Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

— Гарбузова Балка; 65 — Тралівка; 66 — Огрінь 8; 67 — о-в Кизлевий; 68 — Кам’яна могила; 69 — Кукрек; 70 — Фронтове. Осокорівсько-рогалицький тип: 71 — Ямбург; 72 — о-в Сурський; 73 — Осокорівка; 74 — Каїри; 75 — Каховка. Могильники волосько василівеького типу: 77 — Волоське; 78 — Василівка І, ІІ. Стоянки типу Міньївського Яру: 79 — Міньївський Яр; 80 — Вікнине; 81 — Сніжківка. Донецька культура: 82 — Пришиб; 83 — Грушівка; 84 — Рубці; 85 — Петрове; 86 — Дробишеве; 87 — Дронівка; 88 — Райгородок; 89 — Петровське. Тип Ненаситця-Моспиного: 90 — Моспине; 91 — Тепле; 92 — Мєлове; 93 — Зимівник; 94 — Мурзіна Балка; 95 — Ненаситець. Гірськокримська культура: 96 — Ласпі 7; 97 — Шан-Коба; 98 — Фатьма-Коба; 99 — Заміль-Коба; 100 — Алімівський навіс; 101 — Грот Водопадний; 102 — Таш-Аїр; 103 — Буран-Кая; 104 — Мурзак-Коба; 105 — Сюренв 2.

Важливим уявляється ще один момент у розселенні мезолітичного населення на терені України. Сучасними дослідженнями доведено, що формування історичних спільностей доби мезоліту проходило в Україні здебільшого шляхом розпаду і розселення місцевих пізньопалеолітичних єдностей, хоча не можна заперечувати незначні міграції населення з сусідніх територій в Україну і навпаки. Наслідком цих процесів стало формування густої мережі мезолітичних пам’яток в усіх природно-кліматичних зонах. На археологічних мапах залишилося обмаль білих плям. Однак відсутність мезолітичних пам’яток в окремих регіонах Поділля, Полтавщини та Слобожанщини все-таки може свідчити про недослідженість цих територій, а не про їхню незаселеність в мезолітичні часи.

Дуже складно за даними археології відтворювати вигляд мезолітичних жител та поселень. Частіше за все археолог зустрічається з дуже зруйнованими об’єктами. Залишки життєдіяльності на таких пам’ятках вкрай бідні і здебільшого суперечливі. Нижче зроблено спробу узагальнити сучасні дослідження з цього приводу.

Відчутні зміни природного оточення в мезоліті спричинили нову структуру поселень і жител, прототип яких почав складатися наприкінці пізнього палеоліту. На широкому просторі степу і лісостепу, в фіналі палеоліту поселення і житла довгочасового користування із кісток мамонта поступаються сезонним стоянкам. Подальшим розвитком поселення цього типу в голоцені стають невеликі стійбища і тимчасові стоянки з легкими житлами або зовсім без них із господарсько-побутовими комплексами відкритого типу (рис. 26).

Рис. 26. Загальний вигляд мезолітичного поселення Старуня І. Реконструкція Л. Г. Мацкевого.

Під час розкопок ранньомезолітичної стоянки Білолісся у Буджакському степу було розкрито чотири підокруглих скупчення із оброблених кременів і кісток тварин, розташованих в один ряд понад правим берегом річки Сарата. У центрі трьох скупчень знайдено залишки вогнищ діаметром 0,8—1,2 м, заповнені перепаленими кістками, деревним вугіллям та перепаленими кремінцями. Діаметр скупчень — у межах чотирьох метрів. Відстань між скупченнями — 2—3 м. У південно-західному секторі поселення, на південь від скупчень, розкрито майданчик, на якому виготовляли мисливське знаряддя. Дослідники вважають, що розкопками в долині Сарати виявлено сезонне поселення первісних мисливців на коня, тура і сайгаків, яке складалося із чотирьох жител розмірами близько 12 м2 кожне. Аналогічне поселення з трьох жител (Вязовок 4а) розкопано на заплаві річки Сліпород на Полтавщині. Долівка двох жител була дещо заглиблена (“втоптана”) в землю. Дослідники вважають, що житла цього поселення були схожі на чум сучасних північних народів і тривалий час використовувалися як зимівники[38].

