Агата Крісті - Оголошено вбивство

вони зіграли весілля й жили потім цілком щасливо. Вона була хорошою дівчиною, Флорі, але дуже охоча до вродливих хлопців.

— Вона не скоїла вбивства? — запитала Банч. — Ваша покоївка?

— Ні, — відповіла міс Марпл. — Вона одружилася з баптистським пастором і народила йому п'ятьох дітей.

— Як і я, — сказала Банч. — Хоч у мене поки що є тільки Едвард і Сьюзен.

Вона помовчала хвилину або дві, а тоді запитала:

— Про кого ви думаєте, тітко Джейн?

— Про багатьох людей, моя люба, — неуважно відказала їй міс Марпл.

— Тих, які живуть у Сент-Мері-Мід?

— Здебільшого… Я думала про няньку Елертон — таку чудову, таку добру жінку. Вона взяла на себе турботи про одну стареньку і, здавалося, щиро полюбила її. Потім старенька померла. Вона стала піклуватися про іншу — померла й та. Морфій. Усе потім з'ясувалося. Вона робила це з найкращих намірів, і багатьох вразило те, що співчутлива жінка не бачила нічого поганого в тому, що вона робила. Вони все одно довго не протягли б, казала вона, а одна з них мала рак і мусила терпіти сильний біль.

— Ви хочете сказати — то було вбивство з милосердя?

— Ні, ні. Вони відписали їй свої гроші. Вона любила гроші… А потім був один молодик, що працював на пароплаві, племінник місіс Пусі, яка мала в нашому селі крамницю. Він привіз додому крадені речі й попросив, щоб вона їх йому продала. Казав, нібито купив їх за кордоном. Вона нічого про це не знала. А коли прийшла поліція й почала ставити запитання, він спробував розчерепити їй голову, щоб вона не змогла на них відповісти й виказати його… То був не дуже милий молодик, але вельми вродливий. Двоє дівчат були закохані в нього по вуха. На одну з них він витратив купу грошей.

— На ту, яку була більш негарною, я думаю, — сказала Банч.

— Атож, люба. Довелося мені знати також місіс Ґрей, що торгувала вовною. Вона занадто любила свого сина й зіпсувала його, звісно. Він злигався з дуже поганими людьми. Ти пам'ятаєш Джоун Крофт, Банч?

— Та начебто ні.

— Я думаю, ти могла її бачити, коли якось ходила зі мною в гості. Вона мала звичай прогулюватися із сигарою або з люлькою в зубах. Одного разу на банк напали злодії, а Джоун Крофт у той час була в банку. Вона збила грабіжника з ніг і забрала в нього револьвер. Суд виголосив їй подяку за мужність.

Банч уважно слухала. Здавалося, вона вивчає все напам'ять.

— Це все? — запитала вона.

— Знала я також одну дівчину в Сент-Жан-де-Колін. Така тиха і спокійна дівчина — не так тиха, як мовчазна. Усі любили її, але знали погано… Згодом ми довідалися, що її чоловік був фальшивомонетником. Це примушувало її усамітнюватися від людей. І зрештою вона стала трохи дивною. Ходила така замислена, постійно снувала якісь думки.

— А полковників, що служили в Індії, ви маєте у своїх спогадах, моя люба тітонько?

— Звичайно, маю. Я знала майора Воґана в Ларчі та полковника Райта в Сімла-Лоджі. З ними все ніби було гаразд. Але я пам'ятаю містера Годсона, управителя банку, який поїхав у круїз й одружився з жінкою, що годилася йому в дочки. Невідомо, звідки вона походила, — я маю лиш ті відомості, які вона сама йому надала.

— А то була неправда?

— Звичайно, то була неправда, моя люба.

— Непогано, — сказала Банч, киваючи головою й загинаючи пальці, на яких вона рахувала людей. — Ми маємо віддану Дору, і вродливого Патрика, і місіс Светенгем, й Едмунда, і Філіпу Геймс, полковника Істербрука, і місіс Істербрук, і якби ви мене запитали, то я сказала б вам, що ви маєте цілковиту слушність щодо неї. Але я не бачу, навіщо їй убивати Леті Блеклок.

— Можливо, міс Блеклок щось знає про її минуле.

— Яке минуле, моя люба тітонько? Якщо воно в неї й було, то давно поросло густою травою.

— А може, й ні. Ти, Банч, я бачу, належиш до тих людей, яким байдужісінько до того, що думають про них інші.

— Тепер я бачу, що ви маєте на увазі, — несподівано сказала Банч. — Якщо ти впала у глибоку яму й тремтіла десь від холоду, а потім, наче приблудний кіт, знайшла собі дім, і сметанку, і теплу руку, що гладить тебе, називає любою кицькою й готова подарувати тобі цілий світ… Ти, безперечно, захочеш зберегти це для себе… Атож, мушу сказати, ви показали мені досить повну галерею людей.

— Тільки ти не всіх поставила на свої місця, — лагідно сказала їй міс Марпл.

— Справді? Кого ж я пропустила? Джулію? «Джулію я пропустила — а вона особа підозріла».

— Три шилінги й шість пенсів, — сказала похмура офіціантка, виринувши з темряви. — І я хотіла б знати, місіс Гармон, — докинула вона, важко здіймаючи повні груди під синіми птахами уніформи, — чому ви назвали мене «особою підозрілою». Моя тітка і справді приєдналася до підозрілої секти, але сама я завжди належала до доброї англіканської церкви, як міг би вам підтвердити покійний превелебний Гопкінсон.

— Пробачте мені, — сказала Банч. — Я лише цитувала рядки одного вірша. Я не мала на увазі вас. Я навіть не знала, що вас звуть Джулія.

— Отже, то був лише випадковий збіг, — зраділа похмура офіціантка. — Гаразд, я не ображаюся. Та коли ти чуєш, як твоє ім'я обмовляють і ображають, то неодмінно почнеш дослухатися — така вже людська природа.

Вона взяла плату разом із чайовими й пішла геть.

— Тітко Джейн, — запитала Банч, — чому ви така засмучена? Що сталося?

— Але ж цього не може бути, — прошепотіла міс Марпл. — Немає причини…

— Тітко Джейн!

Міс Марпл зітхнула, а тоді весело усміхнулася.

— Пусте, моя люба, — сказала вона.

— Ви здогадалися, хто скоїв убивство? — запитала Банч. — Хто це був?

— Я не знаю, — сказала міс Марпл. — На мить у мене з'явився здогад, але відразу й зник. Мені хотілося б знати, хто це. У нас зовсім мало часу.

— Що ви маєте на увазі?

— Стара леді в Шотландії може померти щохвилини.

Банч сказала:

— То ви й справді вірите в Піпа й Емму? Ви гадаєте, це вони — і вони скоро вдадуться до нової спроби?

— Звичайно, вони вдадуться до нової спроби, — сказала міс Марпл майже неуважно. — Якщо вони спробували один раз, то спробують і вдруге. Якщо ви надумали когось убити, то ви не зупинитеся тому, що першого разу у вас нічого не вийшло. А надто коли ви переконані, що вас не підозрюють.

— Але якщо йдеться про Піпа й Емму, — сказала