Ельфріда Елінек - Хіть, Ельфріда Елінек

удосталь насовався в нутрі своєї дружини, тепер він дивиться перед собою, бачить самого себе й крутить навсібіч своє свійське звірятко, — дуже люб’язний незнайомець, який схиляється над мотором, що більше не ганяє на повних обертах. Так пестять собаку. Чоловік бризкає на жінку слиною (даруйте на слові). Батьківщина — це не те місце, де до тебе побував уже хтось інший. Жінка для чоловіка — це постійна (узята на постій) константа, адже вона стоїть ногами на землі, а він цілиться просто в серце й пише любительські комп’ютерні програми, від яких усі мають утратити мову. Світло падає на поле, і завтра Ґерті теж напевно буде тут. Жодному іншому чоловікові не дозволено залицятися до неї і впиватися нею, коли їй раптом стане нудно. Тепер директор вистрілює вперед з мертвої зони. Він протискається зі своєї позиції на початок, немов струмок, який біжить у долину. Ці перегони за «формулою 1» йому вельми до вподоби. Стояти й неспокійно топтатися на старті! А навколо та ж таки ніч не в змозі очистити бідних людей від самих себе, навпаки, їм холодно, тож вони мусять зігрівати себе в шмоньках своїх жінок. Вони не хочуть завтра спізнитися туди, де їх не надто чекають, але на них розраховує наше величезне надбання, наша фабрика. Їхнє поле переривають. Багато хто змушений зрізувати із фруктових дерев побиті морозом гілки. Директор сипле прямо у вухо дружині огидні грудки словесного бруду. Дружину-бо можна просто викинути з пам’яті, як рюкзак, набитий цвілим хлібом, хай пошукає собі іншого. У будь-який час! Вона живе доти, доки йому просторо рухатися в її трусиках. Поки в неї протоптана й посипана піском щонайменше одна доріжка, якою чоловік може повернутися, коли йому там більше не сподобається. М’яч має залетіти у ворота. А вона? Він тягне її за волосся, наче тримає кермо в руках. Добираючись до кінця, його член у конвульсіях вламується в її нетрі. В останній момент він вислизає назовні. Вона занадто затиснута. Чоловік б’є її кулаком по потилиці, спрямовуючи своє гнівне ревіння у її бік. Невже ця жінка мріє про м’які випари над приємнішим їй членом? Хіба таке можливо? От і виходить, що повну по вінця чашу директора проносять повз неї і вихлюпують купу бруду просто їй на шкіру. Жінка не заслуговує на те, щоб чоловік виказував до неї прихильність бодай на сорок п’ять градусів. Наповнюймо себе наполовину, ні, на три чверті! Раніше переможцям-завойовникам не ставили таких перепон. Наразі все змінилося.

Жителі цього краю незабаром прокинуться, гнані з одного місця на інше, перш ніж довідаються, де вони взагалі застрягли. Утім, постривайте, одна перевага є й у них: весна настане для всіх, прийде й принесе охи й ахи і масу свіжого повітря. Однак ми тим часом доскочимо більшого, бо ж ми йдемо далі, ми наважуємося: ми йдемо до театру, на концерт або на виставку, де ми впізнаємо самих себе, підтримуваних самим лише сяйвом, яке падає на нас із ВАШИХ бідолашних очей. Так, ми в чорному списку! Будь ласка, гляньте вниз, там — недоглянутий пагорб, складений з безробітних кредиторів, які залежать від примх банків.

Світло в цих очах, ет, воно позолотило на повороті шосе хіба що фабричні дивіденди. Вони забули увімкнути знак повороту й, повернувши не туди, перелякані блиском нарешті здобутої роботи, скотилися просто в річку. Нічого у вранішній час засинати за кермом. А що тим часом відбувається з податками, які ми платимо? Їх тринькають, як людей, купуючи дорогу спортивну тачку в цій стрункій обдарованій країні, там, попереду, де промисловість закладає крутий віраж. Десь в іншому місці живуть люди й потрапляють під колеса. А ми тим часом рухатимемося далі нашим звивистим шляхом, залишаючи ледь помітні сліди на асфальті шосе, а нашим дітям залишивши по кольоровому телевізору й по відеомагнітофону на душу населення.

11

За родинним сніданком всі їдять, аж за вухами лящить. Прибігає син, бешкетник весело стрибає навколо батька. У таку сонячну погоду й копійка в кишеню пливе. Батько хоче, щоб син ріс мужнім і ніколи не зупинявся на півдорозі. Під час прогулянок дитина надовго зупиняється перед вітринами крамниць. Парубійко купує все тільки для себе. Своїх далеких приятелів він не впізнаватиме, вони здалеку споглядатимуть, як син директора швидко цвиндрить гроші (і як швидко минає час, упродовж якого їм ще вільно стукати в напіввідчинені двері статків). Син сидить за шкільною партою разом із дітьми з бідних будинків, це логічно й педагогічно, однак у наших хатах точиться війна! Від деяких синів і дочок пахне корівником, адже вони, прокинувшись раніше, довго поралися коло худоби, що по щиколотку стоїть в олив’яному лайні. Вони прийшли сюди із замкнених будинків, піднявшись о п’ятій ранку. Діти сидять за партами пліч-о-пліч, поки брак грошей у родині не розкидає їх по фабриках. Ви ніколи не бачили, як цвітуть і відцвітають ці квіти? Директорська дитина зухвало йде навпростець по полю, щоб порушити співвідношення між природою й природним правом. Дитина-бо має слушність, коли накидається з палицею на крота або мчить на лижах схилом. Маєте рацію й ви, коли йдете гуляти, одягшись задля здоров’я в натуральні хмари (з вовни!). Іноді рушниця вистрілює лісові просто в бебехи. Канави захищають природу від людини й від її потомства, але хто захистить її саму від кредиторів, від банківських службовців, які прокидаються ранесенько, щоб подивитися на Альпи? Уночі, дякувати Богу, трохи потеплішало, що змушує лижників постійно пам’ятати про вартість абонемента на підйомник. Лід розсипаний під ногами дерев, немов білі синтетичні «хробачки» з пудла з гарним приладом, споглядання якого наче знімає полуду з наших очей. Хто-небудь інший глянув би на це зовсім інакше. З’являється хатня господарка з господарським візком. Земля, місцями ще мерзла, гримить під колісьми, наче порожня. Напевно, під нами теж щось є, не тільки ж над нами. Ось у вас є добрий приятель, і він обов’язково зводить вас у кіно. Що, у вас нікого нема? Тоді почекайте, поки до вас у двері подзвонять, може, подзвонить хтось, кому не вдалося знайти постійну роботу в цьому стрункому світі доброї будови, подзвонить, аби продати вам абонемент. Щоб ви навчилися краще розуміти потреби ваших представників у царині мистецтва, економіки й політики.

Директор як чоловік знову готовий виявити прихильність до своєї дружини, бо вона сидить на своєму насидженому місці, де на неї не падає світло з вікна. Ще темно. На Ґерті сонячні окуляри. Прибігає дитина, схвильована