Сергій Олексійович - Мілана, Сергій Олексійович

- Ми теж тебе раді бачити. Бачиш, сумували за тобою і вирішили до тебе самі приїхати. - Так само щиро посміхнувся їй Сергій. 

І він дійсно був радий її бачити. Хлопець промовчав про те, що це була саме його ідея поїхати до неї у гості. Сергій самому собі боявся, зізнатися, що скучив за Міланою. Ця весела та чарівна білявка з нещодавніх пір незрозуміло чому дуже йому подобалась. Його тягнула до неї та він сам ще не розумів та не усвідомлював усіх своїх до неї почуттів.

- То заходьте скоріше. - Запросила дівчина хлопціа у дім. - Чого стоїте у коридорі наче не рідні. - Засміялася вона  - Ось моя кімната. - Мілана провела їх по коридору до себе.

Велика така та світла кімната. Красива. Сергій почав озиратися на всі боки та уважно роздивитися, що тут і до чого. Ось і піаніно є. Ого! Велике таке двоспальне ліжко. Чисто. Все так акуратно. От відразу видно, що Мілана гарна пані, швидко оглянувши все навколо, вирішив Сергій. Таке все чистеньке. Й обзор з вікна гарний. Охайно все так тут. Видно відразу, що дівчина живе. І ще великий ведмедик на ліжку. А в кріслі собачка. Не справжня, а теж іграшка. Але це було так мило. 

Сергію все тут сподобалось. Така кімната сонячна. Світла дуже. Охайна така. Він присів на стілець та почав знов оглядати все навколо. Такі ніжні кольори. І багато було рожевого та червоного. Мабуть, вона така сексуальна пані, вперше в такому сенсі подумав хлопець про Мілану. І якось наче по іншому став на неї дивитися зараз.

А вона була така домашня. І в той самий час жіноча така. Оголені біли руки та ноги. Коротка спідниця. Легка та майже прозова. Зеленого кольору. Та жовта футболка. Під якою нічого більше й не було.

Сергій не помітно, як йому здавалося, став роздивлятися Мілану. Але вона, мабуть, все таки спіймала його погляд. Почервоніла злегка. Та перевдягнутись не встигла, бо хлопці почали закидати її питаннями. Щось веселе всі разом розповідати. То Мілана вже так захопилась бесідою, що навіть забула, як вона вдягнена. Це були її друзі. І навмисно вона й думки не мала когось спеціально до себе причарувати чи закохати у себе. 

Мілана дуже задоволена була, що хлопці приїхали до неї у гості. Завітали з дружнім візитом, як це все назвав Влад. Вона хотіла їх чимось пригостити та вони навідріз відмовилися.

- Ми що сюди приїхали яблука їсти чи тортики. - Розсердився Сергій. - Ми сюди приїхали на тебе подивитися. Та поспілкуватися. Бо давно не бачили. Може ми по тобі скучили, Міланочка.

Ах, як же ж їй подобалася, як її називають Міланочкою. Аж так тепло на душі від цих слів. Аж на серці добре так відразу стало. Хотілося обійняти того, хто це все казав. Та не при усіх. Це було якось не зручно. Та і не звикла вона свої почуття виказувати на зовні.

А Сергій продовжував.

- Завжди нам приємно тебе бачити. Бачиш, аж світ за очі їхали з самого рання, щоб скоріше тебе побачити. От ти вся така квітуча, як наче троянда. Яка ти в нас гарна та красива, Міланочка.

Мілана, як почула це, аж розквітла ще більше відразу. Рум'яна така стала, як рожева троянда.Красива та трошки засмучена. Бо не знала, як на це подивитися мама, коли повернеться. А повернуться вони повинно бути вже дуже скоро.

Вони сміялися та голосно розмовляли. Минули вже майже пів години. Усім все подобалась. Це була наче дійсно справжня ідилія. А як звісно ідилії не тривають довго. Все хороше рано чи пізно закінчується.

Так було і на цей раз.  Бо як тільки прийшла мама то і відразу поклала край цій ідилії. Мама була дуже здивована, що в її домі якісь не зрозумілі хлопці. Бо це в її плани зовсім не входили. До речі мама ще й була не сама, а разом з тіткою.

Та відразу оцінила ситуацію. І покликала свою молодшу сестру до кухні. Доки хлопці та Мілана сміялися собі у кімнаті, тітка розлючена сказала.

-Такі нам не потрібні. Це не справжні наречені. Треба їх звідси вигнати.. Зроби щось сестра. Бачиш як вони там сміються. Хоч би не збили нашу Міланочка з того шляху, якій ми їй готуємо. Гони їх звідси! Негайно!

Можливо, якби не ці слова, то мама не стала такої роботи. Та вона завжди прислухалася до своєї старшої сестри та все робила, як вона каже. Бо як ні як, а та була директоркою школи. І мабуть, розуміла як треба поводити себе з дітьми.

Мама без зайвих слів схопила швабру та залетіла у кімнату до своєї доньки. 
І мовчки почала прибрати не звертаючи уваги на те що тут були хлопці. Ніхто їм нічого не сказав. Та всі все і так гарно зрозуміли.

Здається нам тут не дуже раді, вирішив Сергій.  Він дав знак своїм друзям і вони усі відразу почали збиратися до дому. Мілані було ніяково але, що вона могла зробити?

- Я така рада. Така рада усіх вас бачити. Усім іншим від мене привіт. - Казала вже в коридорі дівчина, коли вони прощалися. А потім, так щоб не її чула мама прошепотіла вдогін. - Ми обов'язково скоро зустрінемось. Це я вам обіцяю!

Сказати, що їй було приємно – це означає нічого не сказати. Такий відмінний і добрий посмак. Ось як же все-таки приємне, що тобі пам'ятають. І до тебе приходять друзі. І приділяють тобі стільки тепла, уваги, любові та ніжності. Мілана все бачила, все розуміла.

Мілана звичайно трошки засмутилася через те, що хлопці так швидко пішли. Але для неї головне була не кількість часу проведеного разом, а його якість. Мілана не припиняла посміхатися після цього візиту весь день.

Мама намагалася з нею про щось поговорити, щось своє розповісти та довести, але дівчина не звертала на неї жодної уваги. Ні, вона її, звичайно, слухала, але думала вже про щось своє і будувала плани на майбутнє. Мілана мріяла про нові зустрічі. Вона знала та вірила, що ці зустрічі безперечно відбудуться. Дуже-дуже скоро.

Вона думала про те, що буде рада побачити Сергія та його друзів. Ще уявляла як похвалитися перед Кароліною та Юліаною, що хлопці самі приїхали до неї у гості. До неї ще ніколи раніше не приходили у гості хлопці. Це було вперше і тим більше, що це були люди, яким вона завжди була.