Джеймс Хедлі Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

легко доторкнулась її одягненого у шовк стегна. — Я прошу вибачення. Здається, я трохи незграбний сьогодні...

— Що він сказав? — жінка ніби не помітила дотику.

— Він сказав мені про гроші, — пояснив Шерман. — Ви ж знаєте про гроші?

— Які гроші?

— Як це — «які гроші»? Двадцять тисяч, що Рой залишив для вас, — чоловік здивовано підняв брови. — Хіба ваш адвокат не передав їх вам?

Великі голубі очі Коррін розширилися.

— Двадцять тисяч доларів?! — повторила вона. — Я вперше про це чую.

— Але ж, напевно, ви щось отримали? Вибачте за таку цікавість, але я був найкращим другом Роя і мушу пересвідчитися, що його дружина забезпечена належним чином.

— О, дякую, — Коррін майже зірвалася на плач. — Ви не уявляєте, якою самотньою я була. Звичайно, Сем Крейл був люб’язний, але він дуже зайнятий. Зрештою, він — лише адвокат Роя.

— І Ніка Інгліша також, — додав Роджер.

Коррін застигла.

— Справді? Цього я не знала. Але хіба це важливо? Він же не розповідає йому таємниць інших клієнтів?

— Інгліш йому платить, — розтлумачив Шерман. — І адвокат робить тільки те, що каже бос.

— Ох, — Коррін почервоніла. — Як же мені тепер діяти? Я б не впустила його на поріг, якби знала.

— Можу поцікавитися, на що ви живете? — запитав Шерман, уважно її розглядаючи.

— Рой був застрахований. Я отримуватиму двісті доларів щотижня, — відповіла Коррін.

— Тобто про двадцять тисяч доларів вам навіть не сказали?

— Ні, вперше про це чую. Які двадцять тисяч? — повторила вона.

— Ви знаєте Мері Севіт?

Коррін відвернулася.

— Так, я знаю її. Як тільки Рой міг таке вчинити?!

— Деякі чоловіки захоплюються легкодоступними жінками, — Шерман похитав головою. — А вона була легкодоступною, місіс Інгліш. Рой би швидко зрозумів свою помилку.

Жінка взяла його за руку.

— Дякую за такі слова. Це те, чим я заспокоюю себе зараз. Рой би не покинув мене, я знаю, він би повернувся.

— Рой не забув про вас, він сам мені так сказав. Він підписав угоду, що дала йому двадцять тисяч. І збирався віддати гроші вам, перш ніж піти до Мері Севіт.

— Рой заробив двадцять тисяч! — злякано вигукнула Коррін. — Але як, я не можу повірити. Рой ніколи не заробляв таких грошей.

— Чесно кажучи, це вийшло випадково, — мовив Роджер. — Угоду організував Нік Інгліш. Рой випадково зателефонував тому самому клієнтові щодо іншої справи, а той сплутав Роя з Ніком. Рой не казав правди і сам довів справу до кінця. Нік Інгліш настільки розлютився, що викликав поліцію. Вони були якраз у дорозі, коли Рой запанікував і застрелився.

— О! — вигукнула Коррін і відкинулася назад, заплющивши очі. — Цей покидьок здав поліції власного брата?

— Боюся, що так. Рой поклав гроші у банківський сейф і віддав ключ Сему Крейлу. Крейл мав передати гроші вам. У вас цих грошей нема, отже, Інгліш наказав Крейлу передати гроші йому.

Коррін випрямилась, її очі налилися люттю.

— Ви хочете сказати, що він украв у мене гроші?

Шерман знизав плечима.

— Так і є, але нема жодних доказів, що гроші взагалі були.

Коррін добряче хильнула зі своєї склянки. Бренді, котре випила перед візитом Шермана, почало діяти, і вона відчула легке запаморочення.

— Що ж, йому це так просто не минеться. Я впораюся із цим покидьком! — вона стрибнула на ноги. — Я змушу його страждати, як страждаю я.

— Можу зрозуміти ваші почуття, — Роджер пильно дивився на неї, — але як ви збираєтеся це вчинити? Він — надзвичайно впливова і сильна людина.

— Я знайду спосіб, — вигукнула Коррін, нетвердо рухаючись до секретера. Вона наповнила свою склянку, проливши трохи бренді на килим.

— Можливо, я зможу допомогти... — чоловік піднявся.

Жінка сперлася на секретер і витріщилась на гостя.

— Справді? — запитала вона. — Як?

— Грошей у нього не забереш, але можна змусити його страждати.

— Саме цього я й хочу. Як це зробити?

— Усе — у ваших руках. Ви знаєте Джулію Клер?

— Чула про неї, але ми не знайомі, — відповіла Коррін. — То його коханка, правильно?

— Правильно, й Інгліш втратив розум через неї. Я випадково дізнався, що Джулія спить із його помічником, Гарі Вінсом.

Коррін застигла, наче вкопана, дивлячись на Шермана, її очі заблищали.

— Ви впевнені? — перепитала спантеличено. — Точно впевнені?

— Так. Вона бігає до Вінса, коли Інгліш зайнятий. Я бачив їх разом у нього на квартирі.

— Це саме те, що потрібно, — прошепотіла Коррін і нетвердо рушила до дивана. — Тепер він страждатиме, як і я. Аби тільки Нік застав їх разом. Оце б я йому втерла носа!

— Нема нічого простішого, — сказав Шерман. — Сьогодні він вечеряє із сенатором Б’юмонтом у Сілвер Тауер. А Джулія обов’язково поїде до свого коханця. Чому б вам не піти і не розповісти йому все?

— Ви підете зі мною? — на обличчі Коррін зазміїлася жорстока, ледь помітна посмішка.

Роджер заперечно похитав головою.

— Це неможливо. Сьогодні я зайнятий, але можу забронювати для вас столик. Інгліш прибуде десь о восьмій тридцять. Ви можете прийти на дев’яту і все йому сказати.

— Я буду там, бронюйте столик, — впевнено відповіла вдова, стиснувши кулаки. — Влаштую таку сцену, яку він і його чванливі друзі не скоро забудуть. Хотів передати листи Роя пресі, коли його власна коханка крутить з іншим! Це те, про що я молилася...

Шерман ледь всміхнувся.

— Думаю, ви усе зробите правильно.

— А навіщо це вам? Також хочете йому нашкодити?

— Якби я хотів, — м’яко відповів чоловік, — то зробив би це сам. Мене розлютило те, як він вчинив із вами. Я відчув, що повинен дати вам зброю проти нього, і ви її отримали.

Коррін усміхнулася.

— Як же мені вам віддячити?.. — вона грайливо закинула ногу на ногу, дозволивши накидці трохи сповзти, оголивши коліна. — Не можу передати, яка я вдячна...

— Дозволю собі вас дещо попросити, — мовив Шерман, розглядаючи її коліна. — Зателефонуйте мені, коли все закінчиться.

— Без проблем. І все?

Він дістав візитку й передав Коррін.

— Ви знайдете мене за цим номером