Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

– Е-ех! Де наша не пропадала! – викрикнула тим часом буква «Е» і полізла по дерев'яних сходах на дах, тримаючи в зубах пару довгих цвяхів і великий молоток в лівій руці. Закручені носки його величезних черевиків чіплялися за кожну сходинку, але Ех не втрачав рівноваги і наполегливо продовжував лізти вгору. Напевно, це було його звичною справою.

– Уй! Швидше там! А то вибухне! – підганяв Ух Еха, бігаючи двором і розмахуючи сокирою.

– Ех, це вам не бабусин чепчик... – з досадою відрізав Ех, заглядаючи в трубу, яка пихнула на нього рожевим димом і закашлялась.

– Улю! Улю! Швидше дай свою мітлу! – наказав Фло-майстер дівчинці-равлику, що лякливо виглядала з-за рогу.

– Ух, устриці на ваші голови, – лаявся Ух. Бігаючи двором з сокирою, він постійно чіплявся великими носками туфель за розсипані цвяхи і сковзався на Уліному слизу.

Це, мабуть, налякало равлика. Трохи покрутивши ріжками, Уля сховалася назад в мушлю, і не подумавши виконати наказ майстра. Замість неї Яшка підбіг до мітли і з гучним «ап!» закинув її на дах.

– Ех! Як добре бути жабкою! – працюючи мітелкою, затягнув пісню Ех. – Комариків жувати...

– Ух-ух! – заволала буква «У», відкинувши сокиру. – Припини співати! Вуха болять!

Так і не дізнався Яшка, що ще такого гарного в тому, щоб бути жабкою...

Усунувши прикре непорозуміння з трубою, Фло-майстер і його помічники Ух і Ех охоче прийняли замовлення гостей обладнати ромашку комп'ютером. Поки майстри працюють, малюк з компанією вирушили гуляти містом, не забувши заглянути на ринкову площу.