Мешканці короткочасних літніх мисливських таборів раннього мезоліту у холодні вітряні дні, цілком ймовірно, обмежувалися вітряним заслоном із жердин та гілок дерев. Іноді такі споруди укріплювали камінням або покривали травою. Їхні залишки, як вважають дослідники, розкрито розкопками стоянки Зимівники 1 (3) у Північно-Східному Приазов’ї[39]. На Прикарпатті та Поліссі житла цього часу поки що не знайдені. За аналогією з дослідженими будовами на сусідніх територіях можна припустити, що тут вони також мали невеликі розміри і були схожі на чум[40].

У пізньому мезоліті на деяких поселеннях споруджуються заглиблені у землю житла (землянки або напівземлянки). Таке поселення — Ігрень 8 з глибокими землянками — досліджується на лівому березі річки Самара у Надпоріжжі. По краю піщаної тераси на ділянці 550—600 м розкопано 10 жител, розташованих трьома групами, відстань між якими 100—120 м. Житла мали округлу форму, їхня площа сягала 50 м2, вони були вкопані в пісок на глибину до 1 м. Два з них мали вогнища, в останніх слідів вогнищ не знайдено. Землянки мали конічну покрівлю, виготовлену з жердин і перекриту очеретом[41]. Невеликі, дещо заглиблені у землю житла без вогнищ знайдені на Рудому острові на Поліссі. Порівнюючи такі споруди із заглибленими житлами інших поселень лісової зони, дослідники вважають за можливе розглядати їх як земляні чуми-зимівники[42].

У гірському Криму в мезолітичний час люди продовжували використовувати під житла печери та скельні сховища, які з поліпшенням клімату вже додатково не утеплювалися. Так, у мезолітичних нашаруваннях печер та скельних сховищ вже не простежуються відомі тут раніше штучні споруди з каменю та жердин. Розкопками доведено, що скельні сховища використовувалися під житла здебільшого в осінньо-зимовий період, тоді як влітку первісні мисливці та збирачі розселялися на яйлах та у степовій зоні, де на їхніх стійбищах досліджено залишки легких споруд, цілком ймовірно, наметів з гілля, вітрових заслонів і т. ін.[43]

Короткий огляд поселень з житловими спорудами дає можливість поділити їх на два типи: зимівники та весняно-літні табори.

Перші — з житлами типу землянок, напівземлянок або міцних наземних куренів, ймовірно утеплених травою, хмизом, корою дерев, а у деяких випадках і шкірами тварин. У непогожі дні в таких житлах зосереджувалася уся життєдіяльність громади: виготовлялися знаряддя праці, одяг, прикраси, готувалася їжа, вирішувалися виробничі та побутові питання. По розповсюдженню на площі поселення залишків побуту археологи частіше всього і окреслюють контури жител та відтворюють їхній зовнішній вигляд. У погожі дні мешканці поселення працювали на свіжому повітрі неподалік від жител. Своєрідну структуру мали поселення у скельних сховищах Криму, мезолітичні горизонти яких були щільно насичені черепашками слимаків Helix. Ретельним аналізом черепашкових товщ доведено, що вони є залишками сезонних господарсько-побутових комплексів з традиційним плануванням, зумовленим особливостями збирання і приготування слимаків. Житловий майданчик на таких поселеннях поділявся на дві частини: побутово-виробничий комплекс та комплекс по обробці і зберіганню слимаків.

У центрі першого комплексу було розташоване велике (іноді до 2 м у діаметрі), добре упоряджене вогнище, навколо якого зосереджувалася основна життєдіяльність на поселенні (приготування їжі, обробка каменю, дерева та кості, виготовлення одягу і мисливського знаряддя та ін.). У Шан-Кобі