Абдул Рашид Махмуді - Після кави, Абдул Рашид Махмуді

руку, вона повернулася до нього й усміхнулася. Мідхат сидів ліворуч від неї, зосереджено спостерігаючи за цирковими сценами й реагував, як і всі інші діти — кричав, заходився від сміху або підстрибував зі свого місця, щоб краще побачити Махасен аль-Хелу зі своїм конем. Хлопчина був найбільш схвильований серед усіх і дорогою додому стискав Маріці руку. Вона плекала надії, що рішення поїхати з нею в Ісмаїлію не виявиться швидкоплинною фантазією Мідхата, і що він прагне залишитися й не повертатися до своєї родини. Жінка не очікувала, що її план справді спрацює. «Ця дитина — гірський хлопчик, — попередила її Ніса. — Йому буде важко з тобою». — Маріка запитала, що вона має на увазі. «Я маю на увазі, що він самотній, — відповіла Ніса. — Він не ладнає з людьми». — А він досі тут із нею, приріс до жінки.

Будучи хворим, в гарячці, єдине, що полегшувало хлопцеві страждання, коли він лягав й клав голову їй на коліна. Але раз у раз, коли Салем гнівався, хлопчик наповнювався острахом і завмирав, не рухаючись, поки дядько лупцював його. Мідхат очікував, поки чоловік стомиться лупцювати й піде, щоб потім зламатися й заплакати і безперервно скиглити. Думка про покарання дуже страшила його, і він благав Маріку не допустити знущання.

— Будь ласка, нехай вас Аллах благословить, — благав Мідхат. — Не дозволяйте йому відправити мене назад у село.

— Не хвилюйся, — відповідала Маріка. — Ніхто не зможе забрати тебе в село, поки ти зі мною.

Але це слово «поки» справді лякало. Усі, крім цієї дитини, мали нахил поводитися так, ніби все триватиме вічно. Маріка сама трималася за Салема й навіть не замислювалася про можливість їхнього розлучення. Вона не брала в голову, що Салем — бабій і міг кинути її заради іншої жінки, або що він міг узяти другу дружину. Вона безперечно довіряла їхньому коханню. Але часто їй приходило в голову, що Салем був старшим за неї на двадцять років. Що б вона зробила, якби він пішов від неї? Тоді б вона могла забути про ці хвилювання, хоча б на певний час.

Вона була так само збентежена, коли її батьки вирішили продати все, чим володіли в Абу Кабірі, вийти на пенсію в Ісмаїлії й жити біля неї. Можливо, сім’я возз’єдналася, але їхній переїзд до Ісмаїлії нагадав їй, що до всіх приходить старість. Вони обідали в неї щоп’ятниці. Салем повертався після п’ятничної молитви з фруктами, і всі вони чекали на нього, перш ніж розсістися навколо великого столу. Але Маріка не почувалася спокійно під час родинного возз’єднання й улагодженого життя. Їй часто спадало на думку, що все це швидкоплинне.

Потім з’явився Мідхат. Він шукав притулку й опіки, і вона якось приросла до нього, адже він був малий і потребував довготривалого догляду. Вона взяла на себе величезну відповідальність та несла її одна, оскільки Салем не приймав хлопця.

Жінка була прив’язана і до Салема, і до Єгипту. Вона закохалася в Мансур і Абу Кабір, хоча життя в останньому було дуже обмеженим. Батьки іноді возили її в Заказік. Вони ходили по магазинах, потім обідали в ресторані, але вона ніколи не бачила в цьому сенсу. Якось вона поїхала з батьками до Греції відвідати тітку в Міконос, але спокуси переїхати туди не виникло. Це була не дуже приємна подорож. Вони швидко оглянули Атени перед тим, як попрямувати до Міконоса на човні. Хвилі розгойдували човен і здіймалися аж до спини, ніби хотіли потопити їх. Маріка думала, що морська хвороба доконає її. Тітчина хата виявилася дуже скромною, і їм треба було провести там два тижні.

Петрос вважав, що троє гостей були важким тягарем для обмеженого бюджету господарів, тому щодня вивозив усіх на узбережжя й частував простим обідом. Єдиною їжею, яку там подавали, були сардини та восьминоги, їх смажили на пляжі перед ними, а потім виносили разом із салатом, хлібом і вином. Єдине, що їй подобалося в Міконосі, це море. Маріці не шкода було залишати Грецію. Атени її не дуже вразили, і коли вона пізніше відвідала Олександрію та Каїр, знайшла їх набагато цікавішими. Недарма єгиптяни називали Каїр «Єгиптом» арабською, адже Каїр справді був вінцем Єгипту, і він заслужив своє прізвисько «Мати світу». Зрештою, її країною був Єгипет, — хоча в середній школі вона сподівалася продовжити навчання в Атенському університеті, — а Салем, її батьки та ця перелякана дитина були її сім’єю. Що б вона робила, якби її покинули?

Наскільки вона розуміла, Салем ніколи не думав про смерть, ніби цього явища взагалі не існувало. Він не любив хворіти, а якщо й хворів, то старався обійтися без лікарів і приймання ліків. Чоловік люто ненавидів це. Коли їй зробили операцію з видалення апендикса, Салем змушував себе приходити до лікарні провідувати дружину. Він також ніколи не відвідував похорони та не ходив на похоронних процесіях, якщо тільки це не були родичі і близькі, як от коли померла його наймолодша й найдорожча сестра Саміра. Він поводився так, ніби хотів залишитися вічно молодим. Як тільки будівельний цех йому почав набридати, він вирішив розширити свій бізнес. Відкрив магазин текстилю, шкіряний магазин і магазин шитого одягу в арабському стилі, оскільки, як він вважав, знайшов ринкову нішу, орієнтуючись на арабів Синаю. Вони приїхали в Ісмаїлію з великими сумами грошей (ходили чутки, що це було зароблено контрабандою гашишу через Суецький канал) і розтратилися на одяг (джильбаби, абаї, шапки та шнури, ремені та гаманці), а також набори для верблюдів і коней (сідла та вуздечки). Салем найняв шорників і кравців і навчав їх робити все, що хотіли араби, відповідно до їхніх вимог. Жінка й гадки не мала, де випускник аль-Азгару навчився цьому, але йому вдалося завоювати довіру бедуїнів, поки ті самі люди, які відмовилися мати справу з банками, не почали довіряти йому свої гроші, ніколи не сумніваючись у його чесності.

Завдяки розширенню бізнесу він зміг переконати батьків Маріки залишити Абу Кабір і переїхати до Ісмаїлії. Також на прохання Салема її батько погодився стати партнером у бакалійній крамниці. І Петрос буде нею керувати, сусідячи з іноземцями. Проте цього було недостатньо для Салема, він розширив свою діяльність, купуючи землю для посадки фруктів у сільській місцевості навколо Ісмаїлії. Він багато витрачав, не шкодуючи коштів ні на себе, ні родині. Коли йшлося про його звички та задоволення — це було святим. У нього був апетит до сексу, і Салем намагався отримати своє задоволення щовечора, якби міг. Раніше він навіть хотів