Владлен Олексійович Суслов - На каравелі "Улюбленець Нептуна"

радянською наукою, — писав він. — Потрібно:

продовжити життя людини в середньому до 150–200 років, ліквідувати пошесні хвороби, звести до мінімуму непошесні, перемогти старість і втому, навчитися повертати життя при завчасній, випадковій смерті;

поставити на службу людині всі сили природи, енергію сонця, вітру, підземне тепло, застосувати атомну енергію у промисловості, транспорті, будівництві, навчитися запасати енергію заздалегідь і доставляти її в будь-який час без проводів;

завбачати й знешкодити остаточно стихійні лиха: повені, урагани, вулканічні вибухи, землетруси;

виготовляти на заводах усі відомі на землі речовини включно до найскладніших — білків, а також І невідомі в природі: твердіші за алмаз, теплостійкіші за вогнетривку цеглу, тугоплавкіші, ніж вольфрам і осмій, гнучкіші, ніж шовк, пружніші за гуму;

вивести нові породи тварин і рослин, які б зростали швидше, давали більше м’яса, молока, шерсті, зерна, фруктів, волокон, деревини для потреб народного господарства;

потіснити, пристосувати для життя, освоїти незручні райони: болота, гори, пустелі, тайгу, тундру, а можливо, й морське дно;

навчитися керувати погодою, регулювати вітер і тепло, як нині регулюють ріки, пересувати хмари, на власний розсуд розподіляти дощі і ясну погоду, сніг і спеку.

Важко це? Надзвичайно важко. Але це необхідно. Радянські люди хочуть жити довго, хочуть жити в достатку й безпеці, хочуть бути цілковитими господарями на своїй землі, не залежати від примх природи. Отже, все це буде зроблено. І все це виконуватимете ви, сьогоднішні школярі, ремісники, і не тільки ті з вас, хто стане великими вченими, але й решта: токарі і шофери, трактористи й каменярі, медичні сестри, ткачі, шахтарі… І вже, в усякому разі, всі ви, всі до одного, візьмете участь у виконанні найбільшого, найблагороднішого і найгуманнішого завдання людства — будівництві комунізму, створенні щасливого мирного життя для всіх радянських людей…”

Розгорни сьогоднішній номер газети і прочитай його уважно. З коротких газетних рядків ти дізнаєшся про героїв наших днів. Хто вони? Це геологи, які відкривають нові поклади корисних копалин у безлюдних середньоазіатських пустелях, в горах Паміру, Тянь-Шаня, у несходимих тайгових лісах Сибіру; будівники гігантських електростанцій, що скоро засвітять вогні на могутніх ріках Батьківщини; трудівники Цілинного краю, які вирощують мільярди пудів золотого зерна; нафтовики Баку, що відвойовують у бурхливого Каспія “земну кров” — нафту, радянські фізики, які невидимими частинками бомбардують атомне ядро, щоб розгадати нові таємниці природи; це вчені, інженери, робітники, які працюють над створенням могутніх космічних кораблів, що понесуть у далекі світи посланців Землі — героїв-космонавтів… Хіба можна назвати й перелічити всіх тих, хто своєю невтомною повсякденною працею творить велике. героїчне, безсмертне!..

— Чому ж ти мовчиш, Федю? Ти не хочеш взяти мене з собою в Променистеанію? — ображено допитувався Ніанг, хапаючи друга за плече.

Кудряш поволі опам’ятався. На душі в нього було так гірко, що він вирішив розповісти другові все про себе, про свої помилки, вагання.

Ніанг уважно слухав товариша й докірливо хитав головою.

— Ех, Федю, — тільки й сказав він, глибоко зітхнувши.

Розділ двадцять п’ятий
Федя знаходить спільника

Ось уже п’ятий день, як Кудряш дізнався про бунт, що його готували алхімік і Педро. Хлопчики по черзі пильно стежили за змовниками. Кілька разів на день Федя й Ніанг оглядали двері каюти Гуго, проте умовного знаку — кружечка з двома крапками посередині — не було. Та й самі Педро й Гуго поводились дуже обережно. Збоку здавалося, що вони до кінця віддані капітану.

