Девід Гіббінс - Атлантида

Костас увімкнув прожектор на повну потужність. Образ, що з’явився вгорі, збуджував хвилювання і побожний страх: він наче виринув із темних кошмарів. Ніби блискавка у грозову ніч на мить висвітлила велетенське чудовисько, що височіло над ними, тьмяно обрисовуючись між хмарами намулу.

Джек заворожено дивився на це диво. Увесь його досвід, усі роки дослідницьких робіт і незвичайних відкриттів так і не підготували його до подібного видовища.

Це була величезна голова бика. Довжелезні роги зникали в темряві за стовпом світла, а рот був наполовину відкритий, — наче перед тим, як кинутися вперед, тварина збиралася нахилити голову та порити землю копитом.

Здавалося, минула цілковита вічність, перш ніж Костас рушив далі та провів променем прожектора вздовж шиї чудовиська, показавши те місце, де вона переходила у лев’яче тіло.

— Статую витесано із суцільної скелі, здається, з базальту, — повідомив він. — Роги принаймні на десять метрів здіймаються над будинками. Мабуть, колись це був виступ лави, що текла до моря.

Костас збільшив швидкість і невдовзі приєднався до Джека.

— Бик дивиться на вулкан, — повідомив він. — Це пояснює дивне розташування майданчика. Він повернутий до подвійної вершини, а не до берегової лінії, яка загалом би була зручнішим орієнтиром для планування міста.

Джек швидко збагнув значення слів Костаса.

— Тож ранкове сонце з’являлося саме між рогами бика та подвійною вершиною? — промовив він. — Мабуть, це було видовище, якого не могли собі уявити навіть наші предки з їхньою бурхливою фантазією. Так ось якою ти була, Атлантидо!

Два «Акваподи» повільно піднялися над парапетом. Чоловіки прискорили ходу, і їхні водомети здійняли з майданчика цілу хмару намулу. Темрява позаду поглинула тьмяні обриси велетенського бика-сфінкса, але образ колосальної голови з високо задертими вгору рогами досі стояв у дослідників перед очима.

Південно-східний край «стадіону» був вищий за інші — він вертикально підіймався принаймні на десять метрів.

— Це сходи, — сказав Джек. — Парадний вхід у двір.

Два «Акваподи» розійшлися: Джек вирушив ліворуч, а Костас праворуч. Незабаром вони вже не могли розгледіти один одного. До сходів вів широкий прохід; після застосування водометів виявилося, що він вибрукуваний якимось білим матеріалом.

— Схоже, це мармуровий хідник.

— Я й гадки не мав, що люди видобували каміння в таку сиву давнину.

Костаса й без того вразила кам’яна статуя, а тепер вони знайшли нові докази того, що атланти були надзвичайно майстерними каменярами.

— Я не знав, що розробка каменярень почалася задовго до єгиптян.

— Уже люди кам’яного віку використовували каміння для своїх інструментів, але саме тут, у цьому місці я бачу найдавніший доказ уміння людства витесувати з породи брили правильної форми. Єгиптяни почали розробляти кам’яні кар’єри лише два тисячоліття потому.

Вони мовчки рушили далі, щосили намагаючись усебічно збагнути значущість свого відкриття. Вода за ними тьмяно світилася. Дорога пролягала в тому самому напрямку, в якому розташовувавсь амфітеатр: вона вела від статуї розлюченого бика просто до підніжжя вулкана.

— Я бачу праворуч якісь споруди, — повідомив Костас. — П’єдестали, опори, колони… Наразі я пропливаю повз колони квадратної форми: сторона квадрата приблизно два метри. Вона здіймається вгору, скільки сягає зір.

— У мене те саме, — відповів Джек. — Схоже, ці речі розташовані симетрично, як у єгипетських храмах Луксорі та Карнаку.

