Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Обережно!.. Не смикай так, вона без свідомості…
-Цілителів!
-Швидше…
Рубі чула все це, мов крізь сон. Все ще дуже боліли ребра – дівчина не сумнівалася, що знайде там немало синців. Голова розколювалася, кожне слово віддавало, наче молотком по черепу. Очі пекли, в горлі було абсолютно сухо.
Дівчина не сумнівалася – це була реакція на прокляття, але від цього не ставало краще. Севен був поранений, але до кінця подорожі пересів до неї в авто і тримав її за руку. І Рубі була вдячна йому за це.
Кількох Наставників серйозно поранили. Серед них – і Наставника Алісдейра, що й не дивно, якщо згадати, як він закривав собою Катрін. Емілія виглядала краще, ніж поранені, але теж побито. Катрін же саме зараз умощували на ноші троє людей, а з великого будинку неподалік до них бігли чоловіки в простих чорних костюмах, схожих на піжаму.
Ернандес глухо застогнала.
-Рубі, все гаразд? – біля неї озвався Севен.
-Я… не впевнена…
Дівчина відчувала, як до горла хвилями підкочується нудота.
-Рубі? – руки хлопця не давали їй впасти. – Рубі?.. Цілителя! Швидше…
Далі земля захиталася, дерева пішли обертом довкола неї, і все поглинула темрява.
Вона летіла в безкрайню далину, де не було нічого, і де було все. Простір мінився неймовірними барвами – золотисто-бузковий, гранатово – синій, індиго і білий, чорний зі сріблястими вкрапленнями – все крутилось довкола неї з шаленою швидкістю. Відчуття польоту було дивовижним – вона відчувала себе такою легкою…
Її тягнуло вперед – туди, де фіолетовий туман блищав, наче коштовне каміння, а вона сміялася, сміялася, вітер кружляв із нею десь посеред нічого…
Цей страшний біль упав на неї нізвідки. Раптом здалося, що закінчилося повітря – легені розривало, вони наче горіли у вогні. Вітер перетворився на сухий вихор, який сіяв довкола гарячий пісок. Стало так боляче… Боляче… Біль затьмарив усе.
Вона каменем полетіла донизу, з розгону розбиваючись на камінні.
Наосліп, хапаючи ротом повітря, вона йшла вперед, натикаючись на кам’яні стели, кров стікала з розбитих рук і поранених ніг, устилала багряним килимом суху землю, яка одразу ж всотувала її – позаду неї виростали троянди.
Скривившись і поволі ступаючи вперед, вона притискала руку до грудей. Усередині немов розсипались пекучі жарини. Кров проступала у неї між пальцями, стікаючи на порвану білу сукню.
Вона когось шукала. Когось, чиє ім’я не могла вимовити. Когось, хто б міг допомогти їй. Когось, з ким вона була б у безпеці.
Повсюди чулося якесь глухе завивання. Вона не знала, що це таке, та і не хотіла б. Вона знала, що мусить іти вперед…
Яскраве світло вдарило по очах. Вона озирнулася.
Як світло може бути яскравим, якщо воно таке примарне?
Постать попереду не здавалася загрозливою. Вона довірливо підійшла ближче.
-Хто ти?
Власний голос її здивував. Він був якийсь… Примарний. Так не говорить людина. Так дзвенить кришталевий дзвоник.
Чи була вона людиною?
Щось прокидалось усередині.
-Я той, кому відомо все. Я все.
-Ти не можеш бути всім, – вона розсміялася, вслухаючись у срібний передзвін свого сміху.
-Можу, – його голос був таким ласкавим, заколисуючим. – Дивись!..
Він простягнув руку, і світ навколо знову засяяв барвами.
І тепер це був світ.
Скільки сягало око, зеленіла трава – яскрава, молода, свіжа, це була долина, повна квітів, а поруч текла ріка, повновода, прозора, чиста.
Мить, і все змінилося, тепер вони стояли на високій горі, сходило сонце, і дмухав свіжий вітерець.
Ще хвилька – біля них вже шумить море, доноситься солоний аромат хвиль.
-Не люблю моря…
Вона відчула, що він усміхається.
-Я знаю.
А відразу після того вони опинилися в густому лісі, де стояла дзвінка тиша.
-Ти варта більшого, аніж ти маєш, – він подав їй руку. Вона оперлася на неї, і відразу ж вони опинилися у пишній залі якогось палацу, де все було із золота, а перед нею схилялися придворні. Вона вже хотіла усміхнутися їм, аж раптом помітила неприродний синій відтінок їхньої шкіри, затуманені очі, гнилі зуби, вишкірені у світських посмішках…
І з жахом відсахнулася.
-Ні!
Картинка розбилася на друзки, наче скло.
Вона знову стояла посеред нічого, де вітер носив гарячий пісок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стражі Дзеркала , Yuleesi», після закриття браузера.
