Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

обрезкла, неповоротка, суне перед собою живіт, як барабан. А проте її, а не будь-яку з них, веде під руку доктор Безбородько. І то ще як веде! Підтримує за лікоть і попереджає перед кожним видолинком на тротуарі, перед кожним камінчиком на вулиці. Ось приміщення товариства «Союз українок», вщерть набите жінками, але збори не розпочинаються, бо обіцяла прийти й затрималася член правління — пані докторова Безбородькова. Пані докторова може запізнитись і на півгодини, і на годину — збори без неї однаково не розпочнуться. Ніхто з членів правління не захоче псувати добрих взаємин з докторством Безбородьками.

Де та, що не позаздрила б Катерині?

А сестри?.. Хіба їм не належить що-небудь з батькової каси? Належить, Катерина не заперечує, а проте не отримають нічого. Досить з них того, що вона дасть їм притулок у власному домі, доки не повиходять заміж або не повлаштовуються десь на роботу. А якщо котра з них не зможе досягти ні того, ні другого, то залишиться при Катерині бавити дітей та наглядати за куховаркою, щоб менше крала (Мариню Катерина відправить).

А совість? Совість Катеринина буде спокійною, як сон здорової дитини. Її сестрички мають те, в чому її так скривдила природа: вроду. Кожна з них досить приваблива для того, щоб задурманити чоловіка, аби повів її, «голу», у церкву. Навіть Слава з своїми монгольськими вилицями і широким ротом знайде дурня, який полакомиться на неї.

Зрештою утримання салону (хай би й провінціальних масштабів!), де дівчата матимуть нагоду заводити знайомства з кавалерами, теж вимагатиме коштів. Це й буде їх часткою батьківської спадщини.

Коли б батько сам був спроможний вирішувати це питання, він, безперечно, призначив би Катерині найбільшу суму. Колись недвозначно натякнув про це Безбородькові у присутності самої Катерини.

Ні, вона, Катерина, діє розсудливо, а раз розсудливо, то й чесно.

Стоп, стоп! Але ж бо ці п'ятдесят тисяч не тільки таткова власність. В цій сумі, напевно, і чужі капітали. Досить таткові закрити очі, як почнуть з'являтись люди з фінансовими претензіями. Можливо, що з цих п'ятдесяти семи тисяч на її долю перепаде тільки сім? Ні, не бути цьому! На долю Катерини перепаде рівно п'ятдесят сім тисяч. За меншу Ціну не купити їй Безбородька. Про якісь чужі капітали вона й чути не хоче. Всіх жаліти — самому загинути. Кожний з вкладників, хто б він не був, не помре від того, що його капіталець залишиться у Катерини. Погорює, поскандалить, може, навіть дехто відхворіє, але все ж таки залишиться живим, а для неї втрата Філька рівнозначна фізичній смерті. Просто не пережила б, якби він дістався іншій. Якби була такою вродливою, як Неля, то сміялася б з того, що її Безбородько покинув. Завжди могла б запевнити, що це вона перша порвала з ним, і ніхто не сумнівався б у цьому. В її ж становищі вийти заміж за Філька — це виграти у долі всі номери лотереї підряд, а не вийти — програти останній гріш.

Катерина любить Безбородька. Це її перше і, напевно, останнє кохання. А проте фактор цей у поєдинку з світом не грає першої ролі. Любов, кажуть, вміє йти на жертви. Вміє любити для самої любові, нічого в заміну не вимагаючи для себе. Але любов — сліпа, а сліпий потребує проводиря. В її любові проводирем є амбіція, істинний гонор Річинських, небезпечний, безжальний до кожного, хто наступить на нього. І насамперед цей гонор наказує Катерині за всяку ціну одружити на собі Безбородька. Одружуючись з Безбородьком, вона покаже язика всім отим лялям з фарфоровими очима, які йшли об заклад (і це донесли Катерині!), що Безбородько тоді ожениться з найстаршою з Річинських, коли рак свисне. Послухають тепер вони самі ракової музики.

Сльози, прокльони покривджених вкладників? Слава богу, батько навчив її розцінювати сльози інших не інакше як істерію, в кращому випадку, нестриманість погано вихованих людей.

Єдине, чого Катерина дійсно боїться, — скандалу. Це такий бич, перед яким вона ладна на коліна впасти. В жодному разі не можна тепер допускати скандалу. Скривджені не скривджені, доки не стане офіціальною дружиною Безбородька, мусять мовчати, як мертві. Не час тепер думати про способи, як Катерина заткне їм роти. Головне, що і прилюдного скандалу не буде, і гроші залишаться у Катерини.

А поки що треба забрати з каси акції і сховати їх у надійне місце. У футляр від скрипки! Кому спаде на думку заглянути в нього, коли всі знають, що там скрипка з однією струною?

Гроші Катерина залишить в касі. Зрештою, вони будуть потрібні на похорон.

Впоравшись з футляром, Катерина відсуває крісло від Аркадієвого ліжка. Тепер, коли її щастя замкнуто у футляр, як пташка в клітці, Катерина відчуває приплив жалості і вдячності до немічного батька. Око, що кілька хвилин тому світило життям і любов'ю, тепер помутніло, як у неживої риби. Обличчя хворого вкрилося фіолетовими плямами, ніби хто облив його чорнилом.

— Татку! — починає трясти його Катерина, наче смерть застрягла у нього в горлі, як кістка. — Татку, що ви робите, татку?

У відповідь почулося харчання вмираючого.

— Мамо, — шарпнула Катерина за клямку, забувши про замкнені двері, — мамо, татко вмирає!

Коли Олена з криком ввірвалась у кімнату, тіло було ще тепле, але серце уже не билося.

* * *

Вірити не хочеться, скільки біганини по установах, мороки з різними сторонніми людьми, руху і коштів вимагає мертва людина в хаті. І злим жартом здавалося те, що тією мертвою людиною був саме Аркадій, який у таких випадках приймав на себе команду і давав усьому лад.

Щастя, що Катерина не втратила рівноваги і відразу ж послала Мариню по двоюрідну сестру Аркадія, тітку Клавду. Клавда, хоч їй ішов шістдесят перший і вона віддавна хворіла ревматизмом, мала в собі ще енергії за трьох молодих.

Останні роки тітка Клавда, так би мовити, відреклася жіночої статі, підладжуючись під мужський фасон. Обстригла а-ля гарсон свої ще пишні, між іншим, як і в усіх Річинських, білі, як молоко, коси, придбала люлечку, стала носити до англійських спортивних блузок мужські галстуки, засвоїла вульгарні вислови і, слухаючи солоні анекдоти, плескала себе по стегнах, як жокей.

Колись тітка Клавда була красивою брюнеткою, з великими очима й зграбним, з аристократичною горбинкою носиком. Її грація, витончена постать будили загальний подив. Дехто в родині вважає, що найбільш подібна до тітки наймолодша з Річинських — Слава, що, звичайно, не зовсім так.

Коли увійшла Клавда і без голосіння та ламання рук