Проміння прожекторів осявало послідовність примарних форм, вишикуваних обабіч шляху, який призначався, либонь, для урочистих процесій. Нечіткі силуети з’являлися і зникали, наче марева, викликані піщаною бурею. Учені бачили вівтарі й постаменти, статуї з головами тварин і витесані з каменю кінцівки істот, надто химерних, щоб їх упізнати. Обидва чоловіки трохи нервувалися, немов відчуваючи на собі погляди мовчазних вартових із невідомого світу.

— Наче вхід до царства тіней, — промовив Костас.

Спливали хвилини, а вони все йшли крізь лави моторошних статуй, що мовчки дорікали людям за вторгнення до володінь, які протягом багатьох тисячоліть належали лише їм.

Нарешті дорога закінчилася, точніше, суттєво звузилася. З обох боків виросли якісь великі споруди приблизно десять метрів завширшки, що становило половину ширини самої дороги. Нагору вели сходи, схожі на ті, що вчені бачили в амфітеатрі.

— Я бачу квадратні блоки, кожен чотири чи п’ять метрів завдовжки і десь два метри заввишки, — схвильовано повідомив Костас. — Ось на що йшло все витесане каміння!

Він зупинився біля підніжжя сходів і спрямував струмінь свого водомета на кам’яну поверхню, а потім повернув промінь прожектора так, щоб той висвітлив верхню частину споруди.

Джек перебував у десятьох метрах від Костаса й навіть бачив його обличчя у плексигласовій бані.

— Тепер моя черга здійснювати розвідку, — сказав він і, запустивши двигун, почав підніматися вгору. Костас, спостерігаючи за ним, побачив, що його друг не розчинився поступово в темряві, а відразу зник за невисоким краєм стіни.

За хвилину у навушниках почувся тріскіт, потім пролунав голос Джека:

— Костасе, ти мене чуєш? Це просто неймовірно!

— Що там?

Джек трохи помовчав.

— Які ти знаєш найвидатніші пам’ятники Стародавнього Єгипту? — спитав він.

Костас побачив, що Джеків «Аквапод» уже наближається до нього.

— Невже піраміда?

— Точно!

— ???

— Те, на що ти дивишся, є підложжям великої тераси, — пояснив Джек. — Угорі, десятьма метрами вище, воно перетворюється на платформу завширшки в десять метрів. На ній розташована інша тераса таких самих розмірів, потім іще одна й так далі. Я проплив уздовж неї та побачив, що за рогом тераса тягнеться на південний схід. Ця споруда має таку саму структуру, як перші єгипетські піраміди, збудовані на початку третього тисячоліття до нашої ери.

— А який вона має розмір?

— Просто величезна, розміром приблизно з Велику піраміду Хеопса в Ґізі. Я б сказав, що довжина її основи становить сто п’ятдесят метрів, а висота — вісімдесят метрів, тобто половину відстані до поверхні моря. Я очам своїм не вірю. Цю штуку можна сміливо назвати найстарішою та найбільшою кам’яною спорудою у світі.

— А що розташовано з мого боку?

— Те саме. Шлях для урочистих процесій закінчується парою велетенських пірамід. Мабуть, далі розташований якийсь храм чи усипальня, можливо, вони витесані з вулканічної породи.

Костас активував навігаційний монітор, і Джек побачив на своєму екрані виблиски радіоімпульсного модема.

— Це лише нещодавно розсекречена гідрографічна військова мапа, — пояснив Костас. — Вимірювання вручну виконав екіпаж одного британського дослідницького корабля; було це невдовзі після поразки Оттоманської Туреччини в Першій світовій війні. На жаль, Британії не вистачило часу: незабаром Туреччина поновила контроль над цією частиною моря, а потім зросла військова міць Радянського Союзу. Це максимальне збільшення, і в масштабі один до п’ятдесяти тисяч воно дає лише загальні батиметричні обриси.

— До чого ти ведеш?

— Подивися на цей острів. — Костас кілька разів