Богдан-Ігор Васильович Антонович - На другому березі (збірник)

Алхімія
В маленькій келії душно, запах сірки. Засушений, мов сірка, жовтий маг в реторту п'ялить очі, повні спраг. Червоний біс регочеться із дірки. Мов кльоша, золота над всім омана та опар в куреві кімнату губить. Дрижать в гарячці в'ялі, трухлі губи; блідий: «Алаге, — буркотить, — сатанас».[40] Та раптом скрикнув маг — ні, він не п'яний, очам не вірить: золото в реторті. Під стелю бризнув струмом регіт чортів. І жах пішов до монастирських лав, ченці шепочуть: уночі над ранок о[тець] Патрикій божевільний став. Бджола
Лисніє липовий, липневий липець, липучий і лискучий в білім збанку. В нім розтопились зорі на світанку і пахощі левад, квітчастих китиць. Над озером пахучим, золотавим дзеленькає маленькая бджола. На брезклі брижі жовтого чола лягає тінь ü пружком імлавим. Мов квітка, розхиляє, п'яна цукром, крил пелюстки, а рідина густа маленькі ніженьки хватає цупко. І крильцями пішла розпуки трясця, над ними мед замкнувся, мов уста. Ось так вбиває часом власне щастя. «І»
І вітер, що жене по руннім полі, і дощ, що жне руді хмар руна в млі, і злотий усміх зір на синім тлі, і долі спів пшеничної в стодолі. І виноград, і водоспад удолі, і сад, і дзвінкодзвонні солов'ї, і їх пісні, немов фонема «і», і гай, і водограй, і край на волі. І сон на сіні, й сонні лісу тіні, і смерк в руїні, і казки в країні, і чалі коні, і чвал баский по степі. І грунь,[41] і рунь, і ватра у вертепі, і гарний світ удень і серед ночі, і найгарніший, як лиш замкнеш очі. Подорож літаком
Літак, немов змагун, бере розгін, костричить кострубатий, гострий лоб, як віл, вдаряє до повітря стін, іде в повільний гін, пізніш в галоп. Шалений вітер дме від дужих крил, нараз підстрибує, дере муслін імли та пнеться стрімко в неба схил. Відштовхуємо землю, наче м'яч. Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі. Залізний круче, перестань, не кряч, не вий! Ох Боже, як тріщить, тріщить.