Михайлина Омела - Мертва кров

собою двері, а увечері обов’язково приходь. Як тільки сяде сонце…

Вона, не роздягаючись, лягла на своє ліжко і заплющила очі. Рєпін уважно спостерігав за нею, кілька разів доторкався, аби переконатися, чи вона жива. Вона-таки спала — ніжна і прекрасна. І подих її був настільки нечутним, що здавалося, ніби вона й не дихає.

…Приїхавши у частину, Рєпін підбіг до військового старшини:

— Хорунжий Рєпін з’явився за вашим наказом. — І вже по-домашньому запитав: — Шабанов, ти не передумав міняти автомобіль на арабського скакуна?

— Рєпін, ти зі мною не жартуй! У мене був арабський скакун. Ти мені іншого коня під сідло не підсунеш.

— А якщо чистокровного, відгодованого?

— Рєпін, якщо ти мене не дуриш і у тебе є арабський скакун, то ми разом поїдемо туди просто зараз і звідтіля ти повернешся вже на власному авто, але якщо збрешеш, то начувайся. То що, поїхали?

Коні були слабкістю Шабанова. Якось одного разу він уже мав арабського скакуна, але погарцювати на ньому довелося лише чотири дні. Їхній полк тоді терміново послали придушити якесь чергове повстання на Кавказі, і там Шабанов у бою був поранений, а його коня вбили. Шабанов оплакував тоді свого арабського скакуна, наче рідного брата…

— Тепер так, заливаємо у бак пальне, — промовив з двору Шабанов, а потім запитав: — Ти куди це вчора їздив?

— А що?

— Ти не поранений?

— Не поранений, а в чому річ?

— Що ж це може бути? — Шабанов розгублено розглядав калюжу крові перед заднім сидінням машини.

І тут Рєпін з жахом подумав, що він ніяк не може пригадати не лише те, звідки могла бути ця калюжа крові в автомобілі, а й те, де він був і що робив весь цей час до повернення в частину. Було таке враження, наче хтось вирізав з його пам’яті час, проведений з… З ким? І до кого він поспішав?

— Ну що ти на мене витріщився? Не пам’ятаєш, так не пам’ятаєш. Поїхали, показуй свого скакуна… — Шабанов уже сидів за кермом.

Розділ четвертий

I

«Здається, я у цьому місті нікому не потрібен, — розмірковував, лежачи в готельному ліжку, Кримський-Корсаров. — А я ще так до них поспішав, хоча, правда, мене спробувала вислухати ця жахлива жінка — Інна Іванівна…»

Перед очима Кримського-Корсарова відразу постала постать Інни Іванівни у червоно-чорному:

— Невже ви хочете у готель? Можна і в нас залишитися. У мене залишитися… — вона вже знімала свій халат, під яким не було нічогісінько.

Кримський-Корсаров відступав, але далі відступати було нікуди — стіна кімнати. Вона підійшла впритул, і він зрозумів: це — алкоголь, а можливо, й наркотики.

— Інно Іванівно, я вас дуже шаную, але я мушу йти!

— Нікуди ти не підеш! Ти залишишся тут. Хіба ти не відчуваєш, що жінка тебе хоче…

Кримський-Корсаров відчув, що його роздягають…

Ху, ліпше не згадувати! Відьма, фурія, а все чому?.. А тому, що ті, до кого він приїхав, Буревий і Орлов, взагалі не приділили йому жодної уваги. А це означає лише одне — він тут нікому не потрібен і тому треба негайно повертатися до Парижа. Ноги його у цьому сніговому царстві ніколи більше не буде!

У двері постукали.

— Зараз, заждіть хвилинку! — Кримський-Корсаров одягнув на себе східний халат, привезений з Єгипту. Халат був досить дорогий, тому Кримському-Корсарову хотілося, аби хтось побачив його в цьому екзотичному вбранні. Досі він демонстрував його лише перед готельними покоївками та ще в домі Орлова, де заночував першої ночі…

— Заходьте, — сказав він, одягнувшись і розглядаючи себе в дзеркалі.

Зайшов Орлов.

— Максиміліане Олександровичу, я був дуже зайнятий у ці дні і зараз хочу забрати вас до себе, у видавництво, але спочатку ми разом поснідаємо. А потім ви вже побачите і почуєте всіх, з ким хотіли б побачитися.

У двері знову постукали.

— Заходьте!

До кімнати увійшов Буревий.

— Я був дуже зайнятий у ці дні, але від сьогодні я — ваш слуга.

Орлов і Кримський-Корсаров засміялися.

… За сніданком Орлов почав розповідати про моторошні події останніх днів, але несподівано Кримський-Корсаров зупинив його і сказав:

— Те, що ви зараз розповідаєте, я вже, здається, бачив, — і, зауваживши здивовані обличчя колег, пояснив: — Ні, не насправді, а у своєму сні. Начебто переді мною — якесь вікно і я крізь це вікно бачу, як молода красива жінка вривається у кімнату, а перелякана Шеншина з усіх сил намагається від неї втекти, та їй це не вдається. Я бачив, що вона кричить, але, як уві сні, нічого не чув. Потім страшна красуня зірвала з килима шаблю і двома ударами розсікла Шеншину навпіл.

Орлов дуже уважно подивився на Кримського-Корсарова і запитав:

— А який одяг був на господині?

— На ній була нічна сорочка з червоними шовковими китицями. Ця сорочка застібалася на грудях.

— А як була одягнена жінка, яка вбила Шеншину?

Кримський-Корсаров задумався.

— Вона була у сукні, так-так, у сукні чорного кольору… А якщо вам цікаво, який килим мені наснився, то скажу. Це був туркестанський килим. Повірте, на цьому я розуміюся. Килим був просто чудовий!

— А з вами щось подібне раніше бувало? Ви бачили такі сни?

— Інколи. Але, як правило, якісь безглузді. Вони не мали нічого спільного з реальністю. У дитинстві мені наснився сон про те, що мій батько спить з моєю рідною тіткою, сестрою матері, яка, посварившись з чоловіком, на кілька днів приїхала до нас.

— А ще?

— Бували й інші сни. Наприклад, у Петербурзі я бачив сон, якого ніяк не можу забути. Сон абсолютно безглуздий і, більше того, сороміцький. Навіть незручно його переповідати.

— Але ми вас дуже просимо.

— Це був сон, достойний пера Гофмана. Уявляєте, мені наснилося, неначе один наш колега, відомий російський поет, віддається по-збоченськи молодому гусарові, а інший, також відомий російський поет, і, Господи, чого лише людина не побачить уві сні, висмоктує кров з горла якоїсь дівчини, а поряд стоїть його дружина і допомагає тримати цю дівчину.

— І як ви можете пояснити ці сни?

Кримський-Корсаров лише руками розвів.

— Максиміліане Олександровичу, — голос Орлова вже ледь тремтів, — дозвольте вас запитати, кого ви бачили у цих снах? Повірте, це має для мене дуже велике значення. Клянуся, що ніхто не дізнається про те, що ви сказали!

Кримський-Корсаров, ледь почервонівши, відповів:

— Ну, той перший, з гусаром, був Мстислав Кузьмич.

Буревий голосно засміявся:

— Ви бачили просто віщий сон.

— Я сподіваюся, що він ніколи не дізнається про те, як він мені наснився?

— Та про те, що ви