Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Долі та фурії 📚 - Українською

Лорен Грофф - Долі та фурії

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Долі та фурії" автора Лорен Грофф. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 99
Перейти на сторінку:
закінчилася. Без кофеїну тут не проживеш. Він натяг на себе весь одяг, який знайшов, а зверху накрився пледом, як плащем. Зробив собі ще одну шапку із чохла для ноутбука. Здоровенний, як гравець у регбі, поклав ноги на ліжко й ум’яв цілу коробку брикетиків мюслі. Доївши останній, він збагнув, що зробив велику помилку, бо в них був смак тенісних м’ячів, які провалялися в кущах, загублені три сезони тому. Крім того, кожен брикетик містив 83 відсотки денної порції клітковини, а він, таким чином, «спожив» 498 відсотків денної норми і тепер помре від жахливого нетравлення шлунка, перш ніж кровотеча або холод його доконають.

До того ж позаминулого вечора він повністю розрядив батарею ноутбука й не потурбувався під’єднати його до розетки, бо вранці завжди була електрика; а він уже давно відвик писати від руки. Чому він не пише від руки? Чому він закинув цей один із найважливіших видів мистецтва?

Він творив подумки, як сліпий Мільтон, аж раптом почув звук мотора, відсунув штори, і ось він — благословенний Блейн! Його пікап був увесь обвішаний ланцюгами. Він зупинився біля дверей і з вікна машини розсипав пісок, потім виліз, прорипів у своїх альпіністських черевиках із шипами й постукав у двері.

— Мій рятівнику, — радо привітав його Ланселот, відчиняючи двері й зовсім забувши про свій наряд. Блейн зміряв поглядом Ланселота, і його миле обличчя видовжилося від здивування.

У головному будинку колонії були розставлені розкладачки, там були генератори, газові плити й повно їжі. За день–два обіцяли відновити телефонний зв’язок. Було затишно і зручно. Між митцями, які разом пережили природний катаклізм, зародився веселий дух товариства. І коли Волт Вітмен кожному налив слив’янки, Ланселот цокнувся з ним і кивнув, і чоловіки усміхнулись один одному, залишивши всі непорозуміння в минулому. Між ними запанувала дружня привітність: Ланселот приніс із холодильника побільше імбирних пряників для Волта Вітмена, а композитор позичив йому товсті вовняні шкарпетки.

Всю другу половину дня Ланселот чекав і чекав, та Лео так і не прийшов. Зрештою він перехопив і відвів убік Блейна, який саме привіз дрова в такій кількості, що їх вистачило б на місяць, і збирався їхати додому, визволяти з льоду власний будинок.

— О, — сказав Блейн. — Лео сказав: ні, дякую, в нього достатньо дров, показав мені арахісове масло, хлібину, глечик води й сказав, що хоче й далі попрацювати. Я подумав, що в цьому немає нічого поганого. О, Господи! Я щось не так зробив?

— Ні, ні, ні, — запевнив його Ланселот. А сам подумав: так, жахливо, а от чи залишили б ви людину один на один із холодом, якби прочитали про експедицію капітана Шеклтона на кораблі «Ендюранс»? Про льодовики й канібалізм. Або казки, де гобліни виходять із лісу і стукають у двері. Глупої ночі, весь у роботі, Лео чує, що хтось ходить біля дверей, і йде босоніж подивитися, що ж там таке. Раптом він чує якийсь тихий, потойбічний спів недалеко за деревами. Заінтригований Лео швидко ступає за поріг у холод, а двері за ним зачиняються. Це снігові гобліни прокралися в хату й зачинилися зсередини. І Лео вже ніколи не зможе повернутися додому, до диявольськи гарячого вогнища, де страхолюди починають голяка гарцювати біля полум’я, а він, як маленька Дівчинка із сірниками, тулиться до дверей і в останньому видінні бачить вдалині щось світле й радісне, а його дихання між тим затихає й зовсім припиняється. Замерз. Помер! Бідний Лео, жорсткий синій труп. Ланселот здригнувся, хоча в головному будинку колонії було жарко, як у тропіках, від чудового настрою врятованих художників і тепла розпечених камінів.

