Анрі Ален-Фурньє - Великий Мольн

на нас. А ми наближаємось до нього й дедалі краще бачимо його личко, таке біле-біле, таке гарненьке, що аж страшно!.. Схопила я твого дядька за руку, тремчу, як листок на дереві, і спадає мені на думку: це сам господь бог!.. Я й кажу: «Поглянь! Ось привид!» А він відповідає — тихесенько й сердито: «Я й сам бачу! Мовчи, стара цокотухо…» Він теж не знав, що робити. А кінь наш зупинився… Тепер зблизька бачимо: личко в юнака бліде, на чолі піт, брудний берет і довгі штани. Чуємо ніжний голос: «Я не юнак, а дівчина. Я втекла з дому, дуже втомилася. Будь ласка, пане й пані, візьміть мене на свою бричку…» Ми взяли її з собою. Як тільки дівчина сіла, вона зомліла. А знаєш, ким вона виявилася? Нареченою юнака із Саблоньєра, того самого Франца де Гале, на чиє весілля нас запросили!

— Але ж весілля не відбулося, якщо наречена втекла! — сказав я.

— Еге ж, не відбулося, — відповіла тітка, спантеличено дивлячись на мене. — Весілля не було. Бо ця сердешна сваволиця задурила собі голову усілякими нісенітницями. Вона все нам пояснила. Сказала, що вона — дочка бідного ткача. І вирішила, що таке велике щастя не для неї, що її наречений ще надто юний, що всі чудеса, про які він їй розповідав, — просто його вигадки, і коли зрештою Франц приїхав по неї, Валентіна злякалася. Незважаючи на холод і вітер, хлопець прогулювався з нею та її сестрою в Архієпископському садку в Буржі. Він кохав молодшу сестру й тому, звісно, з чемності, був дуже уважний до старшої. І тоді молодша хтозна-що взяла собі в голову, сказала, що йде додому по хустку, а там, удома, перевдяглася в чоловічий одяг, сподіваючись, що так її не впізнають, — і втекла до паризької дороги… Нареченому написала в листі, що їде до іншого хлопця, якого кохає. А це була неправда. «Я принесла себе в жертву, — сказала вона, — і це дало мені куди більше щастя, ніж коли б я стала його дружиною». Ось так, мій дурненький… А Франц і не думав одружуватися з її сестрою; він застрелився, в лісі побачили кров, але тіла так ніде й не розшукали.

— І що ж ви зробили з цією небогою?

— Передусім ми примусили її випити трохи вина. Потім, повернувшись додому, нагодували, і вона заснула біля каміна. Дівчина прожила в нас більше ніж півзими. Зранку, тільки-но розвиднялося, вона заходжувалась то кроїти, то шити сукні, то лагодити капелюшки, то прибирати в кімнатах. Це вона обклеїла стіни шпалерами. Відтоді в нас ластівки в'ють гнізда. А ввечері, як стемніє, скінчивши роботу, дівчина завжди знаходила якийсь привід, щоб вийти в садок, на подвір'я чи просто постояти біля будинку — навіть у люті морози. І там ми заставали її всю заплакану. «Ви знову плачете! Що з вами?» — «Нічого, пані Муанель!» І вона поверталась до будинку. Сусіди казали нам: «Ви знайшли собі чудову покоївку, пані Муанель». Та хоч як ми благали дівчину, вона надумала податися до Парижа. В березні вона покинула нас. Я подарувала їй кілька своїх суконь, вона перешила їх на себе; Муанель купив їй квиток на поїзд і дав трохи грошей на дорогу. Дівчина не забула нас. У Парижі вона стала кравчинею, живе десь біля собору Паризької богоматері. В листах до нас усе запитувала, чи нема якихось новин із Саблоньєра. Аби розвіяти ці гнітючі її думки, я якось написала, що маєток продано, будинки розвалено, що той юнак зник назавжди, а його сестра вийшла заміж. Гадаю, так воно і є насправді. Відтоді моя Валентіна пише мені куди рідше…

Цього разу тітка Муанель розповіла мені своїм тоненьким, пронизливим голоском, мовби створеним для таких розповідей, не історію з привидами. Я відчув тривогу. Адже ми заприсяглися мандрівному акторові Францу допомагати йому, як брати, і тепер мені видалася нагода дотримати цієї присяги…

Але ж чи відважусь я завтра вранці зіпсувати радість Мольнові, яку йому сам принесу, розповівши водночас усе те, що оце почув від тітки Муанель? Навіщо спонукати його до пошуків, які будуть незрівнянно важчі за попередні? Щоправда, ми маємо адресу дівчини, але де ми розшукаємо актора, який мандрує по світу?.. Нехай зайдиголови самі клопочуться своїм безглуздям, подумав я. Делаж і Бужардон мали слушність. Скільки лиха завдали нам романтичні вигадки Франца! І я вирішив нікому нічого не казати, аж поки Огю-степ Мольн не одружиться з панною де Гале.

Та все одно я не міг позбутися важкого передчуття, що нам загрожує небезпека; проте воно було безглузде, і я невдовзі його прогнав.

Свічка майже догоріла, десь дзижчав комар, голова тітки Муанель в оксамитовому капорі, — вона знімала його тільки тоді, коли лягала спати, — хилилася дедалі нижче, але тітка знову стала розповідати все спочатку… Час від часу вона раптом підводила голову й зиркала на мене, мовби хотіла побачити, яке враження справляє на мене її оповідь, — а може, перевіряла, чи я не заснув. Зрештою я вирішив схитрувати: заплющив очі й удав, ніби сплю.

— О, ти вже спиш, — сказала тітка Муанель приглушеним і трохи ображеним голосом.

Мені стало її шкода, і я заперечив:

— Ну що ви, тітко, запевняю вас, я не сплю…

— О, ні, спиш. А втім, бачу, що тебе все це зовсім не цікавить. Адже я розповідаю про людей, яких ти ніколи не знав…

Цього разу я промовчав.

Розділ четвертий

ДОБРА ВІСТОЧКА

Вранці, коли я виїхав на головну вулицю, стояла така чудова погода, в містечку панував такий спокій, довкола линули такі мирні, такі звичні звуки, що до мене знову повернулася радісна певність людини, яка несе добру звістку…

Огюстен жив із матір'ю в старому шкільному будинку. Батько його дістав у спадщину велике багатство і вже давно вийшов на пенсію, а після його смерті Огюстен ублагав матір купити цей будинок, де старий учитель викладав років з двадцять і де його син навчився читати.

Школа мала не дуже привабливий вигляд: велика квадратна споруда нагадувала мерію, яка справді колись тут містилася; вікна першого поверху, повернуті на вулицю, були на такій висоті, що в них годі зазирнути, а подвір'я, де не росло жодне деревце й де дашок над майданчиком для ігор затуляв довколишні поля, було найсумніше й найпустельніше подвір'я покинутої школи, яке тільки мені доводилося бачити…

У заплутаному коридорі, куди виходило четверо дверей, я зустрів Огюстенову матір, вона несла велику паку білизни, яку,