Корнелія Функе - Володар драконів

— Придумаєш що-небудь, — голос його повелителя лунав немов здалеку, а відображення поступово зникало. — Ти у нас хлопчина тямущий.

Голос замовк. Довкола нічого не було чути, крім гуркоту моря. Мухоніжка жалібно глипнув на темні хвилі, зістрибнув із каменя на вологий пісок і став видиратися схилом нагору. Видершись нарешті, він обережно визирнув із-за краю схилу. Назустріч йому йшли пересохлим руслом Лунг із Беном, Сірчаною шкуркою і професором.

Гомункулус поспішно присів за найближчий кущ. Як бути? Що їм сказати, коли вони почнуть запитувати, де він був? Ця Сірчана шкурка вже точно поцікавиться. Ну чого їм було не затриматися ще хоч трохи у печері? Він тоді б тихенько, як мишка, прокрався назад, і ніхто б не помітив, що він взагалі зникав.

Вся компанія зупинилася за три кроки від Мухоніжки, який зачаївся за кущем.

— Ну що ж, друзі мої, — сказав професор. — Ось провізія, яку я вам обіцяв, — він простягнув Бену туго напханий мішок. — У мене, на жаль, вже не так багато залишилося запасів, тому я, чесно кажучи, прихопив ще трохи сухофруктів із наметів моїх колег. Крем від сонця теж поклав. Не забувай ним користатися, Бене. А це, — він обгорнув хлопчикові голову білою хустиною, — носять тут для захисту від сонця. Називається куфія. Сподіваюсь, вона вбереже тебе від сонячного удару — з такими білошкірими, як ми, він у цих краях дуже легко може статися. Вас зазвичай, — звернувся він до Сірчаної шкурки і дракона, — добре захищають хутро і луска. Тепер ще раз про маршрут…

Він увімкнув кишеньковий ліхтарик і разом із Беном схилився над мапою:

— Судячи з ваших розповідей про те, як літає Лунг, вам знадобиться на дорогу близько чотирьох днів.

Спочатку, як я вже казав, ви полетите просто на південь. На щастя, ви все одно пересуваєтеся лише ночами, а вдень вже доведеться вам вибирати для перепочинку найбільш тінисті місця, які тільки вдасться знайти, тому що спека буде страшенна. На шляху у вас трапиться повно руїн, зруйнованих фортець і покинутих міст. Більшість із них давно вже вкрито пісками пустелі, але все ж таки там іноді можна знайти сховище навіть для дракона. Оскільки летите ви весь час уздовж моря, — він провів пальцем по береговій смузі, — то ви матимете надійний орієнтир у темряві. А з огляду на те, як яскраво нині світить місяць, вам навіть шосе буде добре видно. Воно тягнеться на південь нескінченно довго. На четвертий день дороги місцевість стане гористою. Міста там ліпляться до скель, як гнізда гігантських птахів. До півночі ви мусите дістатися розвилки шосе. Там стоїть дороговказ із таким ось написом арабською, — професор написав ручкою на полях мапи арабські літери. — Наскільки мені відомо, внизу те саме написано англійською, але про всяк випадок пишу вам ще й так. Це читається «Шибам», назва чудового стародавнього міста. Летіть уздовж шосе, аж поки воно поверне на північ. Ущелина, яку ви побачите біля повороту, — це саме те, що ви шукаєте. Ваше щастя, що Лунг вміє літати, оскільки дороги вниз немає. Люди не наважилися побудувати там навіть міст, — Барнабас посміхнувся. — Багато хто вірить, що у цій ущелині розташовується вхід до пекла, але можу вас заспокоїти — це малоймовірно. Коли ви дістанетеся дна ущелини, шукайте старий автомобіль із вибитими шибками. Натисніть звуковий сигнал, відійдіть від машини рівно на сімнадцять кроків і чекайте.

— Автомобіль? — здивовано запитав Бен.

— Саме так! — професор знизав плечима. — Азіф, здається, вкрав його в якогось багатія-шейха. Принаймні так розповідається в останніх казках про нього. Адже насправді це забобон, коли кажуть, ніби казкові істоти мешкають виключно в покинутих будинках і печерах. Іноді їм подобаються найсучасніші сховища. У руїнах одного міста, де я минулого року шукав сліди єдинорога, два джини чудово мешкали собі в пластикових пляшках.

— Неймовірно, — пробурмотів Бен.

— Чому це? Земляні ельфи, наприклад, полюбляють мешкати в закопаних у землю консервних бляшанках, — озвалась Сірчана шкурка з плеча Лунга. Вона залізла туди, щоб перевірити, чи міцно закріплені ремені. Буря переконала маленьку кобольдиху, що під час цієї подорожі їй так само краще якомога міцніше прив’язувати себе до зубців драконового гребеня.

— Цими бляшанками дуже добре лякати перехожих, — додала вона. — Ельфові варто лише постукати своїми молоточками по бляшаних стінках, — Сірчана шкурка хихикнула. — Бачили б ви, як люди підскакують від цього звуку!

Професор із посмішкою похитав головою:

— Загалом від ельфів нічого іншого чекати не доводиться, — він склав мапу і простягнув її Бену. — До речі, щодо ельфів. Дорогою на південь ви можете зустріти одного з особливих представників їхньої породи. Ночами біля покинутих міст, похованих у піску пустелі, повно пилкових ельфів. Вони будуть цілими зграями кружляти навколо вас, намагаючись звести вас на манівці, заплутуючи дорогу. Не піддавайтеся на їхні вмовляння, але також не будьте з ними дуже нечемні. Вони вміють сердитися не гірше, аніж їхні родичі на холодній півночі.

— Ще й це! — простогнала Сірчана шкурка зі спини Лунга. — Ельфи! — Вона закотила очі. — Я вже стільки натерпілася від цього дрібного народу! Одного разу вони обсипали мене своїми мерзенними стрілами, що викликають сверблячку, тільки за те, що я залізла на їхній пагорб, аби набрати собі грибів.

Професор тихо засміявся:

— Так-так, боюся, що їхні арабські родичі поводяться анітрохи не краще. Тому тримайтеся від них по можливості якнайдалі.

— Постараємося, — Бен запхав мапу в кишеню куртки і подивився на всіяне зорями небо. Денна спека вже зовсім не відчувалася, і хлопчина навіть трохи мерз. Але вдихати прохолодне повітря було приємно.

— Ага, мало не забув, ось ще, мій хлопчику! — професор простягнув Бену товсту, розтріпану від частого вживання книгу. — Поклади-но це також у свій багаж. Це тобі від мене прощальний подарунок