Джеймс Фенімор Купер - Піонери або Біля витоків Саскуеханни

ТЕМПЛТОНСЬКА КАВ'ЯРНЯ І ГОТЕЛЬ ДЛЯ ПОДОРОЖНІХ

А нижче:

«ГАБАКУК ФУТ І ДЖОШУА НАПП».

Це був грізний суперник «Хороброго драгуна», в чім наші читачі легко переконаються, коли ми додамо, що ті самі гучні ймення хизувалися над дверима нової крамниці й капелюшної майстерні, а також над ворітьми чинбарні. Однак, чи то, коли берешся за все, то все робиш погано, чи то репутацію «Хороброго драгуна» не так уже й легко було похитнути, — принаймні не тільки Мармедюк Темп л, але й решта мешканців селища, за винятком боржників вищезгаданої могутньої фірми, перевагу віддавали закладові капітана Голлістера.

Цього вечора кульгавий ветеран і його дружина, повернувшись із церкви, ще йе встигли й роздягтись, як тупотіння ніг на ґанку сповістило їх, що прибули відвідувачі, — очевидно, привело їх сюди бажання обмінятися враженнями про нового священика.

Пивниця «Хороброго драгуна» була просторим приміщенням, де вздовж трьох стін стояли лави, а четверту займали каміни — такі великі, що між ними лишалося місце тільки для дверей і закутка, відгородженого ґратками, за якими видніло чималенько пляшок і склянок. Місіс Голлістер велично сиділа біля входу до цього святилища, а її чоловік заходився коло камінів, підворушуючи дрова довгим кілком з обвугленим кінцем.

— Ну, любий сержанте, — мовила господиня, коли вогонь розгорівся, — годі тобі вовтузитися. Тепер візьми оті склянки зі стола й глек — з них лікар пив сидр та імбирне пиво, — і постав на прилавок. У нас будуть сьогодні і суддя, і майор, і містер Джонс, не кажучи вже про Бенджаміна Понпу й наших законників. Отож прибери в кімнаті й поклади на вугілля прути для фліпу[41]. І скажи Джуді, тій чорній ледарці, якщо вона не зробить чистоту в кухні, я вижену її геть, і хай тоді йде до тих джентльменів з кав'ярні, — ото їм буде подарунок, благослови їх господи! Охо-хо! А що, сержанте, хіба не краща така служба, коли можна сидіти спокійно, а не підстрибувати й падати на коліна кожен раз, як у цього містера Гранта?

— Усяка молитва — благо, місіс Голлістер, сидимо ми чи стоїмо. От наш містер Уайтфілд, було, після виснажливого переходу стане навколішки й молиться, як давно колись Мойсей, якому його солдати помагали здіймати руки до неба, — відповів чоловік, незворушно виконавши її розпорядження. — До речі, Бетсі, то було славне бойовисько між ізраїльтянами й амалекитянами[42]. Билися вони на рівнині, бо ж у святому письмі говориться, що Мойсей зійшов на гору й дивився звідти на битву, допомагаючи ізраїльтянам своїми молитвами. І, наскільки я можу судити своїм невченим розумом, вони перемогли завдяки кінноті, бо у біблії сказано, що Ісус Навін разив ворогів вістрям свого меча. Отже, то була не просто кіннота, а регулярна кавалерія. Недарма в біблії вони так і називаються — «вибраними». Мабуть, то були справжні драгуни, бо новобранці рідко завдають удар вістрям шаблі, та ще як вона крива…

— Тьху! І чого ти, сержанте, приплітаєш святе письмо до таких дрібниць? — перепинила господиня. — Просто вони перемогли тому, що з ними був бог, а він завжди їм допомагав, поки вони не відступилися. І яка різниця, ким командував Ісус Навін, коли бог був за них! Навіть ті кляті добровольці — прости мене, господи, — що через їхнє боягузтво загинув капітан, і вони б перемагали за тих часів. Тож не думаю, щоб солдати в Ісуса були муштровані.

— А я скажу тобі, місіс Голлістер, мені не доводилося бачити, щоб ненавчені війська билися так добре, як лівий фланг добровольців у тій битві. Вони йшли в атаку навіть без барабанного бою, — а це не так просто зробити під вогнем, — і дуже стійко трималися, поки капітан не впав. Але у святому письмі не може бути зайвих слів, і я скажу ще раз, що кавалерист, котрий уміє діяти вістрям шаблі, мусить бути добре навчений. Скільки чудових проповідей було прочитано з приводу менших дрібниць, ніж одне слово «вістря»! Якби це слово нічого не означало, то можна було б написати просто «разив мечем». А щоб завдати глибокий укол, треба довго практикуватись. О, скільки містер Уайтфілд міг би міркувати про слово «вістря»! Що ж до капітана, то хай би він покликав на допомогу драгунів, і вони показали б ворогу, що таке вістря меча; бо хоч над ними й не було справжнього офіцера, все ж, думаю, я можу сказати, — тут він тугіше стягнув шарф на шиї і випростався, як сержант, що навчає рекрутів, — можу сказати, що ними командувала людина, яка зуміла б перевести їх через яр.

— Ат, про що тут гомоніти, коли він давно помер! — вигукнула господиня. — Хотіла б я, щоб він побачив світло істинної віри, але небо буде милосердним до сміливця, що загинув, б'ючись за свободу. І надгробок у нього такий собі. Але на нашій вивісці він дуже схожий на себе, і вона висітиме тут на зло всім кав'ярням, які тільки є від нашого селища до Олбані.

Невідомо, до чого б договорилось достойне подружжя, якби люди, що оббивали на ґанку сніг із взуття, не ввійшли до приміщення. Хвилин за десять чи п'ятнадцять майже всі лави були зайняті громадянами Темплтона, що зійшлися до вогнища «Хороброго драгуна», щоб розповісти свої новини чи послухати чиїсь. У найзатишнішому кутку кімнати, на дерев'яній канапці з високою спинкою влаштувалися доктор Тодд і якийсь неохайний з виду молодик у модному сурдуті закордонного сукна. Він безперестанно нюхав табаку й діставав з кишені великий срібний французький годинник на волосяному ланцюжку і з срібним ключиком, і взагалі своїм виглядом намагався показати, що він стоїть набагато вище від довколишнього простолюду, хоч і до справжнього джентльмена йому було далеко.

Біля камінів, між важкими чавунними підставками для дров, з'явилися глиняні кухлі з Сидром і пивом. Гості, передаючи ті кухлі один одному, розбивалися на невеликі гурти й починали розмовляти. Ніхто не пив сам, бо на кожен гурт припадав лише один кухоль, який ходив по кругу доти, доки хтось відмовиться чи товариство похопиться, що останній ковток належить тому, хто оплатив випивку.

Виголошувались різні тости; хто мав себе за дотепника, бажав тому, що пригощав, «щоб він був кращим хлопцем, ніж його батько», або «щоб жив, доки друзі не побажають йому смерті», а скромніші обмежувалися звичайним «за ваше здоров'я» або чимсь таким. І кожного разу господар, мов королівський чашник, мусив куштувати напій, який він подавав. Після