Марія Миколаївна Влад - Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань, Марія Миколаївна Влад

понедіунок. Ни брала си за веретено і иглу у вівторок, боєласи напасти; спала у Божю середу. Усі божки сєткувала. Сербувала і чєтверь, бо то четверта Божя днинка у тижни. У п’єтницу нічьо руков ни кєвала, бо це шє май бильшя від середи Божя днинка, а в суботу ни вільно робити, бо субота задушна — за роботу у суботу сердєтси людські душі з того світа. У неділю навіть коло печі ни порала си, бо день си, прецінь, називає — нічьо не ділай. І так пережила усе житє. Чоловік из таксу жинкоу ни мау шєстя на своїм газдіустві. Гет избідніу, цілком обголіу, ни міг си ни в чім запомочі.

Єк та жинка єму умерла, вин поклау єї голу-голіську у деревище, єк мама на світ уродила. Лиш одно місце на її тілі накриу покришкоу вид горшька, ика шє си у хаті завалєла. Єк изийшли си люди на комашню та й прийшоу піп за мерцем, розкрили деревище, піп єк уздріу голу жінку-мерця у деревищю, зачєу си вадити из чьоловіком, чього вин изробиу из свої жинки по смерти таку публіку, таж це и встид и гріх.

А єк тот чьоловік розказау, єк то єго жинка усі дні сєткувала, єк Сави и Варвари сербувала, нічьо рукоу ни кєвала ни одного дня, так єк друга чєлєдь лиш на Сави та Варвари, то піп зачєу инакше говорити и небіжку опроважєти:

Було ни савити, ни варварити, А на сорочьку собі пазити. Господи помилуй и прости, Вид такої жинки заступи.

Почерез то теперішні гуцулки уже рідко котра савит и варварит, а на сорочку пазит, бо боітци такого притрафунку”.

Найбільше свято у гуцулів, та й на цілій Галичині, у Буковині, Закарпаттю випадає у січні. Як сонечко зачинає змагатися в силу, а Божа днинка береться рости — настає Новий рік. Цю пору обходять не тільки дома, а й у церкві/ Не забуваймо, що гуцули святкують дотепер старий Новий рік, що припадає на Василія, 14 січня. Але починають, раніше — з Різдва, Із Свя.-того вечора. 6 січня, “як сонечко зачинає змагатися в силу, а Божа днинка береться рости”. Мужчини, що роблять бутинами, порозходилися зарібками у чужі сторони, сходяться, аби там що було, у цю пору додому, як ведеться з давнини — спожити разом Тайну вечерю Святого вечора у своїй хаті Бо лиш у рідну хату приходять у ту пору на Тайну вечерю і душі померших. Кого вже кого, а померших гуцули шанують впродовж усіх часів. Це видно і по коляді, що називається “Умерска”:

Ой як сей ґазда з дому відходив (Ой дай Боже!), Скликав він собі всі сусідочки, Всі сусідочки, свою ґаздиню, Свою ґаздиню й свої діточки, І схотів собі свічки сукати, Заставив собі прощі прощати; Ой сказав собі попа привести. Усукав собі лишень три свічці. При першій свічці тіло вмирало, При другій свічці душку спускало, При третій свічці тіло вбирали. Ой прийшли за ним святі янгелі, Ой прийшли за ним п’ятьма возами. На першім возі самі корогви, На другім возі самії книги, На третім возі самії свічі, А на четвертім самі ангелі, А п’ятим возом все тіло взяли. Як си зближили вони до церкви, Ой сами дзвони та й задзвонили, Самі си двері порозтворєли, Самі си свічі позажигали. Ой ввійшли попи служби служити, Служби служити, опроважєти, Ой тогди зачєв він промов’єти До свої жінки, до своїх дітей: Шоб єсте мене не забували, Все в суботоньки ізгадували, Все в суботоньки ізгадували Все в суботоньки і в неділеньки Колачіками, акафистами, Як того нема — кавалком хліба. Я ж за вас буду Бога просити, Шо ви будете многа літ жити. А встаньмо, браття, ми си підведім, Ми си підведім, всі руки складім, Всі руки складім, молитви скажім За цю душечку, що відси пішла, Із сего дому, з сего талану: Шоби та душка із Богом була, В царстві ясному супочивала!

Зв’язок живих із душами умерлих не переривається у цім краї. І про те ще далі поговоримо. А нині Святнії вечір — Христос ся рождає! Славімо єго! У нас дома за тиждень перед Різдвом мама зачинала поратися у хаті: білить, миє пере, порядкує, — всі разом убираємо хату по-святошному, печемо завиваники з маком (лишився тільки спогад про мак!), з горіхами і повидлом, варимо пшеничку і лагодимо решту страв — усіх дванадцять. На Святий вечір і найрідніший прилагодиться до вечері якнайкраще. Покійний тато, бувало, у передріздвяні дні нарубає сухих букових дров, вивезе гній на город, зчеше маржину, почистить у стайні, колешні, поприбирає у коморі, на поду.

В церкві також порядкують. Люди ладяться до великого свята Постом, Пилипівкою — не лише тілом, а й душєю єднаються з ним. Не дочекаємося того вечора. Мама миє грибна фасолі, сущениці, сливки, рихтує крупи з олієм і