Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

ворожий агент, який має доступ до вашого службового листування. Ви часом не здогадуєтеся, хто б це міг бути?

— Ні.

— А я-от знаю, хто це, — мовив сіайдист і, нахилившись до самого майорового вуха, конфіденційно прошепотів: — Це той мерзотник Трезор. Інакше якого біса він би бовкав про мене всій ескадрильї? Отож пильнуйте: тільки-но хто заведе при вас мову про Вашінгтона Ірвінга, негайно дайте знати мені. А я пошлю запит на капелана і все його оточення.

Щойно зачинилися двері за другим сіайдистом, як крізь віконце до кабінету скочив перший сіайдист і відразу ж запитав, хто це тут щойно був. Майор Майор насилу його впізнав.

— Це наш куратор із Сі-Ай-Ді,— відказав він.

— Чорта з два! — заперечив перший сіайдист. — Це я ваш куратор із Сі-Ай-Ді!

Майор Майор насилу впізнав першого сіайдиста, бо на цей раз він з’явився з бордовому вилинялому й розідраному під пахвами вельветовому халаті, потертій фланелевій піжамі і хатніх пантофлях з однією напіводірваною підошвою, що лунко хляпала по землі. Та це ж звичайне шпитальне вбрання, нарешті здогадався майор Майор. Відколи вони бачилися, сіайдист набрав із пуд тіла — диви, от-от лусне від лишку здоров’я.

— Я зовсім недужий, — схлипнув гість. — Схопив у шпиталі грип від одного пілота-винищувача, і тепер у мене тяжке запалення легень.

— Щиро вам співчуваю, — чемно відказав майор Майор.

— Та плював я на ваше співчуття! — заскиглив перший сіайдист. — Яка мені з нього користь? Коли б хто тільки знав, що мені там доводиться терпіти! Я прийшов попередити вас — Вашінгтон Ірвінг, здається, змінив адресу. Із шпиталю він перебрався до вашої ескадрильї. До речі, ви тут нічого не чули про Вашінгтона Ірвінга?

— По правді кажучи, чув, — відповів майор Майор. — Той чоловік, який щойно був у мене, цікавився Вашінгтоном Ірвінгом.

— Он воно що! — у захваті скрикнув перший сіайдист. — Чудово! Тепер ми виведемо його на чисту воду! Тільки не спускайте з нього ока ні вдень ні вночі! А я тим часом мотнусь до шпиталю й запитаю в начальства подальших інструкцій.

Із цими словами перший сіайдист вискочив у вікно і згинув з очей.

За хвилину брезентова запона, що відділяла кабінет майора Майора від канцелярії, рвучко зметнулась догори, і до майора влетів захеканий другий сіайдист. Насилу віддихавшись, він загорлав:

— Я щойно бачив якогось типа в червоній піжамі. Він вискочив з вашого вікна й побіг по дорозі! Ви часом його не бачили?

— Бачив, — відповів майор Майор. — Ми з ним щойно розмовляли.

— Отож я й подумав — дуже, думаю, підозрілий факт — чоловік вискакує з вікна штабу у червоній піжамі…— Сіайдист енергійно закружляв по тісному закапелку. — Спочатку я грішним ділом подумав на вас: ага, думаю, вирішив, виходить, голубчик чкурнути до Мексіки! Але тепер бачу, що то були не ви. До речі, він тут не згадував про Вашінгтона Ірвінга, га?

— По правді кажучи, згадував, — відповів майор Майор. — Саме про нього ми й розмовляли.

— Справді? — зраділо загорлав другий сіайдист. — Чудово! Тепер ми, певно, зможемо вивести його на чисту воду. А ви не знаєте, де його можна застукати?

— У шпиталі. Він тяжко хворий.

— Чудово! — знову вигукнув другий сіайдист. — Там я його і злапаю. Тільки буде краще, як я з’явлюсь туди інкогніто. Поясню у вашій санчастині, хто я такий, нехай покладуть мене до шпиталю як хворого.

— Вони відмовляються класти мене до шпиталю як хворого, аж поки я не захворію насправді,— поскаржився він майорові Майору трохи згодом. — До речі, я й справді недобре себе почуваю. Я вже давно збирався лягти на обстеження, а тут така нагода. Піду знову і скажу, що я кепсько себе почуваю. Хай тоді тільки спробують не покласти мене до шпиталю.

— Ви погляньте, що вони зі мною зробили, — поскаржився він майорові Майору трохи згодом, показуючи темно-фіолетові ясна. Горе його було безмежне. В руках він тримав шкарпетки й черевики. Великі пальці ніг мали той самий колір, що й ясна. — Скажіть, ви могли б собі уявити співробітника Сі-Ай-Ді з фіолетовими яснами? — проквилив він.

Похнюпивши голову, він вийшов із штабного намету, а за хвилину звалився в протинальотну щілину і зламав собі носа. І хоча температура в нього не підвищилася, Гас із Весом цього разу зробили виняток — поклали його в санітарну машину й одвезли до шпиталю.

Отже, майор Майор збрехав і збрехав, як виявилося, на благо, що загалом було не так уже й дивно. Він давно завважив, що брехуни, як правило, кмітливіші, та й у житті їм щастить більше, ніж тим, хто завжди каже правду. Скажи він другому сіайдистові всю правду, і йому б не минути халепи. Та він натомість збрехав і тепер міг спокійно працювати далі.

Щоправда, після візиту другого сіайдиста майор Майор став працювати значно обережніше. Відтепер він розписувався лише лівою рукою, ніколи не забуваючи начепити при цьому фальшиві вуса й чорні окуляри, які, одначе, не допомогли йому повернутись до баскетбольних утіх. Щоб іще краще застрахуватись від несподіванок, він хитромудро переключився з Вашінгтона Ірвінга на коротшого і не менш зручного Джона Мільтона.[10] Тут ім’я та прізвище, як набридне, теж можна буде легко переставляти місцями. Більше того, Джон Мільтон дозволив йому майже подвоїти щоденну продуктивність праці, бо на кожен підпис він витрачав тепер значно менше часу, ніж на обидва попередні — свій та Вашінгтона Ірвінга. Джон Мільтон цілком виправдовував себе ще з одного боку: своєю багатогранністю він краще будив творчу уяву. Це дало майорові змогу часом включати до підпису під казенними документами уривки з уявних розмов, як-от: «Джоне, Мільтон — мазохіст» або «Ти часом не бачив Мільтона, Джоне?..» Підпис, яким він пишався найбільше, мав такий вигляд: «А Мільтон Джон ходить під фургон!» Одне слово, цей Джон Мільтон відкрив йому нові широкі обрії, надав чарівних, майже невичерпних можливостей долати нудьгу. Лиш коли й Джон Мільтон остаточно йому остогид, він знову повернувся до Вашінгтона Ірвінга.

Чорні окуляри й фальшиві вуса майор Майор придбав у Римі. Це була остання марна спроба відвернути той безнадійний моральний занепад, ту трясовину, яка засмоктувала його з фатальною невблаганністю. Спочатку було жорстоке приниження Великого Походу за присягу на Вірність, коли жоден із тридцяти чи сорока чоловік, що провадили цю акцію, не дав йому підписатись під жодною з незліченних присяг. Потім, не встиг іще відгриміти Похід, як наскочила нова халепа: десь там, у ясному небі, найзагадковішим чином зник, немов розтанув, Мудренджерів літак, разом з усім екіпажем, і, певна річ, винуватцем цієї страшної