Шенна Кахрет - Зраджений коханням, Шенна Кахрет

—Ой! Що це ми сидимо на холодній підлозі? -здивовано, ніби й не було тих сліз, схаменулась Елсі.

Швидко підвівшись, Томпсон простягла мені руку, щоб допомогти підвестися, яку я не прийняла і встала сама.

—Ти йди, - дівчина відвернулася, продовжуючи витирати обличчя і махнула рукою у бік дверей. —Я с-сама впораюся.

—Добре, - я кивнула. —Але пообіцяй не плакати.

—Домовилися, - вже набуваючи тверді нотки в голосі, відповіла Елсі.

Розвернувшись, я вийшла, тихо зачиняючи червоні двері.

Озирнувшись – порожнеча. Навіть ні натяку на Акосту, який бажав би вибачитись за свої слова. Він сказав, що допомогу треба заслужити; що Томпсон має впоратися зі своїми проблемами сама; що вона має подумати над своєю поведінкою.

Легка лють злегка огорнула мене, я насупилася і різко звернула праворуч.

Невже Росс і Рой не можуть допомогти дівчині? Лише звичайні завдання, а, мабуть, це їм душу рве, якщо хтось дізнається про те, що вони допомагають. Це нісенітниця!

Качнувши головою, я зробила пару вдихів і видихів, щоб заспокоїтися і прибрати непотрібні думки з голови.

Хто Томпсон взагалі для мене? Лише чергова складність, яку треба обдурити і отримати довіру. Лише чергова розпещена дочка герцога. Лише гнила людина, на почуттях якої треба зіграти.

Відчинивши двері до своєї кімнати, я з усмішкою на обличчі зайшла всередину. Моя душа більш-менш заспокоїлася, і я почала будувати плани на нову людину. Над Россом думатиме Лестерн, а я подбаю про Елсі. Наші ділові відносини не повинні стосуватися ранкового інциденту.

Зачинивши двері, я побачила букет червоних троянд на столі. Він лежав як насмішка. Серце забилося частіше, і посмішка зникла.

Шанувальник.

Безумовно.

Він був тут.

Я оглянула кімнату. Усе було на своїх місцях. Навіть безладу не було. І все-таки цього було достатньо, щоб викликати тривогу.

Я підійшла до шафи й почала виймати з неї речі. Кожна річ, куплена на гроші Лестерна, була ретельно оглянута. Будь що вкрадене - Акоста б мені по шиї дав, не рахуючи, що в асфальт закатає.

Я відчула себе щуром, загнаним у кут. Кожен предмет, кожна тінь здавалися підозрілими. Я перевірила книги на полиці, заглянула під ліжко. Я відкрила всі шухляди, промацала кожну поличку. Нічого.

Потім я перейшла до ванної. Прохолода і солодкий аромат не змогли заглушити почуття тривоги, що наростало. Ретельно оглянула дзеркало, перевіряючи, чи немає в рамі прихованих камер і жучків. Промацала стіни, шукала навіть найменші нерівності, які могли б видавати захований пристрій. У ванній, суміщеній із душовою кабіною, перевірила всі шви, зливний отвір. Нічого.

Кухня виявилася не менш лякаючою. Кожну шафку, кожну шухляду я відкривала з острахом. Перевірила мікрохвильовку, холодильник, навіть розетки. Здавалося, що весь світ стискається до розмірів цієї крихітної кімнати, і я була одна наодинці зі своїм страхом.

Повернувшись у спальню, я знову озирнулася навколо. Начебто все було так, як і раніше. І все ж, я підозрювала, що щось не так. Можливо, я просто божеволіла? Але ця думка була ще страшнішою, ніж думка про те, що за мною стежать.

Дихання збилося, у горлі дерло. Я уявила, як він стоїть тут, у темряві, і дивиться на мене. Мурашки побігли по шкірі.

І все-таки нічого не пропало. І нікого, крім мене, в кімнаті не було. Я зітхнула з полегшенням і плюхнулася на ліжко. Цей інцидент змусив задуматися про свою безпеку. Слід поговорити з директором або його заступником щодо зміни замків.

Більше мені нема за що було переживати. Телефон я носила із собою, а плани на компанію будувалися словесно і зберігалися в голові.

Діставши гаджет, я побачила сповіщення від Хелен. Відкривши чат із подругою, я натиснула на відео, яке вона мені відправила.

У першому кадрі Хелен підійшла до парти Чемберса і простягнула йому руку, щоб хлопець дав їй п'ять, але цього не сталося. Я посміхнулася.

На наступному кадрі вже внизу писався текст із нумерацією днів. Цей був другим. Хелен знову простягає руку, весело посміхаючись. Джордж з огидою дивиться на простягнуту долоню і ліниво дає п'ять. Я насупилася.

День третій. Парта, простягнута долоня, погляд Чемберса і... хлопець із гучним хлопком дає п'ять.

Я сіла в позу лотоса, стежачи за відео.

День четвертий. Хелен знімає своє взуття дорогою до навчального закладу. Перевівши камеру на вікно на першому поверсі, дівчина наблизила увагу на хлопця, який нервово походжав з одного боку в інший, вічно поглядаючи на вхідні двері. За кадром почулося тихе хихикання, кажучи, що це Чемберс.

Я насупилася ще сильніше. Хлопець і справді був схожий на Джорджа.

Підійшовши до дверей, дівчина відчинила їх і злегка зіткнулася з юнаком, який простягнув їй руку, щоб дівчина дала п'ять. Взуття та одяг відповідали стилю Чемберса. Він ніколи не дозволяв комусь носити одяг на кшталт його. Хелен радісно ляснула по великій долоньці хлопця. Вони йдуть у клас і розмовляють. На цьому відео обірвалося.

День п'ятий. Чується шум, але темрява. Камера повільно піднімається, фокусуючись на Джорджі, який сидів навпроти і їв, водночас із кимось поруч спілкуючись.

Я вимкнула телефон і кинула його на ліжко, лаючись матом.

За подругу я шалено була рада, але у Харді справи були кращі, ніж мої. Це треба було виправляти.

Втомлено провівши долонями по обличчю, я з шумом видихнула, дивлячись на червоні троянди.

Все, що я встигла зробити, так це розлютувати Росса. Він мене, мабуть, люто перетравлювати не може.

Я шумно зітхнула, проклинаючи Акосту. Де його геніальні ідеї?!

Хелен треба було щось написати, так що я розблокувала телефон і мій погляд зупинився на екрані з часом. Вже обід.

Я швидко встала, подивилася на себе і вибігла в коридор, відчинивши двері.

Мені потрібно було встигнути до столика, де вже збиралася компанія. Я почала бігти, не озираючись і забиваючи на думку оточуючих.