Юрій Романович Іздрик - АМтм

— You don't fucking me[21] (На вечерю), — відрізав максимально чемно.

— Fuck the world![22] (Яку ще в біса вечерю?) — не вгавав я.

— І got fucked by mу fucking bагbеr[23] (Таку, де не людина їсть, а її їдять. Стосунки суб'єкта з об'єктом бувають вкрай чудернацькі. Саме в ці хвилини за нас взялося товариство заангажованих червів…), — почав не зовсім вправно викручуватися він. — You're fucking right[24] (З усіх сил годуємо домашні створіння на харч самим собі, а себе годуємо на харч червам. Годований король і дистрофічний жебрак — це тільки різні кулінарні рецепти, дві різні страви до одного й того ж столу. Кінець у всіх той самий), — додав, немов піддаючись обов'язку куртуазних пояснень, але я знав, що це черговий підступ.

— Right то я right (На жаль, так воно є), — продовжив я, відчуваючи, що починає бракувати словникового запасу, і тому зненацька агресивно гаркнув: You're a fucking jerk! (То забирався б ти до Англії) Go fuck yourself

— OK. OK. Fuck mе (Буває ще так, що зловиш рибу на черв'яка, котрий жер самого короля, а потім поїдаєш рибу, котра зжерла того черв'яка), — вже зовсім насмішливо, бо й не слухаючи мене, відказав малий, розуміючи, що виграє.

Відповісти на це «fuck уоu» означало б спалити себе відразу, тому я вирішив показати, ніби знітився, й скерувати двобій до перемир'я.

— Oh! Fuck it! — розвів руками. — I guess I'm fucked now[26] (І що ти хочеш цим сказати?).

— You're a fuck-up![27] (Нічого, крім ствердження, що король може тріумфально промаршувати кишками жебрака) — в секунді відреагував він.

І оскільки було зрозуміло, що перемога на його боці, всівся у фотель, який йому послужливо підсунули друзі, вже не слухаючи мого жалюгідного муркотіння «You're a fuck off»[28] (Ви так, немов читаєте думки), упевнено й картинно, здійнявши руки, звернувся до всіх:

— Who gives a fuck?[29] (Нікуди він не дінеться, можете особливо не квапитись)

Товариство зааплодувало і зареготало. Моє «fucked again»[30] (Ти мав би сказати «люблячий батьку», хіба ні?) потонуло в шумі.

Після виснажливої дискусії сушняк досяг такого рівня, ніби я мав повен рот піску. Але оскільки мене все ж визнали за свого, хтось простягнув шклянку води. Довкола мене сновигала тусовка, а я стояв посеред у своєму брудному халаті і почувався повним дурнем, до того ж дурнем хворим. Схоже, й те, й інше було правдою.

Коли молоді повирішували якісь свої проблеми й вирішили, що можна вже звернути увагу й на мене, поблизу виникла невеличка групка ініційованих.

— А батяня в тебе ніштяк, — сказала Молодшому Полі не зовсім, як мені видалося, університетським штилем.

Junior скривився.

— І ішо красівий такой, маладой, — додала Ксена, уже цілком не по-університетськи, обіймаючи, втім, не мене, а малого й усамітнюючись із ним у нововіднайденій лазничці.

— Развєдчіком єщьо можетє бить, — поплескав мене по плечі Діл Дзюпін і притишеним голосом інструктора додав: «Но помні, када прідьотса пригать с поєзда, то толька задам і назад, задам і назад, іначє размажет в пізду».

Здається, це були його останні слова.

І товариство втратило до мене інтерес.

Що ж, може, я ще й красивий, може, і децл молодий, можливо навіть, що ніштяк і що в пизду мене не розмаже, однак Мурашиного Лева з мене так і не вийшло.

Пісочниця

James Lipton: Уяви собі, що Ти потрапив на небо й зустрів Бога. Що б Ти йому сказав?

Jonny Depp: Ну… я сказав би: «Wow!»

Жовтий «катерпіллер» приїжджав іще не раз, до того ж не сам, бо на місці колишнього військового табору (так вдало замаскованого Мурашиним Левом) вирішено було влаштувати дитячий майданчик. І його було влаштовано. І це був чудовий майданчик, адже там, порпаючись у піску, малеча могла знаходити різні цікавинки — артилерійські снаряди, кулі, гранати і гранатомети, уламки гелікоптерів і танків, протипіхотні міни й прилади нічного бачення. А що все воно було несправжнім — виробництва все тієї ж «Тульской фабрики игрушек им. Бой-Желенского», — то забави були цілком безпечними, а в той же час розвивали у дітлахів чуття єдиної родини.

Майданчик користався популярністю. Приходили мами з візочками. Бабусі з більшенькими онуками. Забрідали навіть татусі, щоб одним оком наглядаючи за чадом, іншим почитати газету.

Мирний дух ідилії розливався в повітрі. А оскільки майданчик був віддалений щонайменше на 30 кілометрів від найближчого міста, сюди не добирались агресивні підлітки на своїх гуркотливих «гарлеях», не вештались пияки в пошуках затишної місцинки для пікніку, не пантрували тут загримовані пенсіонерами наркодилери, і що найважливіше — за кілька років у околицях не було помічено жодного маньяка-педофіла.

Зате сюди залітали небаченої вроди птахи, — орнітологи чомусь називають їх грифонами, — й розгрібаючи сильними лапами окультурений ґрунт, витягували з-під землі довжелезні шматки якоїсь своєї поживи.

Зате на газонах мирно паслися зайці, власне кажучи, один заєць, загальний улюбленець; любили його, можливо, за те, що мав шерсть ясно-салатового відтінку.

Зате сюди часто навідувався мандрівний цирк із сіамськими близнюками, ліліпутами, велетнями й бородатими красунями. Вони возили із собою навіть невеличкий зоопарк, та наших знань зоології замало, аби описати предивних екзотичних звірів, які до того ж не утримувалися в клітках і могли вільно гуляти та полювати, приносячи дітлашні невимовну втіху.

Симпатичним видається й те, що тут не прижилася традиція влаштовувати на лавочках шахові турніри, під час яких дорослі зазвичай настільки заглиблюються в свої вигадані світи, що зовсім забувають про малюків.

Словом, прегарна то була місцина.

Годі й говорити, що влаштовано тут було справжнісіньке містечко розваг і атракціонів. Музей медієвістики свого часу подарував для найменшеньких мало не всю свою колекцію, то ж не дивно, що подібними гойдалками, каруселями, гірками та гільотинками не міг похвалитися жоден інший майданчик. Був тут і басейн, до того ж з рибками, аби дітлахи від малого могли знайомитися з особливостями природного відбору.

Однак окрасою, а заразом і центром цього без перебільшення унікального містечка була велика пісочниця. Пісок, який залишився для неї ще із табірних часів, мав особливі властивості, тож марно й уявляти, що деінде могли бути збудовані такі чудові замки, такі просторі гроти, такі досконалі вовківні.

Одного погожого серпневого ранку в пісочниці сиділо двійко хлопчаків приблизно 5-річного віку й гралося в