Ренделі Фрейкс - Термінатор

Лейтенант не вірив власним очам — чоловік, навіть не здригнувшись, розвернувся і підкинув важку «АР-180», немов пластмасову іграшку. Кулі вразили Трекслера у плече, груди та живіт. Він повільно осів на підлогу, дивлячись на бризки власної крові. Біль у грудях уже вщухав. Отже, Різ не є божевільним. Це було останньою думкою Трекслера.

Уражений Вукович, трохи нахилившись, дивився на пошматоване шефове тіло. Знавіснівши, він утнув чергову дурницю — вистрибнув у коридор і націлився у спину вбивці.

— Гей, ти! — спересердя гукнув Вукович.

Чоловік розвернувся, вдячно зустрів вогонь і пострілом з гвинтівки спровадив ошелешеного Буковина на той світ.

Сара здригнулася усім тілом — хтось намагався потрапити до кімнати. Клацаючи зубами з переляку, вона визирнула з-за столу. За скляними дверима прозирав великий силует. Це він! Безперечно, це він!

Сара знову сховалася під стіл. Її огорнув невимовний жах. Це ж бо остарня хвилина її життя! Чоловік розтрощив скляні двері, клацнув замком зсередини та забіг до кімнати. Дівчина заплющила очі, але нічого не сталося.

— Саро? — покликав голос.

Це був Різ. Не вагаючись жодної секунди, Сара видерлася з-під столу й побігла до нього. Різ зрадів навіть більше за неї. Сара жива! Отже, завдання можна виконати! Кайл ухопив її за руку, і вони побігли коридором, у якому вже починалася пожежа. Різ, тягнучи за собою Сару крізь спотворені кулями кімнати, намагався триматися якнайдалі від коридорів. Там лежали закривавлені трупи. І там діяв Термінатор.

Полум’я вже охопило приміщення. Різ розумів, що незабаром усі можуть завинути від нестерпного жару. Розбивши шибку, Кайл випхав надвір напівпритомну Сару, яка вже наковталася диму. Підвищення температури відчув і Термінатор. Незабаром його шкіра вкриється пухирями й почне відмирати.

Стрілянина вщухла. Убивати більше не було кого, але ціль відшукати. так і не вдалося. Кіборг почав прокручувати можливі варіанти її втечі, коли до нього крізь гуготіння вогню пробився звук увімкненого двигуна. Термінатор одразу зрозумів, де перебуває ціль і побіг до автостоянки. Утікачі вже мчали виїзною доріжкою у червоній «пінто». На вогняному тлі Різ побачив постать Термінатора. «Лягай!» — гукнув він Сарі.

Термінатор ретельно цілився, враховуючи швидкість машини та кут повороту. Він зробив три швидких постріли, аж тут виявилося, що набої в магазині скінчилися. Мішень тим часом зникла за рогом будинку.

Різові й Сарі пощастило. Перша куля влучила у ліве крило машини. Друга прохромила капот, але двигун залишився цілим. Остання пробила ліві передні дверцята і впала на килимок водієві під ноги.

Різ цілу годину гнав машину, зосередивши увагу на дорозі і лише час від часу поглядаючи на Сару. Вона ледь не втратила свідомості, коли вони вилетіли зі стоянки і машина кулею помчала до швидкісної траси.

Спочатку Різ їхав світ за очі, щоб лише збільшити відстань поміж ними та м’ясорубкою в поліційній дільниці. Але за кілька хвилин він зменшив швидкість, увімкнув фари та почав наслідувати маневри інших водіїв. Сполотніла Сара трохи заспокоїлась, але і вона, і Різ мовчали.

— Я радий, що ви живі, — мовив нарешті Різ, не повертаючи голови. Його голос був щирим. Вона лише кивнула у відповідь, поволі заспокоюючись.

— Куди ми їдемо? — насилу вимовила Сара.

Різ зрозумів, що сам іще не знає, зиркнув у дзеркальце — чи немає позаду чогось підозрілого? З’їхав на узбіччя й відкрив бокс для рукавичок. За комплектом запасних запобіжників, коробочкою з ліками, пакетиками кетчупу й гірчиці лежала дорожня мапа. Стара й поблякла, напевне, що застаріла — але це було краще, аніж нічого. Він шукав відкриту місцевість. Знайшов.

— Мабуть, краще їхати на південь. Можливо, до Мексики.

Вони їхали мовчки, поринувши кожен у власні роздуми.

Сара намагалася відігнати спогади про Джинджер із Метом. Ні, їхньої жахливої смерті їй швидко не забути. Хвилин із двадцять вони їхали швидкісною трасою на південний схід, потім попрямували на південь трасою номер 57. Бензину в машині було обмаль; у ці нічні години всі бензоколонки, що траплялися на шляху, були зачинені. Десь у горах, північніше від Бріа, двигун «пінто» почав чхати та форкати. На неосвітленій ділянці дороги Різ натиснув на гальма й скотився на узбіччя.

Вони зморено вилізли з машини, хоча Сарі не дуже цього хотілося. Навіщо спати просто неба, коли в їхньому розпорядженні чудове авто? Але Різ наполягав — у машині лишатися небезпечно. І Сара погодилася. Різ мав рацію.

Кайл витяг з багажника ліхтар та аптечку. Удвох вони відкотили машину до невеликого переліску. Тепер з дороги їхній «пінто» нікому не буде видно.

Дорога до Бріа, 3.31 ночі

Сара уважно спостерігала за Різом. Той, сівши навпочіпки, прочісував перелісок — справжній супербоєць з манерами танцюриста. Його очі, немов камери спостереження, не моргаючи, ретельно вивчали ландшафт місцевості. Це був звір із породи котячих, тендітний, але готовий до бою, з гнучким тілом; під шкірою вигравали посинілі від ударів м’язи.

Так, це, поза сумнівом, вояк. Така поведінка стала для Кайла природною. Дійшовши цього висновку, вона зовсім по-іншому сприйняла його розповідь. Досі все, що сталося — бійня в поліційній дільниці, шалені перегони, неймовірні події у «Чорній Технології» — здавалося абсолютно нереальним. Зараз, спокійно спостерігаючи за Різом, Сара зрозуміла: усе, що він розповів — правда.

Її хоче вбити робот, який прийшов із майбутнього. «Власне, не робот, а кіборг», — подумки виправилася вона. Убивча машина в людській подобі пройшла крізь кордон з тридцяти поліціянтів, неначе комбайн пшеничним полем. У нього влучила не одна куля — і хоч би там що. І захистити Сару від цього страхіття здатен лише цей солдат, зовсім ще хлопчик… Так, усі його рухи виважені, але ж, здається, він наляканий не менш за неї.

Вони підійшли до цементної дренажної труби під трасою номер 57, що нагадувала темну печеру з гладкою поверхнею і була цілком придатна для ночівлі. Дно було вкрите зеленуватим смердючим слизом. Сара зморщила носа, але втома перемогла — вона сіла біля стіни напроти Різа. Той, освітлюючи ліхтарем їхнє імпровізоване помешкання, повільно приходив до тями після нічного божевілля. Нарешті він приязно поглянув на неї. Його шепіт сколихнув густу нічну тишу.

— Вас не поранено?

Сара, несподівано для себе, зайшлася сміхом, але тієї ж миті зупинилася. Оглянула себе. Крові немає. Ніде нічого не боліло.

— Ні, зі мною все гаразд, — відповіла вона, потім наважилась додати: — Різе… це все правда. Війна… Все, про що ви розповіли…

Вона вже не питала, а нібито погоджувалася, тому Різ нічого не відповів. Він напружено дивився на дівчину,