Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко

Публіка цікавиться дуже політичним становищем у Зах. Україні. Праві кола зовсім тепер не ховаються у приватних розмовах з тим, що політичне становище у Зах. Україні краще, ніж у нас, бо там, мовляв, українці мають волю. Можуть виступати, явно на зборах, у соймі, у пресі. «А в нас, цього нема»? – каже ЯКОВЛЕВ (курси українізації). ВАРЛАМ (ДВУ) теж заявляє, що в Зах. Україні можна вільно писати, виступати. А в нас – ні. Він покликується на кооперативну делегацію, що була в нас улітку, чи навесні. Ось його слова: «Уявіть собі, приїздить на Рад. Україну делегація, вертається до Галичини, робить там доповідь, хвалить більшовиків, і там їх не арештують, бо там воля слова. А в нас не можна нічого сказати, особливо українцеві».

Виступом ПАНАЇТ Істраті закордоном письменники Харківські обурені. Навіть ПОЛІЩУК каже, що ІСТРАТІ – наймит охранки, але в цьому обуренні можна почути й деяке вдоволення, мовляв, більшовики платять за пропаганду, яка обертається проти них (СЛІСАРЕНКО).

Невдоволеність почувається серед укр. письменників, що ДПУ не арештовало ПИЛЬНЯКА. Коли б це було на Україні – каже ВИШНЯ, то давно б арештували. А Москві можна все. Цю саму думку висловлює і МАР’ЯНОВ (Робіт. Газета Пролетар).

Витяг з протоколу показів Лебеденка

15 лютого 1930 р.

Із письменницьких кол знайомий з ВИШНЕЮ, МОМОНТОВИМ[6], КОЦЮБОЮ, ЧЕРНОВИМ та мало знайомий з Вал. ПОЛІЩУКОМ. Із вражінь, які я маю від різних розмов про письменство та письменників, які конкретизувати зараз не можна, тому що я їх перезабув, я роблю такий висновок. Письменників потрібно розбити на дві категорії, старшої генерації та молодшої генерації.

До старшої я відношу таких як, СЛІСАРЕНКО, МАМОНТІВ, ФІЛІПОВІЧ, РИЛЬСЬКИЙ, ВИШНЯ, частину Ваплітян як ЛЮБЧЕНКО, ПАНЧ та інші, які є безперечно типовими подорожніми Радвлади до певного часу, в силу об’єктивних умов. Це группа, яка своїм ідеологічним корінням, глибоко сидить в минулому, як в розумінні форми тематики так і певних письменницьких традіцій, їм не чужа романтично-народницька національна стихія.

Доказом цьому є те, як мені говорили, що у багатьох письменників, зокрема у СУСЮРИ9, є багато невиданих творів, які ідеологічно і по формі не відповідають сучасности, як зв’язані з минулим. До молодшої генерації я відношу тих письменників, які оформились за революційну добу, але які в своїй більшости є теж подорожники, але більше щирі тому, що не зв’язані з минулим.

Інформація з донесень секретного співробітника «Передерій»

13 березня 1930 р.

Перші вражіння присутніх на процесі «СВУ» не є характерними і цілком виявленими. Причина цьому та, що засідання суду занято заслуханням читання обвинувального висновку й широкий загал слухачів природня річ більший інтерес виявляє до допиту підсудних, аніж до самого акту. Проте це не значить, ніби слухач ставиться пасивно й не реагує. Мене цікавило ставлення різних груп слухачів. Перший день я мав собі за завдання встановити, звичайно в міру можливого, ставлення інтелігентської частини слухачів. Треба сказати, що тут мені трохи пощастило. Група осіб за професією українські письменники на чолі з ОСТАПОМ ВИШНЯ кількістю чолов. – 6–8 досить жваво ставилась до окремих місць обвинувального висновку, при чим голосів схвалюючих саму суть існування організації не було чути. Вражіння в мене склалось таке: серед цієї групи є безперечні прибічники ІВЧЕНКА (підсудного) доказом чого є вислів з таненням в голосі: «Ти диви, на останньому з’їзді в Київі (який саме з’їзд не названо) він виступав з такою палкою радянською промовою, а вийшло опинивсь на лаві підсудних». Надто рано, але вже почали пророкувати про можливий присуд. Остап ВИШНЯ кинув фразу: «Ну що ти їх звільнять, вони знов організуються» – жаль що поспішили т.т. письменники, треба було б чути останні свідчення підсудних, де кожен з них, даючи останнє слово висловлював абсолютно про протилежне.

Ця ж група осіб вела проміж себе таку розмову – «Ну скажи, навіщо була потрібна організація, що являє собою безпринципний бльок» – але хотілось заперечить шановним письменникам. Організація, що існує з 25–26 р., має свої філіяли, певну сістему, притом визначену програму, це вже не безпринципний бльок, а щось позначніше. Додати зв’язок й зносини з закордоном, і справа стане ще яснішою, думаю, що кожен з них це також розуміє. Просидівши примірно до 8 год., майже всі вони засідання покинули. Цікавою була розмова й другої інтелігентської групи з 3 осіб, здається, всі студенти, принаймні, один з них якийсь «Юра» – студент Харків. ІНО. На запитання товариша, де добув квитка відповів: «в письменницькій організації», виходить, що з молодих письменників, але цей факт подтвердили й подальші їх розмови. Це цілком ще молоді юнаки, зміст розмов про підсудних не определений, почути від них можна було всячину, починаючи з обізнання підсудних за прізвищем й кінчаючи оцінкою організаційної побудови, в …, що то за організація, що розкрита, а ще складається з академіків та професорів, ніби виявляється конспиративну нездатність: це примірно вражіння першого дня.

Другий день письменницької групи я не бачив, та вона в даний момент і не являє такої цінності, а тілько приблизно. Я вже був зорієнтований і мене зацікавило ставлення робітництва, що прийшло безпосередньо з виробництва. Їх було 4 чол., видно всі від одного підприємства. Те, що довелось мені від них чути, є повчальне, на мою думку, цінне. Наприклад, всі вони з інтересом слухали обвинувальний висновок (видно було, що важко розуміти українську мову через гучномовець в швидкому читанні), жваво ділились місцями, які вважали за особливо важливі, коли читали про лікарську групу, де говориться про підготовку відповідних кадрів для села, то майже одноголосно було зауваження: «Видишь врачей для села и наверное все на село», в цьому коротенькому виснові відчувалось, що робітники зрозуміли зміст роботи СВУ. Далі поміж себе говорять: «Нет, высшие группы хоть бы им что, все свое думают. Ну… ЕФРЕМОВ – председатель Академии (прибільшено тітул) чего ну… было, а все же контрреволюционер». Пройшов весь час з інтересом, не утримались і вони від того, аби погадати про можливий вирок, на їх думку розстрілу нікому не буде, бо прийметься до уваги їх роботу як наукових діячів. До кінця не досиділи, пішли раніше. Чув і такий голос щодо вироку: «Найбільша кара – це вислання до Соловків, аргументуючи що ніяких конкретних виступів не було, група терористів активної дії не мала, і була занята лише ідеологічною роботою – це вислив однієї інтелігентки. Відмічаю окремо, що мимоволі довелось зустрітись з ЯВОРСЬКИМ І., свояком засланого ВЛАСЕНКА І. Д., пройшов ніби по квитку ячейки заводу «Красный Октябрь». Людина надто хитра, в словах був щодо оцінки обережний і …ко сказав: «розумні люди, а дурною зайнялись справою». На запитання про ВЛАСЕНКА, де він і що робить, зробив міну, нічого не знає, явно бреше,