Даяна - Пісня русалки, Даяна

— Хочеш дізнатися більше?

Він кивнув. І так почалася їхня перша розмова.

— Кріну виготовляють із кістки великої морської риби або з особливої породи дерева, що росте на південному узбережжі, — пояснила вона. — Її звук залежить від вітру: іноді він легкий, наче пір’їна, а іноді — глибокий, як хвилі під час шторму.

— Ти вмієш грати?

Вейлена нахилила голову.

— Всі на острові вміють. Це не просто музика, а спосіб говорити з морем.

— Говорити?

Вона зробила кілька кроків, сперлася на мармурову огорожу тераси.

— Наш народ вірить, що море має свій голос. Ми слухаємо його, а воно — слухає нас. Якщо музикант грає правильно, хвилі змінюються, стають спокійнішими або, навпаки, розбурханішими.

Рейнар усміхнувся.

— Це гарна легенда.

Вейлена поглянула на нього.

— А якщо це не легенда?

Він не відповів одразу. Вечірній вітер легко ворушив її волосся, відблиски світла робили його ще яскравішим.

— Ви справді вірите, що море живе?

— А ваш народ хіба не вірить у свою долю? — Вейлена не відводила погляду.

— Вірить, — визнав він. — Але доля не відповідає на наші запитання.

— А море відповідає. Просто потрібно знати, як слухати.

Рейнар усміхнувся ще ширше.

— Тоді тобі доведеться мене навчити.

Вейлена на мить замислилася, а потім кивнула.

— Гаразд. Але спершу ти маєш навчитися слухати тишу.

— Це частина навчання?

— Це частина всього.

Він зітхнув і спробував вслухатися в ніч.

Десь у далечині море тихо шепотіло.