Сомерсет Вільям Моем - Лицедії, Сомерсет Вільям Моем

вирішив зостатися розважати гостей. Народу буде багато, і ми легко зможемо обійтися без тебе. А де решта?

— Не знаю. Том фліртує з Сесілією Деннорант.

— Нічого дивного, вона досить гарненька.

— Здається, сьогодні можна буде померти з нудьги.

— А Том, мабуть, з тобою не погодиться, — сказала вона з таким виглядом, наче це справді серйозно хвилювало її.

Роджер промовчав.

День минув так, як Джулія і сподівалася. Щоправда, Тома вона не бачила, але ж Роджер теж його не бачив!

Том дуже сподобався Деннорантам; він пояснив їм, що треба робити для того, аби сплачувати менший прибутковий податок, а також вислухав міркування міністра фінансів про театральне мистецтво й розмови Арчі Декстера про політичне становище. Джулія буквально зачарувала всіх. Арчі Декстер, людина досить дотепна, знав чимало анекдотів на театральні теми й майстерно їх розповідав. Під час другого сніданку гості аж лягали зо сміху від його й Джуліїних дотепів, а після чаю, коли тенісистам набридло грати в теніс, Джулію вблагали (хоч вона, між іншим, і не дуже протестувала) виконати пародії на Гледіс Купер, Констанс Кольєр і Герті Лоуренс[28].

Не забула Джулія і про щире й безнадійне кохання до неї Чарлза Темерлі. Коли посутеніло, вони вийшли трохи погуляти. В його товаристві вона не сміялася й не жартувала, а була уособленням ніжності й смутку. Незважаючи на блискучу гру протягом дня, серце в неї щеміло; тим-то щирість її була майже непідробна, коли, зітхаючи й сумно дивлячись на Тома, вона натякала Чарлзові, що життя її порожнє й, хоч успіх став тепер її незмінним супутником, вона не може позбутися почуття, що доля в чомусь скривдила її. Іноді вона думала про віллу в Сорренто, на березі Неаполітанської затоки. Чудове, нездійсненне видіння. Можливо, вона пройшла повз своє щастя; колись вона була дурна, бо, власне, що таке тріумф актора, як не ілюзія? Блазень… Публіка навіть не здогадується, скільки в цьому слові гіркої правди. Вона страшенно самотня… Звичайно, пояснювати Чарлзові, що серце в неї болить не через втрачені ілюзії, а тому, що один молодий чоловік воліє грати з її сином у гольф замість віддаватися з нею любовним утіхам, не було потреби.

Після вечері Джулія й Арчі Декстер розіграли сцену. Всі сиділи у вітальні, коли вони, без попередження, після, здавалося б, цілком нормальної розмови, раптом почали сваритися, як двоє охоплених ревнощами закоханих. Якусь хвилину ніхто з гостей навіть не догадувався, що це жарт, аж доки їхні взаємні обвинувачення не стали такі нестримні й брутальні, що всі зареготали. Потім вони показали імпровізацію: п’яний джентльмен і повія-француженка на Джермін-стріт. Після цього надзвичайно смішно показали, як пані Альвінг у «Привидах» намагається спокусити пастора Мандерса. Закінчили сценою, яку вже не раз виконували на акторських вечірках. Це був уривок із п’єси Чехова в англійському перекладі, але в тих місцях, де пристрасті розпалювалися, обоє переходили на щось схоже на російську мову. Джулія, як тільки могла, найкраще демонструвала свій талант трагедійної актриси, але своїй інтонації надавала ледь помітного фарсового відтінку і досягала цим неймовірно кумедного ефекту. Вона вкладала в гру весь біль свого серця і водночас із властивим їй почуттям гумору кепкувала з цього болю. Глядачі аж за животи бралися, буквально стогнали в агонії сміху. Певно, Джулія ще ніколи так добре не грала. Вона грала для Тома — тільки для нього.

— Я бачив гру Бернар і Режан, — сказав міністр. — Я бачив Дузе, і Еллен Террі, і місіс Кендел[29]. А тепер, побачивши вашу гру, можу вже і вмерти.

Джулія, сяючи від задоволення, опустилася в крісло й одним духом випила келих шампанського.

«Не я буду, якщо Роджерові після цього не доведеться потіснитися», — подумала вона.

І все ж наступного ранку, коли Джулія сходила із спальні, їй сказали, що обидва юнаки пішли грати в гольф. Майкл повіз Деннорантів до Лондона. Джулія була дуже стомлена. Коли Том і Роджер прийшли на обід, їй важко було зберігати веселий вираз обличчя і підтримувати розмову. По обіді всі троє пішли на річку, але Джулія відчувала, що Том

і Роджер узяли її з собою не тому, що їм цього хотілося, а тому, що в них не було іншого виходу. Вона ледве не зітхнула, подумавши, з яким нетерпінням чекала Томової відпустки. Тепер вона лічила дні, що ще залишилися йому. Сівши в автомобіль, що мав відвезти її до Лондона, Джулія полегшено зітхнула. Вона не сердилася на Тома. Їй просто було прикро. Вона не могла подарувати собі того, що втратила контроль над власними почуттями.

Та, опинившись у театрі, Джулія. відчувала, що її безтямна пристрасть потроху слабне; у своїй вбиральні вона знову опановувала себе і всі її буденні інтереси втрачали будь-яку вагу.

Так почався другий тиждень. Майкл, Роджер і Том весело проводили час. Вони купалися, грали в теніс, у гольф, каталися на човні. Ось уже залишилося чотири дні… А ось тільки три…

«Ну, тепер уже недовго терпіти. Коли ми повернемося до Лондона, все зміниться. А зараз головне — не показувати,^ що я страждаю. Треба удавати, ніби все гаразд», — вирішила Джулія.

— Нам пощастило — весь час було сонце, — сказав Майкл. — А Том молодчина, правда? Шкода, що він не може побути з нами ще хоч тиждень.

— Так. Шкода.

— По-моєму, кращого товариша для Роджера й бути не може. Том цілком нормальний і порядний хлопець.

1 Актори світової слави.

— Так, цілком.

«Несосвітенний дурень, несосвітенний дурень», — подумала вона.

— Дивитися, як вони їдять, — справжня насолода.

— Так, ти маєш рацію.

«А щоб вони подавилися!» — подумала Джулія.

Том мав повернутися до Лондона в понеділок одним із перших ранкових поїздів. Декстери, які відпочивали в Бурн-Енді, запросили їх усіх до себе в неділю на обід.

Тепер, коли Томова відпустка закінчувалася, Джулія раділа, що жодного разу ні рухом, ні поглядом не виказала свого роздратування. Вона була певна, що він навіть не здогадувався, якого завдав їй болю, зрештою їй треба бути толерантною, бо він ще зовсім юнак, і якщо мовити правду, то вона могла б бути йому матір’ю. Шкода, звичайно, що вона закохалася в нього, та тепер уже цьому не зарадиш; вона з самого початку казала собі, що ні в якому разі не повинна допускати, аби він почував себе в чомусь їй винним. У неділю вона нікого не запрошувала на вечерю. Їй хотілося, щоб цього