Джеймс Хедлі Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

— Що ви маєте на увазі? — спохмурнів Шерман.

— Це ж очевидно. За кілька днів ти вбив чотирьох людей. Це я можу знищити тебе, а не ти мене.

Роджер нетерпляче перебив:

— Насправді це перебільшення. Припускати і доводити — різні речі.

— А мені й не треба нічого доводити. Доводити, що ти нікого не вбивав, доведеться тобі.

— Боюся, ми просто марнуємо час, — різко мовив Шерман. — Ви купуєте мою інформацію чи мені йти до вашої коханки?

Інгліш розсміявся.

— Я вирішив, що коли знайду вбивцю свого брата, то сам винесу вирок і виконаю його. Хоча мій брат і був слабким, боязливим дурнем, я повинен відплатити за його вбивство. Це — традиція нашої родини. Ми завжди віддаємо борги. Завжди дбаємо про своїх мерців самі, не кличемо чужих. Тому я вирішив знайти вбивцю Роя і покарати його, — він нахилився вперед і струсив попіл у вогонь. — Але обставини змінилися. Виявилося, що мій брат був не просто шахраєм. Він шантажував людей, а для мене, містере Шерман, шантажист — це не людина. Тим більше, шантажувати бідних, хто й так рахує кожну копійку... Якби Роя вбив не ти, це зробив би я. Фактично, містере Шерман, я вдячний, що ти позбавив мене цієї проблеми.

Обличчя Роджера застигло, тільки очі блищали, наче були зі скла.

— Це все дуже цікаво, але то не відповідь на моє запитання. Запитую ще раз: ви заплатите чи мені йти до вашої коханки?

— Безумовно, я не платитиму, — відповів Інгліш. — І міс Клер також не буде платити.

— Що ж, тоді мені доведеться пропонувати свою інформацію деінде, наприклад, поліції, а можливо, й журналістам, — сухо сказав Шерман.

— Нікуди ти з цією інформацією не підеш. Раніше ти шантажував людей, котрі не знали, як з тобою боротись. Я — знаю. Ти зараз — як середньоваговик, котрий необачно вийшов на ринг проти важковаговика. Результат поєдинку очевидний.

— Ну, це ми ще побачимо...

— Це тобі тільки так здається. Ти просто не розумієш, у що влип, намагаючись мене шантажувати, — Нік витягнув свої довгі ноги. — Я маю гроші, авторитет, впливових друзів. Я відкину всі сумніви. Я без жалю, не перебираючи засобами, роздушу тебе, як щура, котрий випадково заліз до моєї кімнати. Я знаю, що ти убив чотирьох людей. Зараз доказів для суду нема, але не сумнівайся: за два чи три дні їх буде достатньо. Я промоутер, і у мене дуже ефективна компанія. Ми знайдемо тих, кого ти шантажуєш. Ми дамо їм захист, покриємо їхні видатки, ще й доплатимо, якщо вони дадуть свідчення проти тебе. І будь певен, дехто таки погодиться. Та це ще не все. Я повідомлю поліцію і натякну копам, що вважатиму за особисту послугу, якщо вони не будуть з тобою панькатися. Я більш ніж упевнений, що лейтенант Моріллі без будь-яких моїх пояснень заб’є тебе до півсмерті, якщо оплачу його витрачену на це енергію. Дуже можливо, що ти зізнаєшся прямо у відділку. Якщо ж виявиться, що ти сильніший, аніж виглядаєш, то я створю необхідні для суду докази, і ти будеш здивований, наскільки легко це можна зробити. Звичайно, це все недешево, але у мене достатньо грошей. Я знайду когось, за певну суму готового неправдиво свідчити під присягою, хто впізнає тебе як чоловіка, котрий збив Хеннесі. Хтось інший буде тільки радий присягнути, що бачив, як ти встромив ножа у Мей Мітчел. Ще хтось засвідчить, що бачив, як ти виходив із квартири Мері Севіт у ніч убивства. Том Келгаун, вахтер, упізнає тебе і скаже, що це саме ти востаннє бачив мого брата живим. Отримавши ці неправдиві свідчення, я домовлюсь із суддею, який займатиметься тобою. Я знаю усіх суддів міста, і всі вони радо зроблять мені будь-яку послугу. Можеш не сумніватися, ти отримаєш звинувачувальний вирок, максимально жорсткий вирок, і сядеш на електричний стілець, містере Шерман. Коли тебе заарештують, я гарантую, що проживеш ти не більше двох місяців. У цьому можеш не сумніватися.

— Ви ж не вважаєте, що можете мене налякати, правда? — сказав Шерман. — Я добре граю у покер. Усе, що ви щойно сказали, — не більше за блеф.

— Ти добре грав у покер, — мовив Інгліш, виділивши слово «грав». — Коли здам тебе поліції, історія мого брата неодмінно потрапить у газети. Моя репутація постраждає, але замість погодитись із шантажистом самому чи дозволити зробити це міс Клер, я, без сумніву, плюну на репутацію, і жодна сила на землі не вбереже тебе від електричного стільця, — він різко піднявся і почав ходити туди-сюди, зчепивши руки за спиною. — Ти не можеш залишатися в місті й не можеш продовжувати свою брудну справу. Але запропоную тобі вихід. Я не здам тебе поліції, якщо до кінця тижня ти покинеш місто. І не повернешся. І перестанеш займатися шантажем. Якщо ти не зникнеш або знову займешся шантажем у цьому місті, я здам тебе поліції. Якщо вважаєш, що я блефую, то спробуй залишитися тут. Але пам’ятай: я посаджу тебе на електричний стілець за шість місяців, навіть якщо це буде останнє, що я зможу зробити. Я сказав усе. Якщо ти не зникнеш до суботи, у неділю вранці тебе заарештують. Це — останнє попередження. І якщо ти думаєш, що поліція повірить, що міс Клер застрелила мого брата, можеш просто зараз піти й розповісти їм. Копи не втішаться, бо знають: вона — під моїм захистом. А створювати мені лишні проблеми у поліції не захочуть, — Нік підійшов до дверей, смикнув їх і, виходячи, додав: — Сумніваюся, що ми зустрінемося знову, тому не бажаю на добраніч, а кажу прощавай.

Роджер зблід, а в його жовтих очах запалала пригнічена лють.

— Ви, містере Інгліш, виграли битву, але не війну, — твердо сказав він.

Нік глянув на нього й огидно скривився.

— Ти, може, й не зрозумів, але це була остання битва, Шермане, — відповів він і повільно пішов коридором до свого офісу.

Розділ п’ятий

1

Коррін Інгліш поставила кавоварку на столик у вітальні, позіхнула, сідаючи, і пройшлася пальцями по своєму білому волоссю. Тільки двадцять хвилин по одинадцятій, а вона вже почувалася виснаженою від яскравого вранішнього сонця. Навіть у кращі часи Коррін приходила до належної форми