Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Наш час

Він виринув зі спогадів. Сутінки стелилися дорогою та встигли опанували весь простір. Увімкнув фари дальнього світла та повернувся до Андріани.

- У мене для тебе подарунок.

Зняв із керма руку й потягнувся до дівчини, доторкнувся світлого волосся, пропустив його крізь пальці, дивлячись, як розсипаються пасма рідким золотом. В очах стало темно, так захотілося нахилитися і вдихнути їхній запах. Три місяці, три кляті місяці він не мав можливості бачити її, торкатися, відчувати.

Андріана сіпнулася, як від удару електрошокером.

Скажений криво усміхнувся та прибрав руку. Їй огидно.

- Тобі сподобається.

- Мені подобається, коли ти не торкаєшся мене.

Він бачив лише її тонкий профіль, жодного разу Андріана не подивилася в його бік.

- Я про подарунок.

- Дай вгадаю. Ти даси мені свободу?

- Ні.

- Вирішив зробити собі евтаназію?

- Зла панянка, - цокнув язиком. - Але, ні.

- Решта мене не цікавить.

- Я виконав обіцянку, мій батько заплатив за те, що зробив із тобою. Його потурили з міністерства, він втратив посаду та перебуває під домашнім арештом, доки триває слідство. Я добре вхопив його за горлянку.

Андріана повернула голову і впритул подивилася на Скаженого.

- Його посадять?

- Він дав на лапу комусь, поліція тягне з розслідуванням. У старого стільки грошей, що можна скупити все місто цілком і ще стільки ж залишиться,- Скажений дивився на дорогу. - Але свою колишню посаду він втратив на віки вічні - занадто великий здійнявся скандал. Батько сподівається, що галас замнуть і ... він потихому зараз мітить у мери.

Андріана помовчала якийсь час, роздумуючи над почутим.

- Ясно, - видихнула вона трохи згодом.

- Мені треба трохи часу і я потоплю його з кінцями. Я працюю над цим, копаю. Потрібно надряпати ще трохи серйозної інфи, щоб не викрутився більше ніколи. Я обіцяю тобі, що зроблю це. Ти рада?

- Злочинцям місце у в'язниці, тільки це не поверне мені мою дитину, - Андріана знову втупилася у вікно. - Ви б усе одно не дали малюкові шансу на життя.

- Це не так ...

Дівчина так різко повернулася до Скаженого, що кінчики її довгого волосся ковзнули по його щоці.

- Що? - тонкі темні брови злетіли вгору.

- Ти не знаєш всього. Я подзвонив у клініку й скасував запис на аборт. Хотів сказати тобі про це після тієї останньої вечірки, але не встиг...

- Навіщо ти брешеш? - вигукнула Андріана розлючено, руки її тремтіли, вона важко дихала.

- Саме тобі я ніколи не їздив по вухах. Ти божеволіла, няньчилася з цією... вагітністю як... - Скажений зі злістю зчепив зуби. - Я вирішив - яка до біса мені різниця, народиш і я віддам Северському його виродка, а тебе залишу собі.

- Як легко ти розпоряджаєшся чужим життям, - тепер Андріана не моргаючи дивилася в його обличчя, біль і лють просякнули її слова. - Захотів - виніс вирок, убив. Настрій змінився - передумав. Як же у сволотних товстосумів усе просто й легко!

 Скажений мовчав.

- Я не можу змінити того, що сталося, - видихнув через деякий час.

Він не дивився на дівчину, але знав, що вона плаче. Тихо, зовсім беззвучно, але плаче.

- Тобі потрібна фізіотерапія, масажі та вправи. Я вже домовився з лікарями, які спеціалізуються на цих травмах. Вони приходитимуть додому і займатимуться твоїм лікуванням.

Він знав усе. Чи є таке в її житті, куди б він не вліз?

Дівчина сковтнула й зовсім по-дитячому втерла рукавами мокрі щоки.

Скажений зупинив машину та довго дивився на Андріану.

Нехай його дегенерат батько сто разів правий і кохання справді кінчена сука. Любов війна, яку він програв, бо здихав без Ляльки. Але Скажений згоден був краще здохнути, аніж позбутися своєї залежності. Він дивився на дівчину й тащився, як останній нарик. У нього зводило скули, так хотів  обхопити своїми губами її губи, цілувати до півсмерті, забутися. Забути про цей довбаний світ з його довбаним життям. Нічого більше не мало значення, лише вона.

- Мені від тебе нічого не треба. Якщо ти справді хочеш допомогти, відпусти мене.

- Ні, - повільно похитав головою.

- Дай мені свободу!

- Ні.

- Будь ласка, Сергію!

Він задихнувся і впився в кермо руками, зчепивши зуби до скреготу. Чути своє ім'я її губами було схоже на оргазм. Неможливий неймовірний Едем у пеклі. Скажений відвернувся, він більше не міг дивитися  байдуже й холодно в неймовірні очі, що так благали. Але відпустити її - підписати собі смертний вирок.

- Ти якось казав, що в тебе багато дівчат і ти можеш отримати будь-яку, - продовжуючи тортури, вона знову заговорила.

- Так і є, - кивнув, дивлячись у зелені глибини очей, що засмоктували всередину немов трясовина.

- Тоді навіщо тобі я? - відчайдушне нерозуміння в погляді. - Чому саме я? Навіщо ловиш мене скрізь і всюди, насильно тримаєш при собі, коли знаєш, що я до тебе відчуваю?

- Я не можу відпустити тебе, - у голосі Скаженого з'явився метал.

- Чому? Я не розумію? Чому!

У Андріани набирав силу нервовий зрив.

- Ти моя.

- Я ніколи не була твоєю і не буду, хіба не ясно? Знайди собі іншу. Зрозумій, що я не та, хто тобі потрібен і ніколи не зможу бути з тобою з доброї волі.

-Ти тільки моя, - Скажений вперто стиснув губи. - Я так сказав і так буде. Не проси мене дати тобі свободу. Я не дам. Моя відповідь завжди буде - ні. Проси що хочеш, але не волі.

Він хотів витерти солоні доріжки, що знову з'явилися на її щоках, але знав, що дівчина відсахнеться від нього, як від прокаженого, тому просто завів мотор і з шаленою швидкістю рвонув по шосе.

* Фуфлач - той, хто не хоче віддавати борг (бандитський сленг)