Генрік Ібсен - Ляльковий дім

піднятися, і ваш чоловік повинен допомогти мені. За півтора року я не припустився жодного нечесного вчинку, весь цей час ледве перебивався, але був задоволений, що своєю працею помалу підіймаюся знову. Тепер мене вигнали, і я вже не вдовольнюся тим, що мене з ласки приймуть назад. Я хочу піднятися вище, кажу вам. Хочу, щоб мене прийняли до банку на вищу посаду. Ваш чоловік повинен створити її для мене…

Нора. Він ніколи цього не зробить!

Кроґстад. Зробить. Я його знаю. Навіть не писне. А якщо тільки я опинюся там, у банку, поруч із ним, то побачите: не мине й року, як я стану правою рукою директора. Тоді Нільс Кроґстад, а не Торвальд Гельмер керуватиме Акціонерним банком.

Нора. Ви цього ніколи не дочекаєтеся!

Кроґстад. Може, ви…

Нора. Тепер у мене стане відваги.

Кроґстад. Ви не залякаєте мене. Така гарна, розбещена дама, як ви…

Нора. Побачите. Побачите!

Кроґстад. Може, під кригу? В холодну, чорну глибину? І спливете навесні спотвореною, невпізнанною, із вилізлим волоссям…

Нора. Ви мене не залякаєте.

Кроґстад. І ви мене не залякаєте. Таких речей не роблять, фру Гельмер. Та й нічого це не дасть. Він же однаково буде в моїх руках.

Нора. Навіть тоді? Коли мене вже…

Кроґстад. Не забувайте, що тоді від мене залежатиме, яка пам'ять про вас залишиться.

Нора, занімівши, дивиться на нього.

Тепер я вас попередив. Не робіть дурниць. Коли Гельмер отримає мого листа, я чекаю від нього звістки. І пам'ятайте, що ваш чоловік сам змусив мене стати на такий шлях. Я ніколи не подарую йому цього. До побачення, фру Гельмер. (Виходить через передпокій.)

Нора (підходить до дверей передпокою, ледь прочиняє їх і дослухається.) Іде. Не віддає листа. О ні, ні, та й не могло б такого статися! (Відчиняє двері дедалі ширше.) Що це? Він зупинився. Не спускається вниз. Вагається?… Невже він…

Лист падає в поштову скриньку, а після цього чути кроки Кроґстада, що спускається сходами до виходу.

Нора приглушено зойкає, біжить назад до кімнати, до столика перед канапкою. Коротка пауза.

Лист у скриньці… Торвальде, Торвальде… Тепер нам немає рятунку!

Фру Лінне (виходить із костюмом у руках із кімнати ліворуч). Ну, тепер я вже не знаю, що тут іще можна поправити. Може, приміряємо?…

Нора (тихо і хрипко). Кристино, іди сюди.

Фру Лінне (шпурляє костюм на канапку). Що з тобою? На тобі лиця немає.

Нора. Іди сюди. Бачиш той лист? Там. Дивися крізь скло в поштовій скриньці.

Фру Лінне. Так, бачу.

Нора. То лист від Кроґстада…

Фру Лінне. Норо… то ти в Кроґстада позичила грошей!

Нора. І тепер Торвальд довідається про все.

Фру Лінне. Повір мені, Норо, це краще для вас обох.

Нора. Ти всього не знаєш. Я підробила підпис…

Фру Лінне. О Господи!

Нора. Я хочу ось що в тебе попросити, Кристино… Щоб ти була моїм свідком.

Фру Лінне. Яким свідком? Про що?…

Нора. Якби я часом збожеволіла… а таке може статися…

Фру Лінне. Норо!

Нора. Або мене спіткає щось інше… що я не зможу бути тут…

Фру Лінне. Норо, Норо, ти наче не сповна розуму!

Нора. То якби хтось захотів узяти всю вину на себе, розумієш…

Фру Лінне. Так, так, але як тобі могло…

Нора. Тоді ти маєш засвідчити, що це неправда, Кристино. Я ще не збожеволіла, ще при своєму розумі й кажу тобі, що ніхто про це не знав. Я все це зробила сама. Не забудь.

