Гаррі Гаррісон - Народження Сталевого Щура

приземлився і спалахнуло зелене світло. Капітан сам стежив за приладами. Він щось мимрив собі під ніс, поки автоматичний аналізатор повітря завершував тестування; зовнішній люк не відчинявся, доки дослідження не завершено з прийнятними результатами. Нарешті прилад пікнув і видав коротке повідомлення, яке задовольнило капітана. Велетенський люк повільно відчинився, впустивши струмінь теплого їдкого повітря. Ми обережно понюхали це повітря, намагаючись оцінити.

— Сюди, — сказав капітан Гарс.

Слон радісно всміхнувся.

Капітан показував шлях, а ми йшли за ним, тягнучи валізи. Була ніч, яскраво світили зірки, якісь невидимі створіння кричали у темряві з невеличкого гаю неподалік. Світло падало лише з відчиненого люка корабля.

— От і все, — підсумував капітан, зупинившись наприкінці трапу.

Слон похитав головою, тицяючи в металеву поверхню:

— Ми досі на кораблі. Я хотів би стояти на землі.

Після перемовин вони узгодили обрати для розрахунку нейтральну територію, з одного боку, достатньо близьку до трапа, а з іншого — віддалену достатньо, щоб хтось міг спробувати затягнути нас назад. Слон дістав чек, узяв стилограф капітана й нарешті підписав його. Капітан — підозріливий далі нікуди! — довго порівнював підпис зверху із тим, що знизу. Поки ми збирали манаття, він швидко відступив до трапа, а потім раптово гукнув у пітьму:

— Тепер вони ваші!

Щойно трап піднявся, могутнє світло від прожекторів виринуло з темряви, засліпивши очі. До нас бігли якісь озброєні чоловіки, а ми стовбичили, зовсім розгубившись.

— Я знав, що щось не так, — мовив Слон.

Він опустив валізи та похмуро спостерігав, як до нас наближалися ті люди.

Розділ 19

Колоритна постать чоловіка у червоному проступила з пітьми. Він зупинився навпроти, підкручуючи великі елегантні вуса. Немов персонаж з історичного бойовика, цей добродій носив на боці меч.

— Я забираю все, що ви маєте. Все! Швидко!

Два чоловіки у формі метнулися до нас, очевидно, щоб перевірити, чи зрозуміли ми сказане. Вони мали дивні рушниці з велетенськими стволами та дерев’яними прикладами. Позаду почулося шарудіння трапа, що піднімався, забираючи любого капітана Гарса, який усе ще стримів на останній сходинці. Я нахилився, вдаючи, що хочу підняти валізи, повернувся, стрибнув і зловив капітана.

Гучний постріл — щось просвистіло біля моєї голови та вліпилося в обшивку корабля. Капітан вилаявся, замахуючись на мене кулаком. Нічого кращого він не вигадав би й навмисне. Я відступив убік, схопив його за руку і вивернув йому за спину. Капітан заскімлив від болю — приємно слухати.

— Відпусти його, — пролунав чийсь голос.

Я глянув за плече капітана, що тремтіло, як у пропасниці, і побачив Слона, розпластаного на землі й з ногою того червоношатого військового на грудях. Як виявилося, меч у цього добродія не лише для краси: лезо зараз притискалося до горла мого побратима.

Відчуваю, паршивий видасться день. Вільною рукою я злегка надавив капітанову шию перед тим, як відпустити його.

Він ковзнув униз і непритомною головою бемкнувся об сталеві сходи з милим моєму серцю звуком. Я відійшов від нього, а Слон нетвердо звівся на ноги, обтрусив із себе пил і повернувся до нашого викрадача:

— Даруйте, сер, можу я смиренно запитати вас про назву планети, на якій ми зараз стоїмо?

— Спіовенте, — прогарчав чолов’яга у відповідь.

— Дякую. А тепер, з вашого дозволу, я допоможу моєму другові капітану Гарсові встати на ноги, щоб попросити в нього вибачення за нечемну поведінку мого юного друга.

Ніхто не зупинив Слона, коли він наблизився до капітана, який щойно почав опритомнювати. Капітан знепритомнів знову: Слон добряче зацідив йому в мордяку.

— Я не мстива людина, — промовив мій наставник, дістаючи гаманця та передаючи його офіцеру. — Але цього разу мені захотілося виявити свої почуття до того, як повернутися до нормального, мирного стану. Ви, звісно, розумієте, чому я так учинив?

— На вашому місці я вчинив би так само, — зауважив офіцер, підраховуючи гроші. — Але ігри завершено. Навіть не намагайтеся заговорювати до мене, бо ви трупи.

Він відвернувся від нас, тим часом із темряви з’явився інший чоловік із двома парами чорних металевих кайданів у руках. Слон стояв сумирно, не протестуючи, поки той чоловік припасовував кайдани на його щиколотках. Я не знав, що то за штуки, але мені вони не сподобались. Загнуздати мене буде не так просто.

Утім, виявилося, що і я достатньо поступливий. Коли мені в спину вперлося дуло рушниці, я особливо не протестував проти прилаштування тих штукенцій на мої ноги. Той, хто начепив їх, щоб пильно подивився мені в очі, підійшов так близько, що його смердюче дихання досягало мого обличчя. Чоловік був потворним і від природи, а зморщений шрам через усю пику не додавав краси. Він сильно тицьнув пальцем мені в груди й озвався:

— Я Тарс Тукас, слуга всесильного повелителя Капо Доссії. Але ніколи не називай мене на ім’я; для тебе я господар.

Я радо погодився не називати його на ім’я й уже вимовив інше, більш підхоже, на мою думку, слово, коли він натиснув кнопку на металевій коробці, яка висіла у нього за поясом.

Наступний мій спогад: я на землі, намагаюся розігнати червоний туман болю з-перед очей. Перше, що побачив: Слон поряд зі мною здригається в конвульсіях. Я допоміг йому підвестися. Тарсу Тукасу не треба було так чинити, зважаючи на вік мого побратима. Цей негідник шкірився своїми шрамами, коли я обернувся до нього.

— Хто я? — запитав він.

Я поборов спокусу заради Слона.

— Господар.

— Не забувай про це й не намагайся втекти. У нас по всій країні нейронні ретранслятори. Якщо я ввімкну це надовго, твої нерви припинять працювати. Назавжди. Зрозумів?

— Зрозумів, господарю.

— Віддавай сюди все, що маєш.

Я віддав. Гроші, документи, монети, ключі, годинник, свої роботи. Він обшукав мене та, здавалося, залишився задоволений.

— А тепер ворушися!

Тропічний світанок настав швидко. Не оглядаючись, ми квапились за нашим новим господарем. Слону було складно йти, тож я підтримував його. Тарс Тукас підвів нас до пошарпаного дерев’яного воза неподалік. Ми вмостилися на ньому. Сиділи на дощаних сидіннях і спостерігали, як із вантажного люка космічного корабля спускають якісь ящики.

— Вправно ти гепнув капітана, — сказав я. — Очевидно, ти знаєш про цю планету щось, чого не знаю я. Як її називають?

— Спіовенте, — виплюнув Слон, немов найбруднішу лайку. — Камінь на шиї Ліги. Капітан продав нас у рабство. До того ж він