Стівен Кінг - Якщо кров тече

мені сумно без тебе, баббі, я тебе люблю», аж доки його нарешті не забирав сон.

Дідусь носив жалобну стрічку і втратив вагу, перестав жартувати й почав виглядати старшим за свої сімдесят років, але Чак відчував (або йому так здалося) в дідусеві певне полегшення. Якщо так, то Чак розумів. Коли боїшся кожнісінький день, а тоді те страшне нарешті стається, далі неминуче має прийти полегшення від того, що страх скінчився. Правда ж?

Після її смерті він не підіймався сходами до купола, не підбурював себе торкнутися замка, але одного дня таки сходив до «ҐоуМарту» вже незадовго до того, як піти до сьомого класу в середню школу «Акер-парк». Купив шипучки й батончик «Кіт-Кат», а тоді спитав продавця, де стояла та жінка, в якої стався удар і яка померла. Продавець, надмірно татуйований хлопець двадцяти з чимось років із прилизаним назад білявим волоссям, неприємно реготнув.

— Малий, розпитувати про таке трохи лячно. Ти вирішив ще змалку скидатися на серійного вбивцю чи як?

— То була моя бабуся, — сказав Чак. — Моя баббі. Я був у громадському басейні, коли це трапилося. Прийшов додому, погукав її, а дідусь сказав, що вона померла.

Це стерло усмішку з обличчя продавця.

— Ох, чуваче. Пробач. Це сталося он там. У третьому проході.

Чак пішов до третього проходу, вже знаючи, що там побачить.

— Вона саме брала хліб, — сказав продавець. — Скинула на землю майже все, що було на полиці, коли падала. Вибач, якщо це зайва інформація.

— Та ні, — сказав Чак і подумав: «Цю інформацію я вже мав».

7

На другий день у середній школі Чак пройшов повз дош­ку оголошень біля вчительської, а тоді повернувся до неї. Поміж плакатами про спортивну групу підтримки, оркестр і відбори до спортивних команд на осінній сезон був один, що зображав хлопця й дівчину в танці: він високо тримав руку, щоб вона могла прокрутитися під нею. «НАВЧИСЬ ТАНЦЮВАТИ!» — говорилося над усміхненими дітьми веселковими літерами. А нижче: «ПРИЄДНАЙСЯ ДО “КРУТЬ І ВЕРТЬ”! СКОРО ОСІННЯ ДИСКОТЕКА! ПОКАЖИ, ЩО МОЖЕШ!»

До Чака прийшов болюче ясний спогад: бабуся на кухні, простягає до нього руки, клацає пальцями й каже: «Потанцюй зі мною, Генрі».

Того дня він пішов до спортзалу, де його і ще дев’я­тьох інших несміливців гаряче привітала міс Рорбахер, вчителька фізкультури у дівчат. Чак був одним з трьох хлопців. Решта семеро були дівчата, усі вищі на зріст.

Один з хлопців, Пол Малфорд, спробував вислизнути, щойно зрозумів, що найнижчий з усіх, бо не мав жодної волосинки понад свої метр п’ятдесят. Міс Рорбахер наздогнала його й затягла назад, весело регочучи.

— Ні-ні-ні, — сказала вона. — Тепер ти мій.

І він таки став її. Як і решта. Міс Рорбахер була демоном танців, і ніщо не могло її спинити. Вона врубила бумбокс і показала їм вальс (Чак його знав), ча-ча-ча (Чак його знав), основні переступи (Чак їх знав), а тоді самбу. Її Чак не знав, але коли міс Рорбахер поставила «Tequila» від Champs і показала основні рухи, він миттю вхопив ідею і закохався в неї.

Він з великим відривом був найкращим танцюристом у маленькому клубі, тож міс Рорбахер здебільшого ставила його з невправними дівчатами. Він розумів, що це для того, аби допомогти їм навчитися, і не вередував, але це було якось нудно.

