Кирило Легович - Карма небесна , Кирило Легович

-Ахаха, ти чого впав, а? - кричав до борсаючогось у воді Артема, Олег. 

-Давай, випливай, акробат!- зі сміхом сказав Давид. 

-Як водичка? - запитав Іван. 

Артем нічого не відповідав. Він не міг нормально плавати, до того ще й шоковий стан, який взяв гору над станом хлопця, не зміг нормально, догребти  до берега. Артем через раз пірнав у воду, та прагнення вижити, не давало  тілу йти на дно. 

Тим часом хлопці стояли на містку й сміялися з його намагання догребсти до берега. Вони перекривляли й не розуміли жодних ризиків. Річка була неширока, ще й глибина невелика.  Зрештою Артем таки став на мілину і важким кроком рушав до самого берега, де впав колінами на пісок. До нього вже підбігали хлопці з либами на обличчі. 

-Ну як, освіжився,- почав Давид. 

-Закрррий своє хавало,- віддихуючись тихо мовив Артем. 

-Тепер ти точно «Атем Мокрий» - додав Іван. 

-Замовкни! - підводячись, весь мокрий і з піском на штанях сказав хлопець. 

-Ти чого такий агресивний, що, головою вдарився? - бовкнув Олег. 

-Дивися, аби ти головою не бехнувся! 

-Ти ж сам винен, що крутився як сосиска! - сказав Давид. 

-Ти ще й, падлюко, таке можеш казати? Гівнюк, ви всі гівнюки! 

-Ого! Які ми злі стали! 

-Йдіть у сраку, і не виходьте звідти! Зрррозуміли?! - йдучи по берегу сказав Артем, витираючи своє обличчя. 

-А сам не хочеш сходить?- вигукнув Давид. 

-Хліборрізку свою закрррий!- тихенько закінчив Артем, трясучись від холоду. 

Він пішов додому. Там вже чекала його матір з серйозною бесідою: тітка Вероніка все доповіла їй. Пані Лариса дивилася на свого брудного сина й сварила його. Її  дратувало, що хлопець ще й купатися поліз п’яним, думала вона. Артем мовчки це слухав, і іноді хотів навіть засміятися від наклепів у свою адресу. Мати бачила хлопцеву посмішку, і ще дужче розлючувалася на нього. Він не намагався виправдати свої вчинки: Артем розумів, що вона не стане слухати справжню історію, що трапилася з ним, бо та, як зазвичай, скаже: «У тебе своєї голови на плечах немає? Навіщо мені твої Давиди, коли в мене є ти!». 

Тоді Артему заборонили цілий місяць виходити на двір. Він не бачився з друзями ще довше, навіть після зняття покарання. Артем часто сидів біля вікна і дивився як Давид виходить гуляти. Це були одні з найтяжчих днів для хлопця. Як сказала пані Лариса: «Якби ти хоч би в воду не ліз, то можна було б на тиждень  заборонити грати в комп’ютерні ігри! А так, піти купатися, знаючи, що ти не можеш, та ще й в одязі!  Щоб я тоді робила, якби ти, не дай Боже, втопився, а? Думай головою, Артеме!». 

Вже наступного дня після покарання, хлопець захворів на ангіну.  Мати  була просто вражена своїм сином і протягом місяця говорила: 

-Будеш знати як по річках п’яним увечері  плавати!.. 

Сьогодні ж, Давид сидів  навпроти Артема. На його обличчі вже з’явилися зморшки, волосся стало сипатися. Та це аніяк  зараз не турбувало чоловіка. Він сидів і думав, що то за «слово» сказав Артем. 

Давид пам’ятає з випускного в дев’ятому класі лишень одну подію. Тоді вони сильно напилися горілки, і мозок всіляко відмовлявся  сприймати навколишню інформацію. Та все ж таки, танець Ангеліни з  пустою пляшкою алкоголю був незабутнім. Тоді вона вперше напилася. До того моменту, Ангеліна  була ще ярою противницею спиртного. Та займалася спортом з самого дитинства, тому завжди мала при собі відмазку, аби не пити: спортсмени, ще й дзюдоїсти, не зловживають! 

Давид сидів і намагався видавити зі свого трухлявого мозку бодай щось, але гадки й не міг бодай навіть припустити, яке слово  Артем тоді міг сказати.