Максим Іванович Кідрук - Жорстоке небо

— Звісно.

У ту ж мить у приймальні ожив телефон.

Григорій висковзнув з кабінету, підійшов до столу секретарки і, не знімаючи трубки, переадресував виклик на телефон Захаровича. Апарат затих, натомість деренчання долинуло з кабінету президента. Рева не брав трубку, чекаючи, доки Авер’янов повернеться і всядеться в крісло навпроти.

Зрештою, пропустивши п’ять чи шість дзвінків, Анатолій Захарович глибоко вдихнув і зняв слухавку, одночасно перемикаючись у режим конференції.

— Алло! — посеред ночі, за ненаявності звичного шумового фону проспекту Перемоги, голос із динаміка лячно гримів.

Стиснувши кулаки, Рева нахилився до вбудованого в апарат мікрофона:

— Месьє Ґуерін, доброї ночі. — «Ага, доброї… Доброю вона вже була, бляха». — Це Анатолій Рева. Мої співчуття.

— Е, дякую. Я… мені зараз дуже погано, — динамік рипнув, видавши щось, віддалено схоже на схлипування.

— Я вас розумію. Ми всі просто шоковані. Жахливі відчуття… жахлива ніч… — Рева ніколи не був майстром висловлювати жаль.

На тому розмова урвалася. Жан-Робер Ґуерін мовчав. Рева з Авер’яновим здивовано перезирнулися. Чому він затих? Це ж він їм зателефонував, а не вони йому. Вони виявились неготовими до того, що француз відмовиться вести розмову.

Авер’янов крутнув вказівним пальцем у повітрі, показуючи Реві «говори». Захарович покашляв і почав:

— Маєте якісь нові подробиці того, що сталося?

— Літак влетів у снігоочисник, що опинився на активній смузі, загинуло сорок вісім пасажирів і один працівник наземних служб аеропо… — заторохкотіло в динаміку.

— Я все це знаю, — дратуючись, перебив Ґуеріна Анатолій Рева, — Григорій усе мені переповів.

— Так, це жахливо, — бовкнув Жан-Робер і… знову принишк.

Рева штрикнув поглядом Авер’янова. Той знизав плечима.

Президент спохмурнів, пересунув до себе кілька аркушів із заготовленими фразами і заговорив без прелюдій та реверансів, старанно вимовляючи англійські слова:

— Я хотів би бути впевненим, що ми, так би мовити, по один бік барикад. Я гадаю, ви розумієте, пане Ґуерін, що літак тут ні до чого, а тому висловлюю сподівання, що ця прикра катастрофа ніяк не позначиться на нашій співпраці. Я щиро розраховую, що ми й надалі неухильно дотримуватимемось домовленостей, зазначених у нещодавно підписаному нами контракті, — звівши брови дашком, Рева з докором уп’явся в Авер’янова, всім своїм виглядом демонструючи обурення: якого дідька було описувати все такими кучерявими фразами.

— Контракт? — перепитав Ґуерін таким тоном, наче не розумів, про що йдеться.

Рева з Авер’яновим насторожились.

— Так, наш контракт, угода між ДП «Аронов» і компанією «Франс Континенталь».

На цей раз француз не примусив себе довго чекати:

— Усе дуже складно, Анатолію.

— Поясніть, що ви маєте на увазі.

Жаль та розпач раптом вивітрилися з голосу Жана-Робера, він заговорив упевнено й по-діловому:

— Не хвилюйтесь, я знаю, що з вашим лайнером усе гаразд. Якби я думав інакше, то миттєво розірвав би контракт. Але насправді все не так просто. Поставте себе на моє місце: зараз усі проти мене. Ви не уявляєте, чого вартувало закупити українські літаки в країні, що виробляє «Airbus’и». Повірте на слово, пресинг був не лише моральний! Зараз середина ночі, до світанку бозна-скільки часу, а на мене вже почали тиснути з усіх боків. Зранку «Airbus» візьметься смикати своїх маріонеток в уряді, і до вечора це може закінчитися чим завгодно. Йдеться не про ваш літак, а про те, що я не бачу логіки в тому, щоб із кишеньковим ножичком йти проти розбудженого вами ведмедя. Будь ласка, зрозумійте мене, пане Рева.

«Чого він хоче? — червоною ниткою запульсувало в Анатолієвій голові. — У які ігри здумав гратися старигань?»

— Месьє Ґуерін, ніхто не примушує вас публічно ставати на захист «ААРОНа 44», — Захарович витягнув новий аркуш і зачитав: — Ми лише закликаємо під час прес-конференції акцентувати на снігоочисникові, а також на тому, що ключовим фактором, який призвів до катастрофи, була негода: через снігопад водій снігоочисника не зорієнтувався на летовищі, а пілот «ААРОНа» не зміг учасно побачити снігоочисник. Не варто взагалі наголошувати на тому, чий літак. Ми вважаємо, що цей варіант задовольнить…

— Я нічого не можу гарантувати стосовно контракту, — рубонув француз.

— Що?! — Рева побагровів, нижня щелепа свавільно випнулася, губи притиснулися до зубів, наче у вовка, що готується кинутися на жертву. — Чому?!

— Те, що ви говорите, гарно звучить, але нічого не означає. Перший із придбаних в Україні літаків позавчора поставили на маршрут, а сьогодні він розбився! Розплющіть очі: для журналістів, які пишуть про авіацію, це просто джекпот. Господи Ісусе, таке трапляється раз у житті! Зранку BEA розпочне розслідування, і можете бути певні, якщо вони знайдуть в «ААРОНі» ґвинтик чи заклепку, закручені чи заклепані не відповідно до європейських стандартів, то перетруть вас на порох, зроблять усе, щоб на французькій землі в «Airbus’а» більше не було конкурентів! Боюсь, мені доведеться пожертвувати угодою з ДП «Аронов», щоб урятувати компанію від акул з «Airbus» та BEA.

— Але чорт забирай… — не стримався Рева, у нападі гніву жмакаючи розкидані на столі папірці. З очей хіба що іскри не летіли.

Григорій Авер’янов стрепенувся, розгорнув записник, що лежав неподалік телефону, і швидко написав:

Він відчув, що Ґуерін набиває собі ціну. Вирвавши аркуш, росіянин тицьнув написане під ніс Захаровичу.

«На хер!» — беззвучно ворушачи побілілими губами, відмахнувся Анатолій.

— За півгодини до півночі я намагався зателефонувати вам на мобільний, — раптом змінивши тему розмови, продовжив виконавчий директор «Франс Континенталь».

— Я відпочивав… телефон було вимкнено, — Рева від досади прикусив губу. Лють клекотала в грудях, гарячими бризками виплескуючись на обличчя. Він же не виправдовується? Не виправдовується, правда?

— А зараз його ввімкнено?

— Ну, так, — на мить злобу розбавила розгубленість, і водночас Анатолій Захарович почав усвідомлювати, що француз водить його за носа, навмисно згущуючи фарби.

Авер’янов насупився. Не те щоб він раніше контролював ситуацію, але зараз вона повністю виходила з-під контролю. Надто багато невідомих, забагато об’єктивних чинників, які просто не можна передбачити і врахувати. Хто міг знати, що Ґуерін вимагатиме грошей, щоб стати на їхній бік? Цей факт створював купу додаткових дріб’язкових проблем, але разом із тим міг зіграти їм на руку. Особливо, як подумав Григорій, у тому разі, якщо облажається Шафін.

Секунд тридцять панувала тиша, і Рева вже хотів був озватися, коли його мобільний телефон коротко завібрував, повідомивши