Fill - Серенада Ваяланда, Fill

Розділ 24

 

Наступного ранку Амілія прокинулася від першого промінчика світла, що пробився через вікно. Вона ще була втомлена від ночі, коли не могла знайти спокою через усі думки та розмови, що не виходили з її голови. Вчорашня зустріч з герцогинею, її зауваження про те, що Амілія може стати невісткою цієї родини, і всі ці натяки не давали їй спокою. Слова герцогині про одруження з Торіном і їхні тіні фраз, що зачіпали цю тему, все ще крутилися в її свідомості.

"Невже це все справжнє? Чи це лише одна велика гра? Чи я справді готова до такого кроку?" — думала Амілія, сидячи на ліжку і дивлячись у вікно.

Вона піднялася і почала одягатися. Здається, її обличчя відображало суміш безпорадності і бажання чітко зрозуміти, що відбувається навколо. Вона почувала себе наче на роздоріжжі, де кожен крок може змінити її долю.

До кімнати ввійшла служниця з повідомленням:

— Леді Мотбайн, сніданок готовий.

Амілія злегка підняла брови і кивнула, зібравшись, хоч і ще не зовсім розуміючи, що саме відбувається в її житті. Вона вийшла в коридор, де її уже чекала служниця.

Весь день був попереду, і Амілія намагалася зібрати думки до купи. Як вона могла так сильно змінитися, як швидко її життя стало таким переповненим натяками на майбутнє, яке ще не настало, але так вперто наближалося. Вона вирушила до зали, де вже чекала сніданок. Погляд її був сумнівним, але вона намагалася тримати себе в руках.

Амілія сіла за стіл. Були яскраві ранкові сонячні промені, які проникали крізь вікно, і від того все виглядало майже ідеально. Тепле молоко, свіжі ягоди, і смачний хліб — нічого не видавалося таким важливим у цей момент, як сума питань у її голові. Вона відчувала, що їй потрібно відкрити для себе новий шлях, нове розуміння того, що відбувається навколо.

Вся ситуація з герцогинею і Торіном здавалася такою безпечною й комфортною. Але чим більше Амілія думала, тим більше вона заплутувалася. Що це означає для її майбутнього? Що вона буде робити, коли почує це від людей, яких вона ще не зовсім добре знала?

Їй просто треба було більше часу. Часу для того, щоб зрозуміти, хто ж насправді її підтримує, а хто — просто використає ситуацію для своїх цілей. Усе ще було так багато неясностей.

Тим часом, обслуговуючи її, служниця приносила їй ще чашку чаю, і Амілія здалася на цю мить. Вона не мала іншого вибору, окрім як прийняти цей час для себе і не думати про майбутнє, яке наче нависало перед нею, але ще не настало.

Вона тихо пила чай, намагаючись на кілька хвилин позбутися своїх думок. Кожен ковток давав їй трохи спокою, і вона намагалася віднайти цей внутрішній баланс.

"Може, потім все буде краще," — подумала вона, намагаючись відкинути всі важкі думки. Але глибоко в душі вона розуміла, що питання, яке вона ставить собі, скоро повернеться, і вона повинна буде дати на нього відповідь.

Амілія, сидячи за столом, тихо пила чай, намагаючись впорядкувати свої думки, коли раптом двері їдальні розчинилися, і в кімнату, як два маленькі вихори, вбігли дві маленькі леді. Обидві з кучерявими волоссям, з яскравими очима, і з таким невгамовним азартом, що аж серце у Амілії стиснулося.

"Ну звісно," — подумала вона, дивлячись на ці милі постаті, — "хто ще міг би бути?"

- Торін! Торін! Торін! — захекано вигукували вони, з радісними обличчями. У той час як одна з них вже ледь не впала, намагаючись підстрибнути вище за іншу, аби привернути увагу.

Амілія не змогла стримати посмішку. Ті самі дві дівчинки, що вона вже зустрічала — племінниці Торіна. Їхня енергія була настільки заразною, що навіть її серце на мить розцвіло від легкості.

"Що ж, здається, вони сьогодні в дуже гарному настрої," — подумала Амілія.

Одна з дівчат, не зважаючи на свою квапливість, підійшла до Амілії і обережно поцікавилась:

— Пані Амілія, а ви вже налаштувались на те, щоб сьогодні насолоджуватись балом? Ви дуже гарно виглядаєте, я б сказала навіть, що виглядаєте як справжня принцеса!

Амілія здивувалася, але на її обличчі з'явилася лагідна усмішка. "Отже, це те, що вони чули про неї останнім часом?" — подумала вона, намагаючись знайти правильні слова.

- Дякую вам, маленька леді, — відповіла вона, насміхаючись. - Я сподіваюся, що так буде. Але вам, мабуть, ще не варто турбуватись про бал, адже вам ще потрібно набагато більше часу, щоб стати принцесами.

І знову обидві дівчини розсміялися, а одна, як звичайно, вискочила вперед, притискаючи до себе ляльку. Тоді вже друга, з великою серйозністю, звернулася до Амілії:

— Ви коли-небудь зустрічали справжніх принців, пані Амілія? Я ось думаю, що ви точно вийдете заміж за одного з них.

Амілія трохи здивовано глянула на дівчинку, яку так безпосередньо не лякала важливість того, що вона сказала.

— О, це не такий вже і простий вибір, леді, — відповіла Амілія, намагаючись зберігати спокій, хоча в серці враз почалася легка тривога.

Дівчинки, на жаль, не змогли відповісти, бо знову побігли до своїх ігор. Амілія, залишившись сама за столом, ще кілька секунд милувалась їхнім дитячим щастям, хоча її думки знову почали крутитись навколо слів герцогині та тих натяків на майбутнє.

Тим часом, коли Амілія вже занурилася у свої роздуми, і їдальня знову наповнилася тишею, здавалося, що маленькі "вихори" зникли. Але, як тільки вона почала повертатися до своїх думок, двері знову різко відчинилися, і до кімнати знову вбігли ті самі дві дівчинки. Тепер їхній захоплений вигляд був ще більш яскравим, і навіть у їхніх очах з’явилося щось, що нагадувало рішучість.

"Ми ж тільки нещодавно говорили, чому вони повернулися?" — подумала Амілія, поки дівчатка вже підбігали до неї з абсолютно серйозними обличчями.

Пані Амілія, — почала одна з них, дуже важливо, — ми не забули! Мама сказала, що треба ще раз про все запитати! І хочемо дізнатися: коли ви станете знову принцесою, ви нас візьмете з собою на бали?

- Так, точно! І нам дозволять танцювати! — додала друга, розмахуючи маленькими ручками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