Кірстен Бойє - Скоґландія

сталося, — додав він тоном, який зовсім не пасував до виразу його обличчя, — без наслідків, певна річ, не минеться. Служба безпеки, яка не здатна спинити хлопчиська…

Ярвен помахала рукою. Помалу їй починало здаватися, що бути принцесою — все ж таки не завжди лише приємно.

11

Зробивши великий гак, вони повернулися до палацу. Людський натовп перед ним потрохи розходився. У парку, вже за муром, вони пересіли до іншої машини. Віце-король ще раз безпорадно погладив Ярвен по голові.

— До побачення, моя маленька Ярвен! — промовив він глухим голосом. — Ти добре зіграла свою роль.

— Я дуже вдячна за те, що мені взагалі її доручили, — чемно відповіла Ярвен. — Перекажіть, будь ласка, від мене вітання принцесі. — Вона була рада, що нарешті не матиме нічого спільного ні з ним, ні з його дивною поведінкою.

Уже аж на зворотному шляху до Естерлінда (вона сиділа на задньому сидінні поруч із Тяркс) Ярвен спало на думку, яку дурницю вони зробили.

— Сьогодні вранці ми могли б одразу прихопити з Естерлінда й мою сумку! — сказала Ярвен і ляснула себе долонею по лобі. — Тоді можна було б їхати просто в аеропорт!

Нараз вона усвідомила, що її час у Скоґландії скінчився. Ще якась година, може, дві, й вона сидітиме в літаку й понад лісами, озерами, понад Північним морем летітиме додому, повертатиметься до своїх звичайнісіньких буднів.

— До маєтку не так уже й далеко, — байдуже промовила Тяркс. — Тобі ще треба переодягтися. Та й Больштрем запевне ще схоче з тобою порозмовляти.

— Ах, так! — кинула Ярвен.

Фільм, по суті, вже втратив для неї будь-яке значення, за цілий день вона про нього й не згадала. Вона вже забула, що все, що робила й за що хвилювалася, слугувало лише одній меті: влаштувати їй іспит; що це було ніщо інше, як своєрідний кастинг, — оті хвилини на балконі, поїздка містом, усмішки й помахування рукою…

Вона відкинулася на сидіння. Деякі вулиці через людські юрби були все ще перекриті. Водій щось невдоволено пробурчав і поїхав іншим шляхом.

Будинки й тут були білі й доглянуті, хідники — обсаджені деревами, а автомашини — великі й дорогі. Тяркс казала правду: Скоґландія була країна багата, і винятку не становив ніхто.

— А он там, праворуч, — озвалася Тяркс і показала рукою на довгу — їй було, певно, років сто, не менше — будівлю над водою, — ти бачиш парламент. Королівство Скоґландія має парламент уже давно.

— Он як! — промовила Ярвен.

Політика її не цікавила, а ось сама будівля парламенту була чудова: пісковик, весь ніби помережаний, карнизи й орнаменти, фризи й ринви у вигляді фігур. Усе це нагадало Ярвен собори, що їх показували по телебаченню.

Водій різко завернув ліворуч. За парламентом, лише за якихось кілька кроків від нього, серед затопленого водою газону зяяв, відгороджений від вулиці червоно-білою пластиковою стрічкою, величезний кратер, навряд чи й вужчий за саму будівлю. Обгорілі дерева й кущі по краях кратера тяглися гілками, немов голими чорними руками, до неба; декотрі з дерев були вже повалені, розпиляні на метрові кругляки й складені в стоси.

— Що то було? — спитала Ярвен.

Машина саме їхала мостом через неширокий морський рукав, і тепер, здалеку, було видно лише саму будівлю парламенту, але не кратер.

— Таке враження, наче там упав… метеорит! — додала Ярвен.

Метеорити можуть убивати людей; ящери саме через те й вимерли (принаймні так кажуть), що мільйони років тому в частині планети, де тепер Мексиканська затока, впав гігантський метеорит. Ярвен пригадала, як ще маленькою дівчинкою любила ящерів, а почувши про їхню загибель, тижнями не могла спати, боячись, що такий снаряд з космосу вцілить і в їхній будинок.

— Ні-ні, не хвилюйся! — сказала пані Тяркс і задивилась у вікна зі свого боку, так ніби вже відповіла на запитання Ярвен.

Ярвен чекала.

— Але… — нарешті знов озвалася дівчина, — що ж то все-таки було?

Тяркс не поворухнулася. Натомість до Ярвен обернувся Гільґард.

— Маєш рацію. Враження таке, ніби там упав метеорит, — сказав він. — То, звичайно, величезний кратер. Ми, власне, не хотіли, щоб він потрапив тобі на очі. Щоб ти не тривожилась, бо для цього справді жодних причин немає. Жодних! — Він усміхнувся до неї й додав: — Бунтарі. Люди, яких у нашій чудовій країні ніщо не влаштовує і які через це намагаються сіяти терор і страх. Але таких, хвалити Бога, поки що небагато. І всі вони отримають справедливе покарання!

Ярвен кивнула головою. Вона не розуміла, чому все це мало б її тривожити.