Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Рік 1460

Тронна зала Валахії.

Спадкоємець сидів на маленькому троні поруч із батьком, Марія сиділа з іншого боку від чоловіка, а Ілона поруч із нею.

—Що цього разу? -закотив очі Влад, бачачи як інші слуги розійшлися, і тільки один радник залишився, найменше йому хотілося слухати недолугі плітки.

 —Вашого брата визнали спадкоємцем, в обхід вашому сину і всім іншим дітям, які можуть з'явитися в майбутньому, у нього найбільше прав о на престол, після вас звичайно.

 —Що?! - вигукнув Влад і підвівся. Бідолаха, який повідомив йому про уе, відшарпнув назад. Марія глянула на чоловіка і взяла його за руку. Він повернув голову до неї.

 —Заспокойся, це нічого не означає, на трон сяде той хто сильніший, і повір, це буде точно не твій брат, до того рано вибирати хто буде правити, при живому то князі. -збентежено намагалась заспокоїти чоловіка княгиня.

—Що накажете робити? - через хвилину запитав Велі, втрутившись в розмову.

— Нічого, просто не втручатися, рано чи пізно їм набридне, і вони заспокояться, адже вони чудово знають, граються з вогнем, - відповіла жінка.

 —Мамо, що значить грати з вогнем? - Запитав 5-річний хлопчик.

Марія посміхнулася і повернула голову до нього.

—Означає, що краще не злити твого батька, для їхніх же життів небезпечно. Йди поки програй із сестрою, Ілоно, забери його.

 —Так, матінка - ніжним голосом відповіла княжна.

За роки Ілона фактично не змінилася обличчям, ті ж самі риси, пронеслися крізь роки, фігура стала жіночнішою, а хода м'якше, як не як, їй тепер 11.

Дівчина взяла брата за руку і повела в дитячу.

Як тільки вони вийшли, Влад подивився на присутніх чоловіків і ті, вклонившись, вийшли.

—Я відчуваю себе погано. -сказала  Марія, підвелась і відчула повне запаморочення. Світ став обертом,  а ноги не держали. Сівши знову на трон, вона закрила очі.

 —Знову? - подивився на її ноги, по яких стікала кров.

Вона відвела очі і заплакала, поклавши руку на живіт, де ще вранці був малюк.

 —Ну тихіше, не думай про це, -обійняв її чоловік і акуратно підхопив на руки, поніс до спальні.

—Це я у всьому винна, не можу народити дитину.

 —Ти не в чому не винна, -скащав тихим голосом він, а через хвилину уклавши її на подушки продовжив говорити, —Вартова!

У кімнату зайшов чоловік і вклонився.

— Поклич повитуху, і швидше.

 —Як накажете - вклонився той і пішов, а через пару хвилин зайшла жінка, Влад вийшов на терасу, склавши руки за голову дивився в далечінь.

За півгодини ввійшов лікар.

 —Як вона?

—Нажаль, вагітність була слабкою. Але княгиня здорова і впорядку.

— Це вже вкотре, що ви приховуєте, вона хвора, адже так?Не може здорова жінка викидати вже третю дитину.-гнівно пропалив він.

—Ми нічого не приховуємо... Можливо потрібно більше часу після пологів, як пам'ятаєте, ваша мама теж народила вас пізніше, з різницею в тринадцять років з старшою дитиною.

—Моя мати не могла завагітніти, відчуваєте різницю?

—Я розумію, мій князь, але нічого подіяти з цим не можу, вона здорова жінка в доброму тілі.

Він невдоволено зітхнув і махнув рукою, показуючи на двері, жінка вклонилася і пішла.

Марія лежала на ліжку, обіймаючи подушку, наповнену пір'ям. Влад сів поруч і обійняв її. Вона плакала йому в груди, а він намагався не показувати розчарування, яке вкотре бачив. 

—Я не хотіла, щоб так сталось.

—Я знаю, моя чорноока, я знаю... -прошепотів їй на вухо він.

Цей вечір вони провели поряд одне з одним, просто обіймаючись, майже не розмовляючи.