Богдан Вікторович Коломійчук - Моцарт із Лемберга

Вона відвернулася.

— Моє серце не вільне, — продовжив він.

— То чому вона не поряд із вами? — різко повернувшись до нього, скрикнула дівчина. — Чому не супроводжує вас у подорожах?

— Бо не все так просто.

— Вона вам відмовила?

— Ні.

— Ага, здається, я розумію... — на вустах дівчини з’явилася іронічна посмішка. — Вона заміжня, так?

Моцарт не відповів.

— Вона заміжня і ваша любов гріховна! — закричала Каролін. — І ви смієте говорити мені про пристойність, Франце?

Той скипів:

— Смію нагадати, дорога панно, що це не я, а ви переслідуєте мене по всій Європі! Це ви щойно увірвалися в мою кімнату і влаштували тут цю виставу...

— Виставу? — зойкнула дівчина. — Я кохаю вас!

Моцарту забракло повітря. Скориставшись його мовчанкою, Каролін продовжила:

— Та, якій ви віддали своє серце і яка не схотіла пожертвувати ради вас усім, далеко... Вона ніколи не буде вашою! Вона належить і належатиме своєму чоловікові. А я тут, поруч... — в голосі її почулося схлипування. — Я поруч і належу вам цілковито.

— Ради Бога, — видавив з себе Моцарт, — припиніть це.

— Припинити що?

— Те, що ви... що ви... зараз робите! Мені цього не потрібно.

Обличчя Каролін запалало.

— Не потрібно? — пошепки повторила вона. — Я прийшла сюди, щоб віддати вам все, що маю, а вам цього не потрібно?..

— Каролін, я сказав вам правду. Лише пояснив... — Франц спробував її заспокоїти, проте марно.

— То йдіть до біса! — несподівано закричала дівчина і, здерши з плечей ковдру, якою той її накрив, пожбурила в нього з такою силою, що Франц з несподіванки гепнувся на підлогу, кумедно задерши ноги.

Дівчина вибігла з кімнати. Кілька секунд, все ще лежачи, Моцарт дослухався, як вона збігає донизу готельними сходами, а тоді підвівся й прочинив вікно. Крізь сіру дощову мжичку він побачив, як Каролін пробігла площею і зникла в алеях міського парку...

— ...саме тому ми й знайшли вас, — до свідомості Франца долинув голос Естергазі, який щойно завершив свою розповідь, — то що скажете?

Моцарт тільки тепер збагнув, що зовсім його не слухав.

— Скажу про що? — безпорадно перепитав Франц.

Двоє чоловіків навпроти нього здивовано перезирнулися.

— Прошу вибачення, панове, — поспіхом промовив Моцарт, — чи могли б ви все повторити?

— Гаразд, — кивнув Естергазі, — але давайте знайдемо інше місце. Яку-небудь затишну кнайпу. Зізнатися, я не проти був би перехилити кухоль доброго пива... Ми з паном Відоком вас запрошуємо.

Детектив ствердно кивнув, так і не зронивши за цей час ані слова.

Франц не мав жодного бажання сидіти в кнайпі, проте погодився. Він подумав, що так навіть краще, оскільки будь-якої миті зможе встати з-за столу й відкланятися, залишивши цих двох і далі пити своє пиво.

Вони вийшли з парку й подалися на Марієнпляц. Франц відчув легке роздратування від того, що зі спокійного Англійського саду мусив повернутися в гамірний центр Мюнхена. Його втома все більше давалася взнаки, і Францові понад усе хотілося без жодних пояснень повернутися й піти в інший бік, залишивши Естергазі й детектива самих.

Мовби відчувши його настрій, князь обережно взяв Моцарта під руку й люб’язним тоном промовив, вказуючи на дубові присадкуваті двері на розі Дінерштрассе:

— Ось ми й прийшли, дорогий друже.

Над дверима висіла вивіска з назвою кнайпи — «Moosburger Hof». Усім чоловікам, навіть невисокому Францові, довелося добряче нагнути голови, щоб зайти досередини.

Відвідувачів тут виявилось небагато, і це неабияк потішило Естергазі та Відока. Вони одразу рушили до найдальшого стола, під стіною, де їх точно ніхто не міг підслухати. Моцарт пішов за ними, на ходу розглядаючись довкола.

Через два вузьких вікна світла сюди потрапляло небагато, тому на засмальцьованих столах перед відвідувачами горіли товсті лоєві свічки. Від цього, а також від густого тютюнового диму повітря тут було важким і, здавалося, прилипало до легень. На стіні на чільному місці висіло масивне дерев’яне розп’яття. Вони вмостилися за столом навпроти шинквасу; з-за нього з’явився кремезний господар кнайпи. Цей здоровань був одягнений у типовий баварський одяг: короткі ледергозе[35], сірі панчохи, застебнутий на животі жилет та сорочку з довгими широкими рукавами.

— Grüß Gott![36] — коротко привітався господар. — Чого бажаєте?

За мовчазної згоди Франца й детектива Відока, Естергазі замовив три кухлі пшеничного пива і три великі шніцелі з кислою капустою.

Господар кивнув і повернувся за свій шинквас.

— Що ж, нарешті можемо поговорити, — вперше обізвався Відок.

Франц звів на нього здивований погляд. Здавалося, він вже почав думати, що поліцейський насправді німий.

— Маєте рацію, — погодився Естергазі, зиркнувши вбік гурту чоловіків неподалік розп’яття, які азартно грали в карти. На думку мимоволі спадав біблійний сюжет, коли римські вояки на Голгофі розігрували одяг і речі Христа, якого перед тим розіп’яли. На щастя, ці були добрими католиками і грали на випивку та дрібні монети.

— Як ви, мабуть, знаєте, пане Моцарте, моя заможна родина в Австрії й Угорщині досить знана, — посерйознішавши, почав князь. Голос його тепер був стишеним, від чого став злегка хриплуватим.

Франц кивнув. Перед очима знову постала Каролін, яка не раз йому говорила, що має посаг, достойний принцеси.

— Мій покійний батько, князь Міклош Естергазі, був одним з найбільших поціновувачів мистецтва та меценатів у Європі. При його дворі гуртувалося чимало художників, поетів, музикантів і композиторів. Зокрема, капельмейстером у нього до останніх своїх днів служив великий Йозеф Гайдн...

Господар кнайпи приніс у своїх могутніх ручиськах три великі кухлі пива. Естергазі замовк, а проте не зводив з Франца очей. Він зауважив, що ім’я Гайдна його вразило. Моцарт і справді з болем пригадав день, коли про смерть композитора дізналися у переповненому французькими солдатами Відні. Той був близьким другом його батька, тож вони з матір’ю пережили це, як родинну втрату.

— Гайдна, як ви знаєте, поховали в столиці, — продовжив князь, коли господар пішов, — хоча сам він у своєму заповіті просив поховати його в Айзенштадті... Часи були непевні, тож, як ви розумієте, виконати останню його волю було нікому...

Естергазі добре ковтнув зі свого кухля і витер губи хустинкою. Його приклад наслідував Відок, з тією лише різницею, що одним духом випив майже все своє пиво. Франц лише мовчки за