Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–З тобою я не говоритиму, Гуаньміне. Ти не імператор, а самозванець. –відповіла Мінджу.– Я говоритиму з Ченем.

Вона перетворилася на дракона, збивши хвостом колону, та тріснула, впавши на мармурову підлогу. Помітивши, як Чень і Гуаньмін злякано втупилися на неї, вона опустила голову на лапи, подивившись на їхній жах в очах, а потім піднялася, повернувшись до людського тіла.

–Повторимо ще раз, Ченю.– сказала Мінджу, підійшовши до них.

–Як смієш ти звертатися до колишнього імператора на ім'я?! – крикнув розлючений Гуаньмін. – Мерзенне дівчисько... Ганьба клану!

–Хто істинна ганьба клану, то це ти, Гуаньміну. – не стримався Демін, похрускотівши кісточками пальців.–Не батько, а нікчема. Мерзотник і нице створіння.–гарчав він, наближаючись.

–Ти ще хто такий? – скривився він.

–Зараз згадаєш.

Демін схопив Гуманьміна і поволок до дальньої стіни. Дівчина провела їх поглядом, а потім перевела очі на Ченя.

–Повернімось до тебе, діду.

–Про які умови йдеться, Мінджу? – запитав Чень, стримуючи страх.

–Ти здаси пост глави клану, залишишся в бібліотеці на посаді вчителя неофітів. Але вчити ти будеш усіх: і жінок, і чоловіків, усіх у долині, хто знайде в собі силу. Моя мати допомагатиме тобі в цьому.

–Прошу, тільки не це.– хитав головою Чень.

–Або ти будеш вигнаний з долини і позбавлений сил.– застерегла Мінджу.

–Ти не зможеш позбавити мене сили.– насторожився він.

–Я – ні. Але Дешен може.

–Він не має магії.– насупився Чень.

–Скоріше, ти невміло його вчив.– присівши навпочіпки, перед ним, Мінджу уважно глянула в його очі.– Йому потрібна була підтримка і допомога в боротьбі зі страхом. Його талант найсильніший з усіх ваших. Він може придушити, забрати ваш дар і навіть захистити від нього інших. Якщо ти не погодишся на умови, я все одно отримаю бажане, але ти позбудешся не тільки влади та імені, а й усього, що було дорого тобі.

–Не помічав в тобі такої жорстокості, дитино. – похитав головою він.

–Ми хотіли вбити весь клан, залишивши Мінджу на чолі зруйнованого замку. Але вона вирішила пощадити ваші нікчемні душі. –розсердилась мати Мінджу.– Вона і наполовину не така жорстока, як були ви, з того моменту, коли вона народилася.

–Деміне? – покликала Мінджу, хлопець підняв очі, його кулак був забарвлений у червоний, Гуаньмін, з розбитим обличчям, по якому стікали струмочки крові, лежав на підлозі, важко дихаючи. – Досить, приведи його сюди.

Він потягнув Гуаньміна до Мінджу і кинув його на підлогу перед нею. Очі його батька запливли, від набряків і саден. Їй було неприємно дивитися на нього, вона не впивалася чужими муками, навіть якщо мова йшла про того, хто мучив її все життя.

–Дешене, я думаю, знадобиться його флейта. – покликала Мінджу, відводячи погляд від побитого батька.

–Де ти її поділа? – примружився він.

–Притримала, для справи.– повідомила вона, глянувши на батька, стоячи над ним.– Отже, Гуаньміне...

–Не смій...– почав було він, починаючи тягнутися закривавленою рукою до кинджала.

Відчувши гнів, вона поставила ногу на зап'ястя батька і натиснула, поки Гуаньмін не скрикнув.

–Мені навіть ім'я твоє огидне... – відповіла вона. – Але я не тому відволікла Деміна від того, що він мріяв зробити з моменту, як побачив мої шрами від тебе. Ти тепер – наш новий прибиральник. Працюватимеш на благо палацу, а якщо спробуєш якимось чином зачепити мене – Демін уб'є тебе. Я проти цього, але він вже дуже наполягав, в нього з тобою давні рахунки.

–Я ніколи не схилюся перед жінкою! Тим більше перед такою нікчемною...

–Дешене. –зітхнула вона, глянувши на брата. –План Б.

Її молодший брат наблизився до батька, виставивши руки, спираючись кінчиками пальців у груди Гауаньміна. Світло–блакитні хвилі піднялися з його грудей, увійшовши в пальці хлопця, і тіло Гуаньміна обм'якло. Дешен узяв у руки флейту і заграв нею. Гуаньмін встав, як під гіпнозом, і схопивши в руки швабру, почав прибирати підлогу. Чень виявився поступливішим за сина, і спокійно взявся навчати неофітів.

Палац відбудували, замінивши зруйновані меблі та колони. Братство Чорної сакури, тепер просто стало містом. Мінджу радо приймала гостей, дозволяючи їм розпочати життя в долині. Тепер на місто чекало майбутнє, адже історія їхня нарешті змінилася. Коронація проходила в палаці, браму нарешті було відкрито. Зустріти нового імператора прийшла вся долина. Демін стояв біля неї, відчуваючи гордість і захоплення. Мінджу була вдягнена у святковий костюм із великим багаторівневим золотим головним убором. Вона стояла біля двостулкових дверей, чекаючи, коли варта відчинить їх, щоб вона нарешті привіталася зі своїм народом.