій — та впевненість у тому, що все в неї вийде.

Другий день до нестями схожий на перший, і третій — повна копія попередніх. Пенсі намагається не збитися зі шляху. Через нудьгу і монотонність багато хто робить помилку — починає наспівувати в оглушливій тиші або втрачає концентрацію і пропускає потрібну стежку. Чорні ліси із задоволенням проковтують цих недотеп. Тут усе оманливе й небезпечне, тут усе приховує скарби та цінні матеріали. Умілий мисливець завжди знайде, чим поживитися, якщо знає, як зробити, щоб не поживилися ним самим.

Пенсі вміє чекати привалу. Лише коли розставлені пастки і навколо відносна безпека, вона занурюється в мрії та вигадки. У цих мріях у неї не просто дім, а сім'я і батьки, добрі друзі. Багато років тому мисливці витягли її з-під руїн будівлі, частково обгорілої, частково зруйнованої чимось жахливим. Померлих було не видно: можливо, згоріли або були з'їдені. Найпростіше припустити, що всі, хто знав Пенсі, знищені чудовиськами. Тож стати мисливицею на чудовиська — чим не можливість помститися? Якби у Пенсі було минуле, то мститися був сенс. Але їй залишається тільки мріяти.

Іноді її уява заходить занадто далеко. Під кіркою снігу в темряві вона марить польотом або навпаки глибокими водами. Їй здається моторошно цікавим зануритися у воду, якій немає кінця і краю, повністю. У мріях вона їсть дивні плоди і ловить губами солоний вітер. Іноді їй сниться зима, але не холодна й чорна, а яскрава, білосніжно-ошатна й блискуче-омріяна. А ще — зовсім рідко — із нізвідки виникають відчуття безпеки й радість. Вони пухнастою вовняною хусткою в'ються по спині, згортаються в м'яку грудку в грудях і довго гріють. Напевно, такими й мають бути материнські обійми. Може, саме вони їй і сняться? Але внутрішній годинник завжди будить її на найцікавішому місці.

Четвертий день приводить Пенсі до розвилки: стежки зміщуються, переплітаються і розходяться в різні боки. Ближній ліс закінчується — тепер потрібно вибрати серед десятка небезпек лише одну. Десь на сході від того місця, де вона зараз стоїть, чотирнадцять років тому її знайшли мисливці. Пенсі чує цей напрямок, ніби ниткою прив'язана до того місця. Одного разу вона неодмінно зробить крок у той бік, але не сьогодні.

Пан Лежич дав досить чіткі вказівки. Кілька пунктів у його історії здаються Пенсі підозрілими, але вона наважується повірити господареві нічліжки. Навряд чи він хоче її вбити або обдурити, скоріше він просто не зовсім упевнений у тому, що знає. Але навіть якщо полювання виявиться невдалим, цей час не було витрачено даремно. На зворотному шляху Пенсі легко добуде, принаймні, три дивності, причому дві — яйця хуріди і місячну цвіль — без особливих зусиль.