Фру Лінне. Не забуду. Але я все-таки не розумію всього.

Нора. Ох, де там тобі зрозуміти. Тепер може статися диво.

Фру Лінне. Диво?

Нора. Так, диво. А воно таке страшне, Кристино. І не повинне статися, нізащо в світі не повинне статися.

Фру Лінне. Я піду й побалакаю з Кроґстадом.

Нора. Не йди до нього. Він тебе образить.

Фру Лінне. Був час, коли він зробив би для мене все.

Нора. Він?

Фру Лінне. Де він мешкає?

Нора. Хіба я знаю… Хоча ні. (Витягає з кишені картку.) Ось же його візитка. Але ж лист, лист!..

Гельмер (зі свого кабінету, стукаючи у двері). Норо!

Нора (злякано скрикує). Ох! Що таке? Що ти хочеш від мене?

Гельмер. Ну, ну, чого ти так злякалася? Ми не зайдемо. Ти ж защепнула двері. Може, приміряєш костюм?

Нора. Так, так, приміряю. Я буду така гарна, Торвальде.

Фру Лінне (з візиткою в руці). Він мешкає близько, тут за рогом.

Нора. Так, але це нічого не дасть. Нам немає рятунку. Лист лежить у скриньці.

Фру Лінне. А ключ у твого чоловіка?

Нора. Так, весь час.

Фру Лінне. Кроґстад повинен забрати назад свого листа нерозпечатаним. Повинен знайти якийсь привід…

Нора. Але саме в цей час Торвальд завжди…

Фру Лінне. Затримай його. Тим часом зайди до нього. Я повернуся якомога швидше. (Квапливо виходить через передпокій.)

Нора (підходить до Гельмерових дверей, відчиняє їх і заглядає всередину). Торвальде!

Гельмер (із кабінету). Ну, чи впустять мене нарешті до моєї власної вітальні? Ходімо, Ранку, зараз побачимо… (У дверях.) Але що це означає?

Нора. Що саме, любий?

Гельмер. Я зі слів Ранка сподівався побачити тебе в розкішній бальній сукні.

Ранк (у дверях). Я так зрозумів, але, виходить, помилився.

Нора. Ні, до завтра мене ніхто не побачить у тому вбранні.

Гельмер. Слухай, Норо, в тебе такий вигляд, наче ти перевтомилася. Ти так багато вправлялася?

Нора. Ні, я ще й не починала.

Гельмер. Треба повправлятися…

Нора. Так, конче треба, Торвальде. Та я нічого не втну без твоєї допомоги. Геть усе забула.

Гельмер. О, ми швидко все пригадаємо.

Нора. Так, конче попрацюй зі мною, Торвальде. Обіцяєш? Я так боюся. Таке велике товариство… Ти мусиш присвятити мені сьогоднішній вечір. Жодних інших справ, жодної писанини. Обіцяєш? Правда, любий?

Гельмер. Обіцяю, що ввечері буду цілком до твоїх послуг… моє безпорадне сонечко… Гм, добре, тільки спершу… (Іде до дверей передпокою.)

Нора. Куди ти йдеш?

Гельмер. Хочу тільки поглянути, чи немає листів.

Нора. Ні, ні, не треба, Торвальде!

Гельмер. Чому?

Нора. Торвальде, прошу тебе, там немає нічого.

Гельмер. Дай мені поглянути. (Хоче йти.)

Нора кидається до піаніно й починає грати тарантелу.

(Зупиняється у дверях.) Ага!

Hора. Я не зможу завтра танцювати, якщо не повправляюся з тобою.

Гельмер (підходить до неї). Ти справді так боїшся, люба?

Нора. Страшенно боюся. Почнімо зараз, до вечері ще є час. Сідай і грай мені, любий. Поправляй мене, вчи, як завжди.

Гельмер.