Богдан-Ігор Васильович Антонович - На другому березі (збірник)

Колеса в хмарах — наче ноги в стремю. І вихилюся поза край над мряч, аж серце випаде із рук на землю. Підсвідомість
Понад похмуре, чорномуре бердо[42] підносив замок кам'яний свій жест. В him сивий мешка цар, мов срібний жезл; в льохах тримав рабів своїх він твердо. Навколо замка виросли крокоси, повій з-під листя вій глядів на жердь. Щораз то більш впадало в погріб жертв, неначеб хто косив тяжкі покоси. Враз лютий бунт затряс тюрми кублом. Геть! З льоху творять інший світ в надії. Побачив цар ті тереми новії та став тоді своїх рабів рабом. Цей цар — це я, палац — душа моя, бунт — сон, раби — мої померлі мрії. Гіпнотизер
В молочнім світлі матових кінкетів[43] цвітуть на чорнім шовку ордері.[44] Вогонь в очах холодних загорів, в судоргах пальці, начеб грав на флейті. Круг нас паде зелено-жовта мряка, різнув у вухо свист слизький, мов різки. Тоді виймав із наших чіл він мізки й в кишені їх вкладав свойого фрака. На наші очі, мов рясні каскади, лились струмками бомбаї й багдади. І начеб виросли нам крила з пліч, і забажали ми летіти пріч. Та в кріслах нас держав шалений гніт, розпуки нас облив морозний піт. Мурашник
Предивні, зачаровані міста з рудого порохна й рябої мерви[45] І пасма вулиць сплетені, мов нерви, і клуня в сірих темрявах містка. І наче плюш з роздертого листа, життя засушене, немов консерви. Одначе праця йде все без перерви, листок зшиває вічно до листка. Здобичники у сутінках тюрми ссуть мошечок, рабинь своїх живіт. Рядами над рядами тут доми піснями труду дневі шлють привіт. Подумай мимохіть, як чобітьми є легко розчавити цілий світ. Шум
Шумить і шамотить шумка шума, шум прибирає, як весною повінь, і кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, мов малахай, маха майном у май і