Марк Твен - Пригоди Гекльберрі Фінна

за книгою і принести її, тільки нікому нічого не казати. Я відповів, що принесу. Отож я тихенько вийшов із будинку й побіг дорогою; дивлюсь — у церкві нікого вже немає, крім однієї чи двох свиней: двері ніколи не зачинялися, а свині влітку люблять валятися на дощаній підлозі, бо вона прохолодна. Ви, певно, помітили, що більшість людей ходить до церкви лише коли припече, ну а свині — то інша справа.

Ох, думаю, щось тут не те; не може бути, щоб вона так засмутилася через Євангеліє. Я потрусив книжку, дивлюсь — випав невеликий аркушик паперу, а на ньому написано олівцем: «О пів на третю». Я ще пошукав, але більше ніяких записок не було. Я так нічого й не зрозумів, тож узяв та й засунув папірець назад, а коли повернувся додому й піднявся нагору, міс Софія стояла у дверях своєї кімнати й чекала на мене. Вона затягнула мене в кімнату і зачинила двері, тоді почала гортати Євангеліє, доки не знайшла записку, а коли прочитала її, то дуже зраділа, і не встиг я опам’ятатися, як вона схопила мене за плечі, обійняла і сказала, що я найкращий хлопчик на світі й щоб я нікому нічого не розповідав. Щоки в неї зарум’янились, вона вся розчервонілась і від цього стала дуже гарненькою. Мене просто розпирала цікавість, і, перевівши подих, я одразу ж запитав, про що була записка; а вона запитала, читав я її чи ні, тоді я сказав, що не читав. Софія запитала, чи вмію я читати рукописні літери, а я відповів, що не вмію, читаю лише надруковане. Тоді вона мені сказала, що в цій записці немає нічого особливого, це просто закладка, і щоб я йшов гратися.

Я пішов на річку, роздумуючи про все це, і раптом помітив, що за мною іде мій негр. Коли ми відійшли від будинку настільки, що нас уже не можна було помітити з вікон, він озирнувся навсібіч, а тоді підбіг до мене та й каже:

— Містере Джордж, чи не хотіли б ви піти зі мною на болото? Я вам покажу багато-пребагато водяних змій.

Думаю: щось тут не так, він і вчора те саме казав. Кому потрібні ці водяні змії, щоб за ними ганятися? Він що, сам цього не розуміє? Цікаво, до чого це він веде? Кажу йому:

— Добре вже, йди вперед.

Я пройшов за ним десь півмилі, тоді він рушив навпростець через болото і ще півмилі брів по щиколотку в воді. Незабаром ми підійшли до невеличкого острівця сухої землі, який весь заріс деревами, кущами та плющем, і тут негр сказав:

— Ідіть туди, це лише два кроки — там вони і є. А я їх і раніше бачив, нащо вони мені здалися!

Він повернув назад, знову похляпав по болоту й зник за деревами. Я ж пішов далі й незабаром натрапив на маленьку галявинку, десь із кімнату завбільшки, всю обплетену плющем; раптом бачу — просто на землі спить людина, і щоб мені крізь землю провалитися, якщо брешу: це був мій старий Джим!

Я його розбудив, думаю: ото зараз здивується, коли мене побачить, але якраз і не вгадав. Він ледь не заплакав, так зрадів, але ні на крихту не здивувався. Сказав, що тієї ночі весь час плив позаду мене і чув, як я кричав, але боявся відгукнутися: не хотів, щоб його підібрали і знову продали в рабство.

— Я, — каже, — трошки вдарився і не міг швидко пливти, того добряче відстав від тебе наприкінці; а коли ти виліз на берег, я подумав, що на суші зможу наздогнати тебе і без крику; а коли побачив той будинок, то перестав поспішати і пішов повільніше. Я був ще далеко й не чув, що вони тобі кажуть, і собак теж боявся; а коли все вгамувалося, я зрозумів, що ти тепер у будинку, і пішов у ліс чекати світанку. Рано-вранці негри проходили повз мене на роботу в поле, взяли мене з собою і показали це місце — тут вода, і собаки мене не почують; щовечора негри приносять мені якихось харчів і розказують, як тобі там живеться.

— Чого ж ти раніше не сказав моєму Джеку, щоб він привів мене сюди?

— Та нащо мені було тебе турбувати, коли ми ще нічого не зробили? А тепер в нас усе готово. При нагоді я купував каструльки та сковорідки, а ночами лагодив пліт…

— Який пліт, Джиме?

— Наш старий пліт.

— А хіба його не розбило на друзки?

— Ні, не розбило. Його добряче пошарпало, це правда, — один кінець зовсім відірвався. Але все ж шкода не така й велика, тільки речі наші майже всі потонули. Якби нам не довелося пірнати так глибоко і пливти так довго під водою, та якби ніч видалась не така темна, ми б побачили пліт. А так ми з тобою перелякалися, що зовсім голову загубили, як то кажуть. Ну, це не страшно, тепер він знову як новенький, і речей у нас багато нових замість тих, що потонули.

— То звідки ж узявся цей пліт, Джиме? Ти його спіймав, чи що?

— Як би я його спіймав тут, у лісі! Ні, це негри його знайшли — він тут неподалік зачепився за корч на повороті ріки — і заховали його під вербами, а потім почали сперечатися, кому він мусить дістатися, так що й до мене це дійшло, ну, а я все це відразу припинив. Сказав їм, що пліт нікому з них не належатиме, бо він наш із тобою. Питаю: невже вони посміють захопити майно білого джентльмена, щоб потім за це отримати прочуханки? Потім дав їм по десять центів на брата, і це їх дуже втішило; тепер думають: от якби плоти частіше припливали, щоб їм розбагатіти! Вони всі до мене дуже добрі, якщо мені щось треба, то двічі просити не доводиться, синку. Цей Джек — хороший негр, зовсім не дурний.

— Згоден, дурнем його не назвеш. Він же мені не сказав, що ти тут, просто покликав сюди, буцімто хотів показати водяних змій. Раптом щось станеться, то він лишиться осторонь: може сказати, що нас разом не бачив, і це буде правда.

Мені не хочеться багато розповідати про наступний день. Постараюсь швиденько. Я прокинувся на світанку і хотів було перекинутись на другий бік і знову заснути, як раптом зауважив, що в будинку дуже тихо — нікого не чути. Такого ще ніколи не було. Тоді