Педро неначе підмінили. Він безвідмовно виконував будь-які накази не тільки Дієго, але й боцмана і стерничого, сам напрошувався на найтяжчу й найбруднішу роботу. Гуго ж став надміру ввічливим і люб’язним з усіма членами екіпажу.

Під час випадкових зустрічей із Федею, коли алхіміка під вартою виводили на прогулянку подихати свіжим повітрям, Гуго намагався посміхатися, вдаючи, що між ними нічого не сталося. Однак Кудряш був переконаний, що алхімік до глибини душі ненавидить його.

Цілі дні Гуго проводив у своїй каюті. Часом звідти долітав скрегіт, брязкання, грюкіт, шипіння, з щілин у дверях клубився їдкий, смердючий дим. До світанку в каюті Гуго не згасав світильник. Матроси, клянучи алхіміка, тягали відрами морську воду, з якої астролог нібито добував золото.

Федя не раз чув, як хазяїн каравели, самовдоволено посміхаючись, хвалився боцману й Франсіско, яку бурхливу діяльність розвинув Гуго і що він, Дієго, правильно зробив, настрахавши старого. Нарешті алхімік по-справжньому взявся за діло.

Щодня вранці і ввечері Дієго заходив до Гуго, цікавлячись, як просуваються досліди. В суботу надвечір алхімік заявив капітанові, що робота наближається до кінця і ось-ось має завершитись. Астролог віртуозно, як справжній факусник, розіграв сцену одержання золота із морської води нібито за допомогою філософського каменя. Для цієї мети хитрий дідуган не поскупився власним шматочком золота завбільшки з горошину й заздалегідь кинув його в одну із колб.

Дієго так отетерів від радощів, що довго не міг отямитись. Потім поривчасто обняв шахрая й кілька разів поцілував. Хоч радість ущерть переповнювала серце капітана, він не забув одначе добутий шматочок золота покласти в кишеню свого камзола. Забачивши це, Гуго скривився, але змовчав.

Після цієї події Дієго наказав зняти варту біля каюти алхіміка, і той вільно став прогулюватися по каравелі.

Звістка про чудесне здобуття алхіміком золота блискавично облетіла корабель. Почув новину і Федя. Він, звичайно, ні на хвилину не мав сумніву, що астролог просто ошукав капітана, й спробував було натякнути йому про це, але той і слухати не захотів.

Хлопчиків бентежило, що досі їм не вдалося вистежити злочинців. І Федя й Ніанг добре розуміли, що ті не сидять склавши руки, а потихеньку діють і зовсім не збираються відмовлятися від свого підступного наміру.

Того дня, як і раніше, друзі прокинулись на світанку й передусім подалися на ніс корабля. Знаку на дверях каюти алхіміка не було.

— Можливо, ти не розчув, — пошепки спитав Ніанг, — і знак має з’явитися в іншому місці? — Він хвилинку подумав. — А може, вони вигадали щось нове, про що ми з тобою не знаємо?

Федя не встиг відповісти. За спинами у хлоп’ят почувся скрипучий солодкий голос:

— Мене розшукуєте, герцог?

Кудряш розгубився, не знаючи, що відповісти. Якусь мить він мовчки дивився на застиглі, як у сови, некліпаючі очі алхіміка, що, здавалося, пропікали його наскрізь. Тонкими пальцями Гуго гладив свою гостру борідку. Виручив Ніанг. З невинним виглядом хлопчик сказав:

— Герцог хоче попросити вас скласти його гороскоп…

Федя вдячно глянув на товариша й підхопив:

— Так, я давно збирався прохати вас про це. Я був би щиро вдячний, коли б ви ознайомили мене з астрологією.