Навіть після того, як гасові лампи загасили, романістка відклала свою гітару, а слив’янка зігріла душу і нутрощі кожного й усі поснули в загальній залі, відчуваючи себе в теплі та безпеці, Ланселот усе ще переживав за бідного хлопчину, самотнього в темному лісі, промерзлому наскрізь. Він намагався не крутитися на своїй розкладачці, щоб не скрипіти пружинами, не шурхотіти ковдрою й не будити інших. Але він так і не заснув, й удосвіта пішов униз до холодної телефонної будки подивитися, чи підключені вже дроти і чи зможе він зателефонувати Матильді. Телефони ще не працювали, а підвал був холодний. Він повернувся до бібліотеки й умостився біля вікна з видом на далекі поля, спостерігаючи, як ніч забирається геть.

Сидячи в кріслі, думаючи про те, як швидко й гаряче червонів Лео, згадуючи зворушення від його волосся, Лотто заснув якимось переривчастим сном, хоча йому снилося, що він не спить.

Він отямився і побачив маленьку фігурку, яка повільно, спотикаючись, вибиралася з лісу. У спаласі між кригою і залитою місячним світлом темрявою це міг бути посланець із похмурої казки. Він вдивлявся в біле обличчя під плетеною шапкою, яке наближалося, і відчув, як сонце почало сходити в ньому, коли він переконався, що то був Лео.

Він зустрів хлопця біля дверей кухні, безшумно відчинивши їх йому. І хоча між ними існувала негласна заборона на доторки, Ланселот не втримався: він узяв Лео за худі сильні плечі й гаряче обійняв, вдихаючи запах хурми за його вухом, відчуваючи на обличчі тонке дитяче волосся.

— Я так хвилювався за вас, — сказав він тихо, щоб не будити інших. Неохоче відпустив.

У Лео були заплющені очі. Він із певним зусиллям розплющив їх. У нього був вигляд смертельно втомленої людини.

 — Я закінчив арію Го, — сказав він. — Так, я не спав три ночі. Я просто падаю від утоми. Та якщо Блейн зможе підвезти вас із упакованою вечерею, перш ніж поїде додому на ніч, я зіграю те, що в мене вже готове для вас.

— Гаразд, — погодився Ланселот. — Звичайно. Я влаштую невеличкий пікнік, і ми зможемо гомоніти аж до світанку. А зараз залишайтеся та й поснідаємо разом.

Лео похитав головою.

— Якщо я не піду додому, я звалюся. Я просто хотів запросити вас до моєї студії. Тоді — благословенне забуття сну доти, доки я зможу залишатися в ньому. — Він усміхнувся. — Або поки ви не прийдете й не розбудите мене.

Він рушив до дверей, та Ланселот, намагаючись якимось чином затримати його, запитав:

— А як ви знали, що я не сплю?

Ланселот на відстані відчув, як густий рум’янець збентеження залив обличчя Лео.

— Я вас знаю, — сказав він. А потім відчайдушно, — Навіть не знаю, як часто вранці я стояв на дорозі й чекав, поки о п’ятій двадцять шість засвітиться ваше вікно, перш ніж іти додому спати.

А тоді двері відчинилися, зачинилися, і Лео перетворився на пляму, що розчинялася на тлі темної дороги. І ось уже чиста сторінка снігу.

Ланселот двічі наніс дезодорант, двічі поголився. Всі частини його тіла були вимиті під гарячим душем. Він уважно розглядав себе в дзеркалі, не усміхаючись. Нічого особливого, його соратник зіграє першу музику для їхнього проекту. Це був бізнес, рутина. Його нудило, він не їв цілий день, кінцівки погано слухалися, наче кістки розплавили і знову зліпили абияк. Востаннє він так почувався, коли був дуже юний і був чужим для себе. І там була дівчина з обличчям, як місяць, із пірсингом у носі. Ніч на пляжі, будинок, де вони потрапили в пожежу. Його перший завершений акт любові. Так нервувався, що навіть забув її ім’я на якусь мить. [Гвенні.] А, точно, Гвенні. Його пам’ять зношується по краях, не те що раніше — мозок, як сталева пастка. Що б її привид не сказав йому, зараз це буде недоречно.

1 ... 37 38 39 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долі та фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долі та фурії"