Лариса Бондарчук - Секретарка для дракона-мільярдера, Лариса Бондарчук

- А мені пельмені, - перервав мовчання Степан Нокард, страшенно здивований такою обізнаністю Анжеліки в екзотичних стравах.

Він, я думаю, орієнтувався в меню найкраще з усіх, бо жив на світі набагато більше років, ніж люди. І Фентекліта, очевидно, також щось там петрала, бо в її очах не спостерігалося таке розгублення, як у Петра Помідора та його обох секретарок. Вони сиділи нишком і тільки переводили погляд з дракона на Фентекліту, які почали також замовляти собі страви. 

- Мені повторіть те, що й Анжеліці, - викрутився з ситуації головний менеджер, коли до нього дійшла черга. Тоді і його дівчата розслабилися, покивали з розумним виглядом, дивлячись у розкрите меню та попросили те, що Анжеліка замовила.

Побіг офіціант виконувати замовлення, а поки на кухні готували страви, поприносив усім аперитиви - подарунок від закладу: фіолетову рідину в прозорих склянках, над якою підіймався сизий густий дим. Цікавий напій. Поки що ніхто не торкнувся його, лише дракон сміливо схопив його в долоню і почав розглядати, напевно, роздумував, пити чи не пити.

Ага, все було там екзотичне, в тому ресторані.  І інтер'єр, і напої. А страви, як ви помітили, - карколомно екзотичні. Такі, що ви, любі мої читачі, і не куштували, напевно, ніколи. І я не їла таких. Хіба що деякі, і то, коли поїдеш кудись в іншу країну, то вже просто вимушений спробувати страву національної кухні. Та й то виключно для того, щоб, повернувшись додому, знехотя так махнути рукою й сказати найкращій подрузі або колегам на роботі, розповідаючи про свій розкішний відпочинок: “Та їла я ті жаб'ячі лапки. Нічого такого. Наша курятина краща набагато!”, або “Ах, ті устриці мені вже там набридли, захотілося чогось нормального, смаженої картоплі з огірками чи голубців”. І всі вже тебе одразу поважають і вважають аристократкою в сьомому поколінні, бо їла устриці та пила сік з фейхоа.

А от пельмені у цьому ресторані були не такі, як нормальні люди їдять. Та про них пізніше напишу, бо чую, що за столом почалася цікава розмова…

Поки всі чекали замовлені страви, Фентекліта пішла в наступ, вирішила всім сповістити про свій статус і значення для нашого дракона і розставити всі крапки над “і”.

- Серп… Степаночку, я ось що подумала, - звернулася фамільярно до владного боса дракониця. - Ми ж завтра зранку йдемо до лікарні, щоб зробити тест на твоє батьківство, то чи не можу я сьогодні ввечері поїхати до тебе додому, щоб уже заночувати, а завтра вранці разом і виїдемо. Так буде і тобі, і мені легше. І твоя вагітна кохана наречена не буде відчувати себе втомленою!  

Дракон ледве аперитивом не поперхнувся, який якраз все-таки зважився спробувати і пригубив. Поставив димлячу склянку на стіл і каже:

- Ні, Фентекліто, не можна! Я… Ми… Сьогодні ми всі збираємося у мене вдома працювати над страшенно важливим проєктом усю ніч! І менеджер, і моя секретарка будуть у мене вдома. Тобі нецікаво стане! Та й не виспишся, бо ми шуміти будемо. Тому ти приїжджай вже завтра прямо в лікарню, бо справ по горло!

А от не заперечив, що Фентекліта не його наречена, ви помітили? І від дитини не відмовився! Отже, сумнівається?

Анжеліка коли почула слова боса про роботу на всю ніч, то хотіла обуритися, адже не попередив! Та й Петро Помідор, видно, теж був заскочений цими словами свого начальника, але, як завжди, промовчав. Тільки своїми позолоченими віями два рази кліпнув.

От, хто зрадів, то це його секретарки! Переглянулися між собою і ближче до Петра прихилилися, бо їхні стільці дуже близько стояли. Адже столик маленький, на двох був, а туди аж шестеро осіб всілося. І хоча ще при вході дракона хотіли пересадити за більш комфортний столик, та він відмовився. А тепер не шкодував ні хвилини: бо поруч, дуже близько, знову Анжеліка сиділа, як і в лімузині… 

Він відчував легкий аромат її парфумів і млів від задоволення. Але корчив за столом владного боса, бо треба ж підтримувати імідж! Та й Фентекліта його дратувала! Вже він давно вирішив, що не хоче одружуватися з нею. Але знак істинної пари його дуже мучив. Невже, все-таки, ця дракониця і є його коханою? Яку він не сприймав, як кохану, бо думки були заповнені іншою дівчиною…

Ну, секретарки Петра думали, що їх теж візьмуть до дракона додому, але владний бос по-іншому вирішив. "Одна, - каже, - поїде, а інша ні! А яка поїде - хай Петро Помідор вирішує сам, бо це ваш безпосередній керівник…".

Ну, поки вони так вирішували і все не могли визначитися, Фентекліта, зла, як чорт, почала і собі сьорбати аперитив.

Тут офіціант приніс замовлення. Усім порозставляв тарілки, ледве вміститися, бо ж столик, я казала, не дуже великий був.

І тут знову наші гості ресторану затихли, бо всі побачили, що їм приніс офіціант. Тобто, Петро і його секретарки, а також Анжеліка, не дивилися у свої тарілки, бо там все було пристойне: суп том ям на суп схожий, кацудон як кацудон (котлета і рис, хто не знає)... А от пельмені у дракона та його нареченої були дивні. Синьо-зелені. І світилися вони! От, не збрешу, що світилися, чесне слово! Навіть Анжеліка про таку їжу не знала.

Дракон одразу ж почав їх їсти, а Фентекліта чомусь скривилася і миску відсунула. Зле їй стало, вже коли на них глянула. І побігла швидко у вбиральню. 

Отут наша секретарка Анжеліка подумала, що, напевно, Фентекліта і справді вагітна. Дуже вже натурально грала вона роль жінки в такому стані. І зовсім засумувала дівчина, довбалася у своєму кацудоні виделкою і мало не плакала. А якщо й справді її владний бос і Фентекліта одружаться? Не витримає вона такого горя!