Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— Електричний!

— Їй-бо, у це можна повірити! Але ви, пане Аронаксе, — запитав Нед Ленд, одержимий своїм наміром, — ви ж бо можете мені сказати, скільки людей на борту? Десять, двадцять, п’ятдесят, сто?

— Не можу вам на це відповісти, Нед! І послухайте мене, викиньте з голови вашу вигадку захопити «Наутілус» або втекти з нього. Судно — справжнє чудо сучасної техніки, і я дуже шкодував би, якби мені не випало з ним познайомитися. Багато хто побажав би виявитися в нашому становищі, хоча б заради можливості подивитися на всі ці чудеса! Тому заспокойтеся і давайте спостерігати за тим, що відбувається навколо нас.

— Спостерігати! — закричав гарпунер. — Так хіба щось побачиш у цій залізній в’язниці! Ми рухаємося, ми пливемо, як сліпі…

Не встиг Нед закінчити фразу, як раптом у салоні стало темно. Світоносний плин померк так раптово, що я відчув біль у очах, як це буває при різкому переході з мороку на яскраве світло.

Ми завмерли на місці, не знаючи, що нас очікує, — задоволення чи неприємність. Але тут почувся якийсь шерех. Неначе залізна обшивка «Наутілуса» стала розсовуватися.

— Кінець кінця! — сказав Нед Ленд.

— Загін гідромедуз! — бурмотів Консель.

Раптом салон знову освітився. Світло проникало у нього ззовні з обох боків, через величезні овальні стекла у стінах. Водні глибини були залиті електричним сяйвом. Кришталеві стекла відокремлювали нас від океану. У перший момент я здригнувся при думці, що ця тендітна перешкода може розбитися; але масивна мідна рама надавала стеклам міцності майже незламної.

Морські глибини були чудово освітлені в радіусі однієї милі від «Наутілуса». Неймовірне видовище! Яке перо гідне його описати! Який пензель здатен зобразити всю ніжність барвистої гами, гру світлових променів у прозорих морських водах, починаючи від глибинних шарів до поверхні океану!

Прозорість морської води відома. Установлено, що морська вода чистіша найчистішої джерельної води. Мінеральні й органічні речовини, що містяться в ній, тільки збільшують її прозорість. У деяких частинах океану, коло Антільських островів, крізь шар води в сто сорок п’ять метрів можна прекрасно бачити піщане дно, а сонячні промені проникають на триста метрів у глибину! Але електричне світло, що спалахнуло в самісінькому лоні океану, не тільки освітлювало воду, але і перетворювало рідке середовище навколо «Наутілуса» у рідкий пломінь.

Якщо сприйняти гіпотезу Еремберга, що вода в морських глибинах фосфоресціює, то треба визнати, що природа приберегла для мешканців морів одне із найчарівиіших видовищ, про що я можу свідчити, спостерігаючи гру світлових променів, які переломлюються в грані тисячі рідинних алмазів. Вікна обабіч салону були відкриті в глибини незвіданого. Темрява в кімнаті підсилювала яскравість зовнішнього освітлення, і здавалося, коли дивишся у вікна, що перед нами гігантський акваріум.

Створювалося враження, що «Наутілус» стоїть на місці. Пояснювалося це тим, що око не вловлювало ніякої нерухомої точки. Але все-таки океанські води, що їх перетинав форштевень судна, часом проносилися перед нашими очима з надзвичайною швидкістю.

Зачаровані картиною підводного світу, обіпершись на виступ віконної рами, ми прилинули до стекол, не знаходячи слів від подиву, аж тут Консель сказав:

— Ви бажали побачити, любий Неде, тож дивіться!

— Дивовижно! Неймовірно! — говорив захоплено канадець, забувши і свій гнів і свої плани втечі. — Варто було приїхати здалеку, щоб помилуватися на таке диво!

— Так, тепер мені зрозуміле життя цієї людини! — вигукнув я. — Він проникнув у особливий світ, і цей світ розкриває перед ним свої найсокровенніші таємниці!

— Але де ж риби? — запитував канадець. — Я не бачу риб!

— А на що вони вам, любий Неде? — відповів Консель. — Адже в рибах ви однаково не розбираєтеся.

— Я? Але ж я рибалка! — заперечив Нед Ленд.

І між друзями зав’язалася суперечка; обоє вони розумілися на рибах, але кожний по-своєму.

Відомо, що риби складають четвертий і останній клас хребетних[45], їм дане дуже точне визначення: «хребетні — тварини з подвійним кровообігом і холодною кров’ю, дихають зябрами і пристосовані жити у воді». Риби підрозділяються на костистих і хрящових. Костисті — це риби, у яких кістяний скелет; хрящові — риби, у яких кістяк хрящовий.

Канадець, можливо, чув про такий підрозділ, але Консель, як більший знавець у цій царині, не міг із почуття дружби допустити, щоб Нед виявився менш освічений, аніж він. Тому він сказав:

— Друже Нед, ви гроза риб, майстерний рибалка! Ви переловили чимало цих цікавих створінь. Але б’юся об заклад, що ви і уявлення не маєте, як їх класифікують.

— Як класифікують риб? — серйозно відповідав гарпунер. — На їстівних і неїстівних!

— От так гастрономічна класифікація! — засміявся Консель. — А чи не скажете ви, чим відрізняються костисті риби від хрящових?

— А може, й скажу, Консель!

— А ви знаєте, як підрозділяються ці два основних класи?

— Поняття не маю, — відповідав канадець.

— Отож, любий Неде, слухайте і запам’ятовуйте! Костисті риби підрозділяються на шість підзагонів: по-перше, колючепері з цільною