Однак наприкінці їхніх сорока п’яти хвилин демон танців виявляла милість і ставила його з Кет Маккой, восьмикласницею і найкращою танцюристкою з дівчат. Чак не очікував романтики — Кет була не тільки розкішна, а й переважала його зростом на десять сантиметрів, — але обожнював з нею танцювати, і почуття було взаємним. Стаючи разом, вони ловили ритм і наповнювалися ним. Дивилися одне одному в очі (їй доводилося дивитися вниз, що було трохи прикро, але нехай — було як було) і сміялися від радості.

Перш ніж відпустити дітей, міс Рорбахер розбивала їх на пари (чотирьом дівчатам доводилося танцювати одна з одною) і казала їм танцювати що заманеться. Поволі вони позбувалися внутрішніх тягарів та перешкод і танцювали дедалі краще, хоч більшості з них ніколи не судилося показати себе на Копакабані.

Одного дня — це було в жовтні, десь за тиждень до осінньої дискотеки — міс Рорбахер поставила «Billie Jean».

— Дивіться, — сказав Чак і показав доволі стерпну місячну ходу.

Діти огокнули. У міс Рорбахер відкрився рот.

— О Боже! — сказала Кет. — Покажи, як ти це зробив!

Він повторив. Кет спробувала, але ілюзія ходи в інший бік не складалася.

— Скинь взуття, — сказав Чак. — Спробуй у шкарпетках. Ковзай.

Кет послухалася. Стало набагато краще, і всі аплодували. Тоді спробувала міс Рорбахер, а далі всі забігали Місяцем як навіжені. Вийшло навіть у Ділана Мастерсона, найменш вправного з них. «Круть і верть» того дня закінчили заняття на пів години пізніше.

Чак і Кет вийшли разом.

— Нам треба зробити це на дискотеці, — сказала вона.

Чак, котрий не планував туди йти, зупинився й глянув на неї, звівши брови.

— Це не побачення чи що, — поспіхом вела далі Кет. — Я зустрічаюся з Даґі Вентвортом…

Чак про це знав.

— …але це не значить, що ми не можемо показати їм кілька крутих штучок. Мені хочеться, а тобі?

— Не знаю, — сказав Чак. — Я набагато нижчий. Думаю, люди сміятимуться.

— Я про це подбаю, — сказала Кет. — У мого брата є пара з кубинськими підборами, думаю, тобі підійдуть. У тебе великі ноги для такого низького хлопця.

— Дякую на добрім слові, — сказав Чак.

Вона засміялася й по-сестринськи обійняла його.

На наступну зустріч «Круть і верть» Кет Маккой принесла братових кубинців. Чак, котрий уже й так зносив напади на свою мужність за відвідування танцювального клубу, був готовий їх зненавидіти, але полюбив з першого погляду. Підбори були високі, носаки гострі, а чорні вони були, як глупа московська ніч. Виглядали як ті, що їх у свої часи носив Бо Діддлі. Нехай справді були трохи завеликі, але до вузьких носаків напхали туалетного паперу, тож стало зручно. А найкраще з усього… ох, які вони були гладенькі. Під час вільного танцю, коли міс Рорбахер поставила «Caribbean Queen», підлога спортзалу здавалася йому льодом.

— Пошкрябаєш підлогу — і прибиральники надають тобі по заду, — сказала Теммі Андервуд.

Мабуть, вона мала рацію, але він нічого не пошкрябав — був для цього надто легкий на ногах.

8

Чак пішов на осінню дискотеку одинаком, але це обернулося на краще, бо всі дівчата з «Круть і верть» хотіли з ним танцювати. Особливо Кет, тому що її хлопець Даґі Вентворт мав до танців дві ліві ноги, тож більшість часу проводив, спершись об стіну разом зі свої­ми друзяками, де вони сьорбали пунш, дивилися на танцівників і гордовито посміхалися.

Кет увесь час питала, коли вони утнуть свій номер, але Чак щоразу стримував її. Він сказав, що впізнáє доречну мелодію, коли почує її. Він думав про свою баббі.

Десь о дев’ятій, за пів години до запланованого кінця дискотеки, зазвучала та доречна мелодія. То була «Higher and Higher» Джекі Вілсона. Чак підступив до Кет