Володимир Миколайович Владко - Ідуть роботарі

Боб Леслі. — Організатор з тебе виходить непоганий… Зокрема тоді, коли ти стримуєш себе і не вигадуєш надзвичайних пригод.

Мадлена засміялась:

— Мабуть, надалі не організовуватимете, Тім, крадіжок у Бірза?

— Ні, ні. Тепер у мене справи серйозніші, — Тім, здавалось, не хотів помічати дружньої іронії. — От, надрукував велику прокламацію, що, здається, справила непогане вражіння на читачів. Зв’язалися з центром через робітників-залізничників. Тепер у нас щодня передається туди пошта, і звідти ми щодня одержуємо інструкції. До страйкового комітету втягли кількох товаришів замість заарештованих. Чотири хлопці в нас ввесь час чергують на заводі, стежать за роботарями… Будьте певні, Мадлено, все йде гаразд. Між іншим, — Тім заговорив урочисто, ніби рапортуючи: — Дозвольте вам доповісти, товаришко Мадлено, що роботарі що не день усе старанніше підводять руки, — радісно закінчив він.

Мадлена теж радісно всміхнулася:

— Добре. Значить, тут усе йде чудесно. А то вчора Галеран турбувався, що нічого не знає про наслідки його дослідів. Гаразд. Тепер далі. Що мені передати по радіо нашому центрові, яку інформацію? Адже я щовечора акуратно зв’язуюсь з центром, як просив товариш Боб, одержую інструкції, запитання. Ось, наприклад, вчора товариші з центрального комітету цікавилися, як посувається справа з захопленням станції керування роботарями. Що мені відповісти їм?

— Це робить Боб Леслі. Боб, маєш слово.

Боб говорив цілком серйозно, він не вмів жартувати, коли мова йшла про серйозні справи:

— Я прошу вас, Мадлено, передати товаришам у центрі, що ми підготовляємо все для захоплення станції керування роботарями. Справа затримується лише тим, що це можна буде зробити тільки під час загального повстання. Але про це вони і самі добре знають. Інструкції весь час підкреслюють, що нам конче потрібно уникати будь-яких сутичок з поліцією аж до спеціального розпорядження центру. Як кажуть, губернатор та його вища таємна рада останні дні тільки й чекають зачіпки, найменшої причини, щоб мотивувати нею виклик до міста війська. А робітництво дуже роздратоване. І мені доводиться щодня нагадувати товаришам, щоб вони додержували спокою. Довелося навіть відібрати всю зброю, залишивши її тільки у таких товаришів, в яких я цілком певний.

— Добре, перекажу все це, — сказала Мадлена. — Що я ще хотіла вам сказати?.. Невже забула? Ні, згадала. Товариш Галеран казав, що до двадцятого він сподівається закінчити свої досліди. Ми з ним розмовляємо так само щовечора.

— Сьогодні — шістнадцяте, — задумливо вимовив Боб Леслі. — Отже, через три дні?..

— Так.

Кілька секунд у капличці панувала мовчанка. Але ось Боб Леслі знов звернувся до Мадлени:

— Товаришко Мадлено, поясніть мені, будь ласка, як воно робиться. Думав-думав і не додумався. Це ж виходить, що роботарі пошлють того Бірза під три чорти?.. Пробачте за такий вислів.

— Саме так, товаришу Боб, — відповіла Мадлена. — І справа ця зовсім не така проста, як здавалася недавно декому з присутніх. Ну що ж, поясню, коли зумію. Тім, — засміялась вона, — доведеться і вам, знавцеві справи, прослухати маленьку лекцію з радіотехніки. Ви нічого не маєте проти?

— Прошу, будь ласка. Тільки насамперед я хотів би пересвідчитися, чи відігрілися ви хоч трохи. Вашу руку, Мадлено!

Тім взяв Мадленину руку в свою і тихенько почав її розтирати.

— Ач яка холодна… Бідна, малесенька ручка, змерзла… Ми її відігріємо… Мадлена говоритиме, а ми відігріватимемо її руку…

Мадлена засміялась і, залишивши руку Тімові, почала говорити:

— Ви ніколи не були радіоаматором, товаришу Боб? — почала вона. — Ні? А слухали коли-небудь радіо? Ну, звісно, слухали. От всяка радіостанція, всякий передавальник пересилає електричну енергію через ефір. Один більше, другий менше, залежно від потужності. Звичайно, передавальники надсилають ту енергію в усі боки — і її можна прийняти приймачем усюди, куди вона дійде. Але можна ту енергію скерувати лише в один бік. То буде так зване скероване пересилання. Саме так пересилає енергію роботарям Говерсова станція, його передавальник. До речі, ви бачили на голові кожного роботаря оте невеличке блискуче коло — антену з срібної спіралі?

— Звісно, бачив.

— Так от, ця антена служить для того, щоб приймати з ефіру енергію, електрику з передавальника Говерса. Справа в тому, що керування роботарями Бірза дуже складне. Передавальник мусить давати їм і енергію, так би мовити, електричне живлення цих машин, і водночас керувати роботарями. Ну от, скажімо, в ефірі тече річка електрики від станції Говерса. Антена на голові роботаря — невеличкий канал, що ним ця енергія, ця електрика стікає до роботаря, до його акумуляторів, що ввесь час таким способом заряджаються. Зрозуміло це?

— Можна зрозуміти, — тихо відповів Боб. — Але яка ж то хитра механіка?..

Мадлена усміхнулась:

— Це ще не так хитро. Бо я розповіла вам поки що про меншу половину механізму роботаря. От виходить, що роботар ввесь час дістає з ефіру енергію, якою він живиться. Але — треба ж ним керувати? Це друга половина справи — чи не найскладніша. Ну, скажімо, передавальник подає радіом сигнали, як у азбуці Морзе — комбінації крапок і тире. Приймач, — а в голові кожного роботаря встановлено дотепний, чутливий радіоприймач, — приймач приймає ці сигнали. А в грудях роботаря вміщено складний механізм, який під впливом прийнятих сигналів надає руху тим чи іншим важелям — кінцівкам роботаря.

Боб Леслі почухав підборіддя.

— Дуже той… складно якось… — пробурмотів він.

— Зараз стане легше. Механізм в грудях у роботаря побудовано так, що він на кожен сигнал, прийнятий приймачем у голові роботаря, відповідає окремим рухом якоїсь кінцівки металічної людини. Скажімо — одна крапка примушує роботаря зігнути праву ногу в коліні. Дві крапки — зігнути ліву. Крапка-тире — підняти праву ногу. Тире-тире-крапка — скласти пальці лівої руки в кулак…

— І отак сигнал за сигналом? — перепитав зацікавлений Тім.

— Ага, сигнал за сигналом. Щось подібне до швидкодрукувального телеграфа, який передає сотні слів на хвилину. І залежно від цього, роботарі роблять ввесь час те чи інше, ті чи інші рухи, ту чи